У попередніх матеріалах ми коротко розглянули становлення, розвиток та сучасну видозміну російського месіанізму. У тому числі концепцію «Атомного православ’я», як приклад створення нових ідей, украй небезпечних для всього світу.

Сьогодні намагатимемося поглибити розуміння цього явища. А також ознайомимося з прикладами його розгляду, поглибленого аж до абсурду.

ЯК МЕСІАНСЬКА ІДЕЯ МОЖЕ БУТИ ПОВ’ЯЗАНА З БЕЗПЕКОЮ ДЕРЖАВИ

При поверхневому розгляді месіанізм у політичному, державному сенсі може здатися явищем нелогічним і навіть ірраціональним. Ну, справді, заради якоїсь ефемерної ідеї витрачаються величезні ресурси. Навіщо? Тільки тому, що це має відгук, сприймається населенням країни? Та й чи не дивно, що те саме населення, люди, в інших випадках прагматичні, готові йти на великі зусилля і навіть жертви – незрозуміло, заради чого?

Гуманітарії пояснюють, що месіанські амбіції, які ще називають статусними, згодом стають постійною частиною самосвідомості держави, своєрідним елементом її безпеки – «онтологічною», тобто буттєвою. І надалі, якщо держава втрачає колишній статус, це може сприйматися болісно. Тим болючіше, чим більше буде невідповідність внутрішнього уявлення держави, населення про себе та – її зовнішнього сприйняття. Відтак це може стати й джерелом нестабільності.

Тому держава, правлячі в ній сили намагаються якось згладжувати такі невідповідності. Найпростіший спосіб забезпечити подібну «онтологічну безпеку» – це пожвавити давні месіанські настрої, почуття місії або навіть набору місій.

Такий підхід виявляється корисним і під час розгляду новітньої історії РРФСР, РФ. У ній ще під час перебудови колишні уявлення про себе, своє місце у світі значної частини суспільства радикально змінилися. Цьому сприяла імперська перенапруга, втома від комуністичної ідеології, чия месіанська невідповідність реальності ставала все більш очевидною.

ВЕЛИЧ І НИЦІСТЬ РЕФОРМАТОРСЬКОГО МЕСІАНІЗМУ РРФСР-РФ

У той час у РРФСР, у її великих культурних, політичних центрах було самовідчуття передової прогресивної сили, яка сама готова до внутрішньої трансформації та може бути авангардом, лідером для оточуючих. 100-500-тисячні мітинги в центрі Москви взимку-навесні 1991-го виглядали вражаюче. Серед найважливіших гасел на них були й слова на підтримку свободи Литви, яка напередодні проголосила свою незалежність. Що свідчить – на той час імперські комплекси були певною мірою подолані.

До речі, нинішній одіозний депутат Держдуми, мракобіс Анатолій Вассерман тоді був великим лібералом. Незалежність України він, тодішній одесит, критикував не стільки з імперських, скільки з ліберальних позицій – казав, що це змова комуністів із націоналістами з метою загальмувати демократичні реформи з Москви.

Доречно і ще раз згадати промову Єльцина в американському конгресі 1992 року: «Світ може зітхнути спокійно. Комуністичний ідол, який сіяв усюди на землі соціальний розбрат, ворожнечу і безприкладну жорстокість, який наводив страх на людську спільноту, повалився. Впав назавжди. І я тут для того, щоб запевнити вас: на нашій землі ми не дамо йому воскреснути».

Оцініть піднесений стиль! Якщо це ще не месіанізм, то вже щось дуже на нього схоже. Так, мабуть, можна сказати, що в тому РРФСР-РФ, імперії, яка недорозкотилася, починав формуватися – із запізненням років на сто – месіанізм, схожий на той, що був у великих демократичних імперіях минулого, Британській, Французькій, США: прогрес, просвіта, цивілізаторська місія… Однак його подальший розвиток став протилежним вектору, який склався перед тим на Заході – не у бік демократії, лібералізму, розширенню прав і свобод. А навпаки – у бік авторитарності, вождизму, імперства, все більш самоцінного та самодостатнього.

Останнім сплеском колишнього «московського прогресорства» була теза Анатолія Чубайса. У 2003 році Чубайс (переданий Єльциним Путіну в якості реформаторської естафетної палички) сказав про необхідність побудови «ліберальної імперії». А вже після того «лібералізм» у публічному полі дедалі більше ставав лайкою, «демократія» без добавки «суверенна» – теж. Проте курс на «імперію» залишився – причому в найархаїчнішому, примітивному сенсі: імперство як прямий примус, підпорядкування, за необхідності – завоювання.

А різні реформаторські естафетні палички виявилися зручними палицями.

