Лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська відвідала Сполучені Штати, де зустрічалася з американськими політиками, експертами, представниками громадських організацій. Зокрема – з держсекретарем Ентоні Блінкеном, його заступницею з політичних питань Вікторією Нуланд, представниками Конгресу з обох політичних таборів. Ніколи раніше представники Білорусі – ні опозиція, ні тим більше нинішня влада – не удостоювалися таких почестей.

У Нью-Йорку на набережній Мангеттена у неділю Тихановська спілкувалася з білоруською громадою, яка з’їхалася з такої нагоди з усієї Америки. Біло-червоні одяганки та прапори заповнили всю набережну, їх, очевидно, було видно і з моря, тож кораблі, які проходили повз зібрання, подавали протяжні вітальні гудки.

Тихановська прийшла в супроводі активістів і потужної охорони. Військовий катер здійснював патрулювання Верхньої Нью-Йоркської затоки.

Промову опозиціонерка виголосила білоруською, читаючи з папірця, на запитання громади відповідала переважно російською, подекуди вставляючи колоритні білоруські слова. Над Мангеттеном періодично лунало: «Живє Бєларусь!»

Її чоловік продовжує сидіти у білоруській в’язниці, сама Світлана після президентських виборів у серпні 2020 року виїхала до Литви. У Європі її приймають як законну представницю білоруського народу, а сейм Литви навіть визнав її президентом Білорусі.

НА ТАКОМУ ВИСОКОМУ РІВНІ БІЛОРУСЬ НЕ ПРИЙМАЛИ ВЖЕ 28 РОКІВ

— Пані Світлано, якою була ваша головна мету візиту в Америку, і чи можете сказати, що досягли її?

— Головна мета візиту – налагодити дипломатичні відносини з країною, які були втрачені багато-багато років тому. Цю мету ми досягли. Ми також донесли до американських політиків інформацію про ситуацію в Білорусі. Говорили про запровадження секторальних санкцій проти підприємств, які фінансують режим Лукашенка. Також обговорювали можливості підтримки розвитку громадянського суспільства, опозиції за допомогою криптовалюти, аби влада не могла блокувати банківські картки. Бо таке у нас трапляється… Це, знаєте, нова тема і для ЄС, і для Америки. Адже треба шукати нові, креативні підходи щодо підтримки. Я їм кажу: крокуйте разом з нами, будьте з білорусами.

І ми бачимо, що Білорусь залишатиметься на порядку денному в США на різних рівнях. Нічого подібного раніше не було.

На такому високому рівні Білорусь не приймали вже 28 років, від часів Шушкевича (Станіслав Шушкевич – перший лідер незалежної Білорусі у 1991-1994 роках, – авт.). Зустрічі, організовані на такому рівні, показують серйозність намірів США, що вони будуть разом з білорусами боротися за демократичні зміни.

Але про конкретні результати зараз не скажу. Про них має оголосити країна, яка приймає. Американці всіляко показують, що підтримуватимуть демократичні зміни в Білорусі й надаватимуть допомогу – фінансову, експертну – новій Білорусі, після виборів президента.

— Чи говорили про політв’язнів, кількість яких постійно зростає?

— Я кожну зустріч розпочинаю з політв’язнів.

Розповідаю кілька реальних випадків, аби дати можливість відчути той самий біль, який відчувають білоруси. Бо саме поняття «політв’язні» – дуже абстрактне, до нього вже звикли, адже в нас уже цілий рік саджають. Але коли говориш про сім’ї, про дітей, які залишилися без мами й тата, про насилля, яке відбувається в тюрмах, то це зачіпає.

Тому я обов’язково починаю говорити саме про це. (На сьогодні у Білорусі політв’язнями визнано 580 чоловік).

— Про що конкретно говорили на зустрічах з представниками американського політикуму, зокрема з держсекретарем Блінкеном? Що вони вам обіцяли? 

— Ну, на таких зустрічах ніхто конкретних обіцянок не дає.

На кожній зустрічі ми говорили про Білорусь. Ми доносили інформацію про те, що зараз відбувається, тому що їм дуже часто здається, що оскільки немає красивих картинок протесту по телевізору, то люди перестали боротися. І доводиться пояснювати, що це не так, що незважаючи на репресії, люди виявляють справжній героїзм, продовжують боротьбу. Організовуються, створюють страйкоми та різні опозиційні структури на місцях. Тривають локальні демонстрації. Хоча люди розуміють, що за ними можуть прийти у будь-який момент. Але вони продовжують виходити і боротися.

Життя всередині білоруського суспільства вирує, так само відбуваються зміни всередині режиму, бізнесмени та чиновники незадоволені й чинять тиск на Лукашенка.

На таких зустрічах я також розповідаю, як нам можна допомогти, що зробити, аби допомогти білорусам у нашій боротьбі.

Звичайно, у США як країні найбільшої демократії у світі – ми говоримо про цінності. Тут ці слова наповнені реальним змістом, бо свобода слова, права людини, демократія – це вищі цінності для американців. І вони розуміють, що ми цього домагаємося, перебуваючи на передовому рубежі цієї боротьби.

