Справедливим буде сказати, що навколо саміту Україна-ЄС, який щойно відбувся у Києві, точилося багато розмов ще до його початку. Затяті скептики намагалися переконати себе та оточуючих, що ЄС, мовляв, буде намагатися стримати надмірні амбіції Києва щодо швидкого приєднання до ЄС. Що, взагалі, варто стримати надмірні очікування та сподівання, що цей саміт принесе якійсь прорив у відносинах між ЄС і Україною….

Насправді, все це, як виявилося, суцільні дурниці. Київський саміт довів очевидне: сам факт того, що в умовах війни відносини між Україною і ЄС сягнули небувало високого рівня, є проривом у майбутнє. І не лише для України. Він є таким і для самого Європейського Союзу.

Відео: Офіс Президента

ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ

Якщо хтось думає, що питання визначення та відстоювання своєї ідентичності є виключно головним болем для українців, той глибоко помиляється. ЄС та його окремі країни-члени, суцільні суспільства західних країн, також певний час тому поставали перед світоглядним вибором. Він, цей вибір, супроводжувався ерозією демократії, підйомом популістських правих рухів, «проти- імперіалістичною» риторикою радикальних «ліваків», розмиванням верховенства права та фундаментальних громадянських свобод, що є основою усієї величезної будівлі Європейського Союзу.

російська агресія, проти якої веде героїчну боротьбу весь народ України, стала дзвінком до пробудження також і для Європи. З туману світової історії піднялося величезне російське імперське мурло, яке кинуло недвозначний тоталітарний виклик усьому демократичному устрою.

Раптово та болісно явила себе світу проста істина: демократія та громадянські свободи, які десятиліттями сприймалися європейцями як даність, зовсім не є такими. Існують сили, які просто зараз випробують цю систему цінностей на міцність, і не лише невгамовною пропагандою та брехнею, але й силою зброї. Що європейські кордони, які, здавалося, остаточно визначені Гельсінськими принципами, більше не є недоторканими. Що знову на землю Європи повернувся молох війни, з її воєнними злочинами та нечуваними звірствами. Що гуманістична мудрість гасла «ніколи знову» вже не є універсальною і відкидається тими, хто кажуть, що «можем повторить».

Тож, на сьогоднішню подію, на саміт Україна-ЄС, варто поглянути саме з цієї точки зору. Зазвичай неквапливі європейські демократії згуртувалися під прямою загрозою. Вони відповіли на російську агресію проти України єдністю і солідарністю. З першого дня російського вторгнення вони почали підтримувати Україну і твердо стоять поряд вже майже рік небувалих випробувань та викликів. Європейці поряд із нами не лише із гуманістичних міркувань, які, зрозуміло, також присутні. Але головний мотив такої солідарності – це усвідомлення спільної загрози. І, відповідно, спільної подальшої долі, яка прямо залежить від того, наскільки стійкими будуть українці у стримуванні російських нацистів, з якими люто б’ються на полі бою практично самотужки (хоча й за суттєвої матеріальної та збройової допомоги від міжнародних партнерів).

Таким чином, вже сам той факт, що на тлі постійних ракетних загроз та під акомпанемент нудного виття сирен тривоги до нас в Україну вчора прибули 15 Європейських Комісарів, а сьогодні, 3-го лютого 2023 року, Президент Європейської Ради Шарль Мішель, Президент Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн та Високий представник ЄС провели життєво важливі переговори з Президентом Володимиром Зеленським та з Урядом України, є фактом безпрецедентної, у повному вимірі цього слова, — історичної єдності Європейського континенту. Це прояв стійкості того спільного Європейського дому, до якого так довго та з величезним болем й втратами, протягом багатьох поколінь поверталися українці. Зміст, атмосфера, кожен погляд та кожен жест під час зустрічі, що відбулася сьогодні у Києві, є доказом, — українці, врешті, незворотньо повернулися додому.