І ЗНОВУ ДВОЇСТИЙ ПІДХІД ДВОГОЛОВОГО РОСІЙСЬКОГО ОРЛА

Сучасна польська дослідниця російського месіанізму Алісія Цуранович півтора року тому випустила цікаву книгу «The Sense of Mission in Russian Foreign Policy. Destined for Greatness! / Сенс місії у російській зовнішній політиці. Призначені для величі!» (2021). Вона ґрунтується на аналізі 25 тисяч документів, це виступи представників влади, різні доктрини, концепції – починаючи з 2000 року. В результаті Цуранович виділила 15 місіонерських ролей, що приписуються Росії її «елітою». Велика їх частина має коріння в XIX ст., що очікувано.

Та саме тому особливо цікаво подивитися на три нові месіанські ідеї, які оформилися вже у XXI столітті, за Путіна. Дві з них «безпосередньо пов’язані з могутністю Радянського Союзу». Перша – про Росію як творця «Русского міра» «після появи діаспори за межами РФ». Друга – про Росію як хранительку історичної правди, що пов’язано «зі збереженням справжньої пам’яті про Другу світову війну перед спробами її фальсифікації». Третя – унікальна роль Росії, як постачальника, що забезпечує світ продовольством.

Залишимо на совісті автора некритичне запозичення кремлівської термінології у перших двох визначеннях. Саме собою важливе коректне виявлення, виділення цих нових месіанських ідей, які у нашій сьогоденній реальності та термінології перетворюються на такі різні, але однаково значущі явища, як: 1) «русскомірський» експансіонізм; 2) побєдобєсіє та 3) шантаж загрозою глобального голоду.

Що ж до зовнішньополітичного виміру російського месіанізму, то тут є цікава двоїстість. Коли Москва говорить про свою місію в країнах, які сусідять з нею, в котрих Росія має домінуюче становище, то «почуття місії» є важливим для виправдання її панування.

Однак у взаєминах із більш далекими, сильними та успішними демократичними країнами Москва сама вже наповнює свій месіанізм «контр-гегемоністським змістом». Його мотив, аргументи такі: «Так, наша економіка, можливо, не така сильна, як ваша. Ми, можливо, не так технічно розвинені, як ви. Але ми перевершуємо вас морально! І ми маємо виконати велику історичну місію, яка має поставити нас у рівне становище з вами».

До цього тісно примикає теза, що головна ідея, яка лежить в основі місії Росії – не свобода, а більш суб’єктивна категорія «справедливості» і… захист світу від зла (у минулих матеріалах ми розглядали цю концепцію «Росії як останнього оплоту нормальності у світі», котра в результаті виявляється дуже агресивною).

У результаті виходить символічно дволика держава з двоголовим орлом на гербі. Для ближніх та слабкіших країн – гегемоністська ідея носія прогресивної сили. Для далеких і сильніших – контр-гегемоністська концепція; по суті – відвертого аутсайдера.

Російський месіанізм як ідея патологічного невдахи, вічного відстаючого, причому ідея поетизована, міфологізована, прикрашена німбами високої духовності – дуже сильний і точний висновок. За який треба подякувати Алісії Цуранович. (Але одразу уточню, що в неї це викладено академічно строго, то я тут додав від себе яскравіших фарб).

ПОРІВНЯННЯ РОСІЇ ТА БРИТАНІЇ – СУТО НАУКОВЕ «ДОГОРИ ДРИГОМ»

Проте подякувавши, слідом варто покритикувати. Роботи Цуранович – добрий приклад надто узагальненого, формального підходу до розгляду соціальних та політичних явищ, частого у гуманітарних дослідженнях на Заході (які, до того ж, страждають лівизною). Це важливо для нашої загальної, магістральної теми: чи можна вважати рашизм-путінізм – різновидом фашизму/нацизму.

У чому суть явища? Нацистський режим (меншою мірою – інші фашистські власті) занесені в окрему категорію «абсолютного зла», котре незрівнянне ні з чим іншим. А ось усе інше можна і потрібно порівнювати, у тому числі використовуючи другорядні ознаки, які не визначають системну суть явищ. Виходить, наприклад, що порівнювати Третій рейх та Радянський Союз – це ненауково. Або ж, у найкращому разі – це застарілий підхід: політизація, ідеологізація наукових досліджень та й просто «відгук холодної війни». А ось порівнювати СРСР (у тому числі сталінський) і США – абсолютно науково та коректно, жодних претензій.

Подібне, але у розвитку, знаходимо у статті «Mission saves us all: Great Russia and Global Britain dealing with ontological insecurity / Місія рятує всіх: Велика Росія та Глобальна Британія у боротьбі з онтологічною незахищеністю» (2022). Вона написана Цуранович у співавторстві з Петром Шиманським.

У цій роботі розглядається, як для забезпечення своєї «онтологічної безпеки» російські та британські еліти використовують у своїй політиці месіанські ідеї. Росія – після розпаду СРСР (але з упором на путінський період), Британія – після Брекзиту (2016-2020).