Нам потрібна допомога. Людей забирають, кидають до в’язниць. Необхідно зупинити це все. Для цього треба тиснути на режим, аби він зрозумів, що Європа і США не стоятимуть мовчки, спостерігаючи, як убивають білорусів. Тому найважливіше, що можна зробити – це запровадити санкції проти підприємств, які є гаманцем для Лукашенка.

— Коли, на вашу думку, запровадять такі санкції?

— Дату сказати не можу, але дуже сподіваюся, що скоро, я в це вірю…

З одного боку, ми забираємо в режиму, а з другого – треба вкладати в людей. Бо люди страждають, їм важко… Особливо тим, що у в’язницях. Їм та їхнім родинам потрібна допомога. Також потрібна допомога громадським організаціям, які сьогодні нищаться в Білорусі, засобам масової інформації, яким треба продовжувати роботу, сміливо розповідати про те, що в нас відбувається. Потрібна допомога людям, котрі виїжджають за кордон, переховуючись від переслідувань.

Говорили про майбутнє… Європейський Союз уже розробив всеосяжний план допомоги Білорусі після нових виборів. Ми порушували це питання, щоб і США зробили щось подібне, аби вони були з білорусами не тільки зараз, а й після змін. Можливо, це буде ще важливіше – відбудовувати країну, відновлювати діяльність різних спільнот, організацій.

Знаєте, на кожній зустрічі я чула про те, що нам реально хочуть допомогти, хоч часто навіть не знають як. Ми їм підказуємо – що конкретно можна і треба зробити. І всі готові, всі на нашому боці…

У Палаті представників уже створено кокус (cаucus, двопартійна група підтримки Білорусі – авт.), і нині чекаємо створення подібного кокусу в Сенаті. Початок покладено…

СЕКТОРАЛЬНІ САНКЦІЇ ПІДРИВАТИМУТЬ РЕЖИМ ІЗСЕРЕДИНИ

— А чи є сенс у санкціях? Чи справді вони допоможуть звалити Лукашенка?

— А який ще механізм впливу ви можете запропонувати? Що ще можна зробити?

Це робиться для того, щоб підірвати режим зсередини… Що стоїть за цими підприємствами? Бізнес Лукашенка, який наповнює його кишені. Коли санкції накладаються, бізнесу треба або шукати, як їх обійти, або взагалі припинити працювати з Лукашенком і піти на інший ринок.

Це робиться для розколу еліт. Для того, щоб бізнеси зрозуміли, що з Лукашенком нормальних справ не побудуєш і що він залишатиметься токсичним для Європи, Заходу, поки не змінить поведінку, не випустить політичних в’язнів. Зсередини таким чином на режим чинитиметься тиск: бізнеси, чиновники – всі тиснутимуть одне на одного, і система руйнуватиметься зсередини.

ПРОТИ КРАЇНИ, ЯКА ЗАХОЧЕ СКОРИСТАТИСЯ СЛАБКІСТЮ РЕЖИМУ, ПОТРІБНІ БУДУТЬ САНКЦІЇ

— Чи обговорювали можливість накладення санкцій на Росію, завдяки якій цей режим тримається?

— Знаєте, ми окрема країна, з окремою культурою, зі своєю окремою спадщиною. І те, що за стільки років ми сприймаємося лише як придаток до Росії, – це дуже засмучує. Треба міняти цю парадигму.

Ми не можемо говорити про іншу країну – накладайте, мовляв, санкції на Марс, Росію чи ще щось…

Ми говоримо про Білорусь. Ми не боремося проти Росії. Ми боремося проти режиму.

Але якщо буде загроза суверенітету Білорусі, то в цьому разі потрібні будуть санкції проти країни, яка захоче скористатися слабкістю режиму. Але зараз, у рамках нашої боротьби, ми не можемо виходити за межі Білорусі.

Водночас, кожна країна вправі вирішувати, які санкції проти кого запроваджувати.

Якщо якась країна вважає, що слід ще на когось накласти санкції, то це буде адекватна відповідь на те що відбувається у Білорусі – на насилля, порушення прав людини і так далі.

— Чи виходили на вас представники російської влади, аби якось підтримувати з вами зв’язок?

— Ні.

ПРИСУТНІСТЬ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬК ЛУКАШЕНКО МОЖЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ ДЛЯ ПОГРОЗ ЗАХОДУ Й УКРАЇНІ

— Росія вводить на територію Білорусі війська під приводом так званих навчань «Захід-2021», які відбудуться у вересні. Якщо завтра, скажімо, Лукашенко втратить владу, то чи не перешкоджатимуть ці війська демократичним перетворенням у Білорусі? Чи не впливатиме Росія таким чином на Білорусь?

— Ну, такі навчання періодично проводяться у Білорусі. Просто зараз вони збіглися з нашою боротьбою…

Загрози можуть бути різні… І на тему, як ці війська можуть бути використані, можна розмірковувати дуже багато. Режим може використовувати присутність цих військ і для погроз нашим західним сусідам, і, як ми вже багато чули, Україні…

Треба рухатися вперед, а не весь час застрявати на тому: а що буде, якщо… Таких «що якщо» можуть бути мільйони… Треба виходити із ситуації.