Відео: Офіс Президента

«DESIGNATED SUVIVIR» ТА ТРОХИ ЛІРИКИ

Київський саміт Україна-ЄС став 24-м за рахунком, але першим після початку російського вторгнення та після того, як Україна, за рішенням Європейської Ради, набула статус країни-кандидата на членство в ЄС.

З очевидних причин та міркувань безпеки деталі щодо проведення цього саміту, із його програмою та часовим розкладом, залишалися невідомими до останньої миті. Але в умовах зацікавленої ракетної уваги країни-агресора до усього, що відбувається в Україні, а також з огляду на особливі російські ревнощі щодо європейських (і, будемо вірити – євроатлантичних) прагнень України, такі заходи перестороги були більш ніж доречними.

Структурно саміт складався з двох головних робочих сесій, де розглядалися чотири головні теми. Проте кожна з них гідна років напружених зусиль та важкої праці. За оцінкою деяких європейських дипломатів, Київська зустріч була «не найлегшим» із самітів, які взагалі можливо собі уявити. Але, за оцінкою тих же європейських дипломатів, факт того, що зустріч на вищому рівні ЄС наважився проводити в країні, що перебуває у війні, сам по собі є дуже важливим посланням «місту й світу» про те, наскільки важливим пріоритетом ЄС вважає розвиток відносин з Україною.

Тож, віддаймо належне нашим європейським друзям. Вони, керівники євроінституцій та єврокомісари, взяли на себе ризик, якого могли б легко уникнути. Але вони цього не зробили. Між нами кажучи, строкате журналістське братерство в Брюсселі було шоковане після оголошення, що саміт пройде в Києві, як і засідання Колегії Єврокомісії. Всі чомусь згадали про серіал «Designated Survivor» на одній відомій медіа-платформі, та почали питати речників, а хто виконуватиме обов’язки єврокомісарів на випадок чогось такого, непередбачуваного. Щоправда, вголос ніхто про це «непередбачуване» не говорив. Взагалі, говорили мало. Але це той випадок, коли що менше галасу навколо візиту, то краще….

Але це ліричні помітки на полях, до питання про елементи героїзму, без яких не обійшлося.

ЄВРОІНТЕГРІЦІЯ: ЧИ МОЖНА ПОСПІШАТИ ПОВІЛЬНО?

То ж, першою з чотирьох тем була тема Європейської інтеграції України.

«ЄС нагадує про рішення Європейської Ради, яким визнається європейська перспектива України та статус України як країни-кандидата. ЄС підтверджує зобов’язання з підтримки подальшої європейської інтеграції. ЄС прийматиме рішення щодо подальших кроків, коли будуть повністю виконані всі умови, які викладені в думці Європейської Комісії… Єврокомісія має доручення підготувати доповідь щодо виконання умов, викладених у думці Європейської Комісії щодо подання України на членство, як частину пакету розширення 2023 року… Ми взяли до уваги намір Європейської Комісії підготувати оновлення такої оцінки навесні 2023 року, без винесення попередніх висновків, що міститимуться в широкій доповіді», — йдеться у резолюції саміту.

Висновок гідний. Власне, ніхто не чекав, що під час Київської зустрічі буде оголошено про початок міждержавних переговорів про членство, які Київ все ж таки сподівається розпочати у поточному році.

Взагалі, у цьому питанні Україна виявляє дуже високу активність – чого варті лише заяви українського Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, не просто про намір, але про структурований план отримання членства в ЄС протягом двох років. Така заява: а) не залишилася непоміченою у Брюсселі, і б) дещо перелякала не лише європейців, але й певні уряди країн-кандидатів, які довгими роками чекають на запрошення до переговорів про членство, не кажучи вже про «гру в довгу» у питаннях європейської інтеграції, в яку довелося грати Албанії і Північній Македонії.