Першим сумнівним пунктом дослідження є те, що упускається опис якісної протилежності цих струсів. У випадку з Росією – етап розпаду імперії, постімперські, постколоніальні комплекси, які через небажання змиритися з ними, стають обґрунтуванням для імперіалістичних устремлінь. У випадку з Британією, Об’єднаним Королівством – скандальний вихід із європейського демократичного об’єднання, що потребує піднесеного обґрунтування для такого неоднозначного рішення. Відповідно, концепція демократичної «Глобальної Британії», на відміну від авторитарної/тоталітарної «Великої Росії», не містить у собі й натяку на територіальні претензії, перекроювання кордонів, від якого мають полохливо щулитися сусіди. Але в матеріалі «Місія рятує всіх» нічого цього немає, для авторів то – несуттєво!

Це ж визначає висновок, до якого приходять Цуранович і Шиманський, порівнюючи месіанську риторику РФ після 2000 року та UK після 2016-го: «Імперська спадщина околиць Європи: британський хрестоносець проти російського щитоносця». Вражаюче визначення! Ось трохи докладніше:

«Специфічний характер британського місіонерського наративу символізує постать “хрестоносця”, тоді як російський зміст місії символізує “щитоносець”. Різниця у цих образах відбиває різницю у їхньому становищі в міжнародній ієрархії. У той час, як на початку 21 століття місце Великобританії серед держав, що “відбулися”, безпечне, Росія бореться з тавром “аутсайдера”».

Що бачимо – надто формальне дослідження призводить до абсурдних висновків. Оскільки Британія відбулася, вона почувається безпечно і тому її символ – «хрестоносець», агресивний і наступальний. А Росія, яка бореться з тавром «аутсайдера», і щоби подолати його, загрожує сусідам, колишнім колоніям – «щитоносець». Це якесь воістину віртуозне «путінферштеєрство»: Росія загрожує всім довкола, бо вона так обороняється.

«ТОНКІ» УТОЧНЕННЯ ПІСЛЯ ПОЧАТКУ РОСІЄЮ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ

Матеріал «Місія рятує всіх» віддавали до друку вже після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Коли вже з’ясувалося, що «хрестоносець» Глобальна Британія допомагає жертві безпрецедентної для Європи XXI століття агресії. А ось «щитоносець» Велика Росія готова на будь-які злочини заради своєї «місії»… Яка гарна нагода для авторів щось підправити – хоча б у «Висновку» матеріалу. І вони підправили.

Читаємо: «Вторгнення Росії в Україну, легітимоване імперським дискурсом, є радикальним проявом того, наскільки актуальними є ці проблеми». І все…

Далі – цвях у кришку труни надій на «розкриття очей»: «Хоча міжнародний порядок на початку 21 століття багато в чому відрізняється від 19 століття, Росія знову стала “щитоносцем”, а Великобританія прагне стати “хрестоносцем”. Відродження місіонерського наративу у зовнішній політиці цих двох країн підтверджує, що питання ідентичності має стратегічне значення».

Скільки відкриттів, причому одразу! Виявляється, міжнародний порядок 21 століття відрізняється від порядків 19 століття лише «багато в чому», а не докорінно. І ще – виявляється, «жандарм Європи» в 19 столітті був виключно «щитоносцем». Ну, тоді так, за такою логікою природно, що Росія сьогодні повернулася до ролі «щитоносця», а не «жандарма Європи/Євразії»… Але можливо, авторам все ж таки варто було б пояснити, яким чином месіанська ідея «щита» у випадку з Росією та її володарями перетворювалася на ідею «жандарма»?

Та ні-ні, така «поширена інтерпретація імперської практики, що сягає корінням у російську традицію, як інструмент пропаганди для мобілізації суспільства в недемократичній державі» – лише «спрощена і невірна точка зору». Автори ж пишаються тим, що дали нам більш глибоке розуміння. Яке до смішного схоже з трактовою Кремля та МЗС РФ.

Тому в 2019 році провідний виш російської дипломатії МДІМВ із задоволенням надрукував «Conventional Wisdom and Contemporary Russian Messianism. A Critical Verification / Загальноприйняте розуміння та сучасний російський месіанізм. Критична перевірка». В останньому реченні цього матеріалу Цуранович висловлює скромну надію, «що стаття сприятиме більш тонкій інтерпретації цього складного явища». Хто б сумнівався, виученики відомства, очолюваного Сергієм «ДебілиБль» Лавровим, дуже потребують саме таких «тонких інтерпретацій».

У зв’язку з цим згадується інтелігентно грубуватий анекдот про Зигмунда Фрейда: «Розумієш, доню, іноді сигара – це просто сигара!». Так і тут. Іноді російський месіанізм, що допомагає російському імперіалізму, – це просто російський месіанізм, що допомагає російському імперіалізму. А якщо довго йти шляхом більш «тонких інтерпретацій», то вони можуть витончитися аж до зникнення. Що дорівнює доведенню до абсурду, втраті глузду.

Наступного разу ми розпочнемо тему, суміжну із месіанізмом. Поміркуємо про те, яку роль відіграють російське мистецтво, російська класика, передусім література, у відтворенні російського імперства, рашизму.

(Далі буде)

Олег Кудрін, Рига