З Україною все зрозуміло – війна настільки спресувала час, що все здається можливим, і для української влади, і для українського суспільства. Але європейська сторона займає дещо більш стриману та прагматичну позицію у цьому питанні, і робить це з деяких причин.

Перша. Мусимо визнати – війна ще не завершилася. До завершення цієї кривавої бійні, яку нам та світу нав’язав кремлівський старець, ще далеко. Наші партнери, і ЄС, і НАТО, готуються до тривалої кампанії, оголошують про намір стояти поряд з Україною так довго, як це буде необхідним.

Честь їм і вдячність за це. Але й ми, українці, маємо дати собі ради – питання членства в обох організаціях зарано форсувати, принаймні, поки останній окупант не залишить межі суверенної, незалежної і демократичної України. У тому, що цей день настане – ніхто не сумнівається, ані в Україні, ані в цих шановних організаціях. Але такої впевненості замало, щоб треті країни були готові втупити у відкриту війну з божевільним московським диктатором.

Не будемо забувати – і ЄС, і НАТО – це міжнародні організації, що об’єднують демократичні країни, в яких всі рішення приймаються виключно консенсусом, особливо в питаннях розширення. Тож уявіть, які умови мають скластися, щоб ЄС (27 держав) або НАТО (30+2 держави) одноголосно (!) прийняли рішення щодо входження країни, що перебуває в стані активних бойових дій із імперією зла, яка хай і конає, але все ще погрожує світу своїми гнилими ядерними яснами.

Друга причина — той самий Балканський фактор.

Варто враховувати, що у цьому регіоні, окрім іронічної Албанії та стійкої Північної Македонії, є ще Сербія, є Боснія і Герцеговина із бунтівним регіоном Республіки Сербської, є Чорногорія, де значна частина населення все ще є вразливю для російської пропаганди. ЄС не може дозволити собі віддати цей регіон на поталу. Тут, в ЄС, вже визнали, що затягування процесу входження до ЄС Албанії і Північної Македонії було стратегічною помилкою, яку варто виправляти що швидше. Але це не означає, що для країн Балканського регіону критерії для членства в ЄС будуть якимось чином знижені.

Аж ніяк. Тому що жити далі доведеться разом. Як справедливо відмічають в Єврокомісії, процес входження є довгим тому, що не ЄС є таким впертим або надто принциповим, а тому, що реформи потребують часу в реалізації, як і методика їх оцінки, яка передбачає досягнення певних визначених цілей протягом визначеного часу. Це означає – ні, не підвищені, але рівні вимоги на шляху європейської інтеграції будуть висуватися і для України. Неможливо пройти шлях, на подолання якого відведено годину, за п’ять хвилин. Напевно, можна пролетіти. Але є ризик пролетіти у всіх значеннях цього слова.

Врешті, не все так похмуро. Кандидатський статус Україна отримала лише у червні, а ЄС вже готовий зважити на наступні кроки, мірою того, як Україна виконуватиме своє «домашнє завдання».

Відомо, що Єврокомісія визначила сім ключових напрямків у реформах, які Україна має виконати. У грудні минулого року Рада міністрів ЄС із загальних справ зробила небувалу річ – країни-члени визнали прогрес України на шляху реформ навіть в умовах зовнішнього вторгнення та війни за виживання та запропонували Єврокомісії зважити на висновки щодо цього вже весною поточного року.

Єврокомісія вже відреагувала. У Києві, за повідомленнями, Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн без коливань заявила, — так, буде весна, і буде звіт. Але вербальний. Тому що справжній, детальний «репорт» міститиметься у регулярній щорічній доповіді Єврокомісії щодо розширення ЄС у 2023 році, і буде він оприлюднений восени. Що відбудеться до цього, а тим більше, – після цієї доповіді, — наразі передбачити дуже важко.

З іншого боку, чи хотів би хтось, щоб правомірність процесу входження в ЄС була у майбутньому оскаржена в якомусь європейському або міжнародному суді? Наприклад, з боку когось із внутрішньої опозиції в Україні, або від менш щасливої країни-кандидата, або від стороннього буквоїда, якому захочеться позиватися проти європейської України в якісь інстанції… Воно вам треба? Краще вже поспішати повільно, ніж взагалі не рухатися.

Відео: Офіс Президента

РАЗОМ І ДО КІНЦЯ

Друга пріоритетна тема, яку під час саміту обговорили лідери ЄС і політичне керівництво України – це спільна відповідь на агресивну війну росії проти України.

«ЄС підтверджує свою непохитну підтримку і солідарність з Україною перед фактом триваючої російської агресивної війни… Ми засуджуємо систематичне використання росією дронів та ракет для атак на мирне населення, цивільні об’єкти та інфраструктуру по всій Україні… Ми вимагаємо від росії негайно, повністю та безумовно вивести всі свої військові сили з усієї території України…. У відповідності з Хартією ООН та міжнародним законодавством, Україна використовує своє законне право на самооборону від російської агресії. Вона має право звільнити та поновити повний контроль над всіма окупованими територіями в межах її міжнародно визнаних кордонів», — наголошується у резолюції Київського саміту Україна-ЄС.

Перша і очевидна відповідь на російську агресію – це безпрецедентна політична та фінансова підтримка України. З початку російського вторгнення ЄС надав Україні близько 60 мільярдів євро допомоги, з яких майже 50 мільярдів євро припадає на пряму економічну та фінансову допомогу, а ще 10 – на підтримку українців, які рятуються від війни на території країн ЄС, та на підтримку цих країн, які надають нашим громадянам змістовний пакет соціальних послуг, починаючи від надання легального права на проживання, на медичні послуги, освіту, дах над головою та на працевлаштування.

Наразі важко сказати, скільки саме українців перебувають на територіях країн-членів, тому що ця кількість постійно змінюється, частина наших громадян повертаються, інші – виїжджають. Але відомо, що на території ЄС знаходяться, принаймні 4 мільйони українців, які зареєструвалися та скористалися перевагами так званої Директиви тимчасового захисту, яку ЄС активував саме у відповідь на російське вторгнення, в той час, як мільйони біженців з України почали перетинати кордони сусідніх країн. Щоправда, у Польщі наших людей не називають «біженцями», для поляків ми – «гості». Не будемо втомлюватися повторювати слова вдячності цим людям – це справжній прояв людяності.

Відомим є факт, що ЄС, знову вперше у власній історії, виділив Україні, яка перебуває в стадії активних бойових дій, вже сім траншів прямої військової допомоги в обсязі 3,6 мільярда євро. Ці гроші були спрямовані на закупівлю зброї, боєприпасів та іншого летального обладнання, яким наші воїни громлять російського окупанта.

У безпрецедентно короткий термін, практично, протягом одного місяця після політичного рішення, ЄС розгорнув Військову допоміжну місію для України (EUMAM Ukraine), яка від початку була розрахована на підготовку 15 тисяч українських військовослужбовців. Вже в Києві Високий представник ЄС оголосив про виділення додаткових 45 мільйонів євро для логістичного забезпечення тренувальної місії в різних країнах ЄС та про те, що протягом року ці навчальні центри зможуть підготувати ще 15 тисяч спеціалістів військової справи.

За оцінкою європейців, загальний обсяг військової допомоги для України, включаючи пряму допомогу від ЄС, а також обладнання та зброю, що надійшли від країн-членів ЄС, сягнула вже, принаймні 12 мільярдів євро. Це життєво важливий внесок у нашу майбутню спільну перемогу.

Нарешті, варто пам’ятати, що минулого року ЄС спрямував на бюджетну підтримку України суму у близько 19 мільярдів євро. Вже цього року ЄС та країни-члени надали Україні безпрецедентну макрофінансову допомогу, так звану МФД+, в обсязі 18 мільярдів євро. Це, разом із внесками інших міжнародних спонсорів, забезпечить стабільне фінансування держави навіть в умовах війни, а це – вчасно виплачені заробітні плати та пенсії, продовження надання соціальних послуг, відновлення життєво важливої інфраструктури, яку з такою люттю нищать російські агресори.

Окремий напрямок реагування – це санкції проти країни агресора. На сьогодні ЄС застосував проти росії вже 9 пакетів чутливих індивідуальних та секторальних економічних санкцій. Вони включають, наприклад, ембарго на постачання в Європу російської нафти, що доставляється морським шляхом, введення граничних цінових рівнів на російський газ та нафту на зовнішніх ринках. Ці заходи були здійснені у тісній координації з партнерами ЄС по G7, і вони, врешті, спрацювали! За станом на сьогодні ціна на російську нафту впала вдвічі, запобіжні заходи проти спекуляцій на газовому ринку збили ціни на газ до довоєнного рівня. Все це значно скоротило бюджетні надходження росії та її спроможності у фінансуванні кремлівської «машини війни».

Під час саміту, природно, українська сторона піднімала питання щодо змісту наступного, 10-го пакету санкцій. Українські бажання у цьому контексті зрозумілі. Але, знову, це питання, щодо змістовної частини обмежувальних заходів, як правил, обговорюється в тиші проміж держав-членів. Згадаймо – принцип консенсусу в ЄС ніхто не відміняв. Принаймні, поки що…

МИР МОЖЕ БУТИ ЛИШЕ СПРАВЕДЛИВИМ. ІНШИМ ВІН НЕ МОЖЕ БУТИ

Третя ключова тема, яку розглянули учасники Київського саміту – це поновлення справедливого миру для України та її повоєнне відновлення.

Цій темі присвячений окремий розділ резолюції, що була прийнята за підсумками зустрічі.

«ЄС підтверджує готовність підтримати ініціативу України щодо справедливого миру на основі поваги до суверенітету та територіальної цілісності України. На цей час росія не продемонструвала будь-якого справжнього бажання досягти справедливого та стійкого миру. Ми висловлюємо нашу підтримку формулі миру Президента Зеленського та наші зобов’язання активно працювати з Україною над виконанням мирного плану з 10-ти пунктів. У цьому зв’язку, ми підтримуємо ідею проведення Саміту формули миру, спрямованого на її імплементацію. Ми будемо працювати разом для забезпечення якомога ширшої міжнародної участі», — наголошує резолюція Київського саміту.

Такими чином, європейська сторона дуже чітко висловилася на підтримку «формули миру» Президента Зеленського. Зрозуміло, що він починається із безумовної вимоги щодо звільнення всіх тимчасово окупованих територій. Але при цьому важливо не забувати ще один важливий нюанс. Згаданий мирний план містить положення про гарантії безпеки для України, принаймні, поки вона не стане членом Альянсу і не зможе скористатися статтею 5-ю Вашингтонського Договору. Тому що навіть після того, як всі російські війська будуть вибиті з території України, це не дає жодних гарантій проти чергового сплеску реваншистських намірів кремля у майбутньому.

Відео: Офіс Прелидента

Ідея, яку висунув Президент Володимир Зеленський, щоб упередити такий можливий і прикрий розвиток, є простою за задумом, але дуже складню у виконанні. Тому що потребує широкого міжнародного консенсусу навколо її реалізації.

Де факто, цей задум відображує реалії, що склалися на сьогодні, коли коаліція союзників України у складі 50 країн світу в форматі Рамштайна надають їй сучасну зброю та боєприпаси для реалізації права на самооборону проти агресії. Саме ідея збереження такого порядку та забезпечення високої боєздатності збройних сил України за рахунок довгострокових міжнародних зобов’язань у цій сфері лежить в основі так званого Київського безпекового договору, ідея якого також широко обговорюється наразі між членами ЄС.

Якщо навколо такого договору згуртуються демократичні країни доброї волі, Україна матиме потенціал, щоб успішно відбити будь-яку агресію з боку росії, наміри щодо якої може виношувати нинішнє або майбутнє кремлівське керівництво. Це принципово закріпить статус-кво, що фактично склалося вже зараз: за допомогою західної зброї Україна захищає від російської агресії і тоталітаризму не лише себе, але й весь демократичний устрій. Наші солдати воюють за ті самі універсальні цінності , на яких стоїть весь Європейський союз.

ЗЕРНО — НАРОДАМ

Нарешті, четвертою ключовою темою саміту стала глобальна продовольча безпека та роль України у її забезпеченні.

Учасники саміту засудили спроби росії використовувати у своїй агресивній війні проти України такі негідні методи, як перетворення на зброю навіть продуктів харчування, що спричинило глобальну продовольчу кризу та призвело до безпрецедентного зростання цін на продукти харчування.

«Ми підкреслюємо важливість та необхідність подальшого зміцнення «коридорів солідарності», які дозволили перевезти близько 23 мільйонів тонн українського зерна, соняшника та інших продовольчих товарів на світовий ринок у період з травня по грудень 2022 року. Разом із Чорноморською зерновою ініціативою ООН та програмою «Зерно з України», «коридори солідарності» залишаються важливими для нашої спільної мети забезпечити доступність та наявність продовольства та добрив. Ми стоїмо у повній солідарності з нашими партнерами по усьому світу шляхом збільшення дипломатичних зусиль та підтримкою глобальної продовольчої безпеки», — саме так лідери ЄС і України відобразили спільну мету у резолюції за підсумками саміту.

Втім, саме навколо цієї теми намагається спекулювати кремль на міжнародній арені. ЄС проводить цілеспрямовану дипломатичну роботу для роз’яснення причин цієї російської війни та витоків продовольчої та енергетичної кризи, які були спричинені російським вторгненням. Саме росіяни почали блокувати експорт українського зерна через Чорноморські порти, штучно знижувати обсяг та цинічно красти зерно, що було підготовлено на експорт, що поставило під ризик голоду найбільш вразливі країни світу. ЄС постійно та на всіх рівнях наголошує, — саме злочинна та неспровокована російська війна проти України спричинила продовольчу кризу у світі. ЄС ніколи не застосовував обмежувальні заходи проти експорту продовольства або добрив, у тому числі із росії. Тож загрози світовій продовольчій безпеці виходять виключно від кремлівського керівництва.

Цю істину важливо розуміти, тому що для справедливого миру необхідно притягнути до відповідальності всіх, хто скоїв злочин агресії проти України, включаючи вище політичне та військове керівництво росії. Для того, щоб досягти цієї мети, буде необхідною широка міжнародна підтримка в рамках ООН. У цьому контексті дипломатичні зусилля ЄС і України з роз’яснення причин цієї війни та донесення правди до світової громадськості набувають особливо великого значення.

Таким чином, Київський саміт Україна — ЄС 2023 року займе особливе місце серед тих, що відбулися до нього і, напевно, серед усіх майбутніх самітів. Тому що саме він чітко зафіксував незворотність європейського курсу України. Він відобразив рішучість народу України, який зі зброєю в руках відстоює свою свободу і європейську мрію. Він повною мірою продемонстрував солідарність з Україною країн Європейського Союзу, які справедливо вважають боротьбу українців проти російського тоталітаризму частиною своєї боротьби і вже, де факто, визнали Україну частиною європейської спільноти.

Як зазначив під час підсумкової пресконференції Президент Європейської Ради Шарль Мішель, «Ми з вами, тому що ми – одна родина… Ваша доля є і нашою долею».

Відео: Офіс Президента

Нас підтримує Європа і весь світ. Майже весь. І це означає – переможемо!

Дмитро Шкурко, Брюссель

Фото: Офіс Президента, Укрінформ