Знаєте, Білорусь завжди «боролася» проти НАТО, ще й «перемагала», бо їхні війська весь час хотіли «захопити» Білорусь.

Тобто на нинішній момент якоїсь явної загрози я не бачу. Але я не фахівець у цих питаннях. Ми намагаємося спілкуватися з тими, хто розуміється у військових справах, але поки що я не думаю, що є загроза…

ГАДАЮ, ЛУКАШЕНКО ПРОТРИМАЄТЬСЯ ДО КІНЦЯ РОКУ

— Скільки, за вашими прогнозами, ще може протриматися режим Лукашенка?

— Строки, звісно, я вам не скажу. Але і наша команда, й Народне антикризове управління, і Координаційна рада (опозиційні структури. Білорусі – авт.), білоруси всередині країни – докладають усіх зусиль, аби це сталося якомога швидше.

Я вірю, що це станеться до кінця цього року. Але це суто моя особиста думка, вона не ґрунтується на якихось даних.

— Чи буває у вас таке, що опускаються руки, коли бачите, що боротьба складається не так, як би вам хотілося?

— Знаєте, я завжди впадаю в ступор, коли мені доводиться відповідати на таке запитання…

Буває, і сили покидають, й апатія настає, особливо коли затримують в один день багатьох людей, закривають організації або я отримую лист, у якому людина розповідає, які там умови у в’язниці, або коли хтось гине чи накладає на себе руки. Це все настільки відбивається на мені… І в якийсь момент розумієш, що: ну куди далі, я вже більше не можу…

Тоді я себе подумки ставлю на місце будь-кого із політв’язнів. Запитую себе: а що я можу зробити для них?

Ти повинна знайти в собі сили, енергію, зокрема почерпнути її від людей, які продовжують боротися… І розумію, що зараз просто не маю права розслаблятися… Потім колись відпочину, попсихую… Бери себе за шкірки – і вперед… Немає в тебе вибору…

І коли приїжджаю в якусь країну, зустрічаюся з політиками, то багато витрачаю енергії, а потім, коли спілкуюся з діаспорою, то просто наповнююся силою. Як ось сьогодні у Нью-Йорку…

— Напевне режим посприяв тому, аби білоруси відчули себе білорусами?

— Я часто чую від людей про те, що торік ми справді стали білорусами. Так, завдяки тому, що робить режим, ми стали справжньою нацією.

ПРО ПРОТАСЕВИЧА Я НЕ ДОПУСКАЮ ЖОДНОГО ПОГАНОГО СЛОВА – ВІН У ЗАРУЧНИКАХ

— На вашу думку, що сталося з Романом Протасевичем, який нині змушений говорити речі, вигідні режиму? Схоже білоруська опозиція розділилася у ставленні до нього?

— Якщо люди розділилися, то режим домігся свого.

Вони хотіли, аби ми розділилися. Вони хотіли, аби почали засуджувати Романа, говорити про нього всіляку гидоту – що він зрадник і все що завгодно. Але в цьому питанні ми маємо бути єдині. Людина перебуває в заручниках. Ми не знаємо, що з ним роблять, ми не знаємо, чим йому погрожують. З-поміж тих, хто перебуває за ґратами, є сильніші, а є ті, на кого можна більше вплинути психологічно.

Тому я не допускаю жодного поганого слова про Романа. Він у заручниках у режиму – і крапка. Не варто обговорювати взагалі, що він там каже на цих пропагандистських каналах, у фільмах, що нині знімають. Ігнорувати – це для них сьогодні найстрашніше.

МОЖЛИВЕ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ

— У Білорусі серйозно розглядається можливість запровадження парламентської форми правління – без президента. Як ви ставитися до цього?

— Така форма правління справді розглядається, Нам треба зробити все для того, щоб диктатурі більше не було місця у Білорусі. Тому зараз на загальний розгляд винесено проєкт конституції, який спільно готують і моя команда, і Народне антикризове управління, і Координаційна рада. Проводиться спільна кампанія… Це право білорусів вирішувати, а не якоїсь однієї особи. Конституція Білорусі – це надбання білорусів. Зараз проходить обговорення, і коли настане час, білоруси самі оберуть форму правління.

— А чи ви самі залишитеся в політиці?

— Я не планую брати участі в нових, чесних, відкритих виборах. Але, нагадаю, за цей час я набула хай не великий, але якийсь досвід, маю різні зв’язки, контакти, і гадаю, що могла би бути корисною політиці. Але тією мірою, якою я буду потрібною. Як тільки я зрозумію, що все, то піду цілком спокійно. Бо в мене досі якихось політичних амбіцій не виявлено. Я буду стільки, скільки потрібно Білорусі.

— Наскільки активною є білоруська діаспора за кодоном, зокрема у США?

— Діаспора нас дуже підтримує. Допомагає організовувати страйкоми, бере на себе забезпечення родин політв’язнів, зокрема й продуктами, допомагає виплачувати накладені штрафи.

Важливо, що вона поширює інформацію про Білорусь у своїх країнах. Ми б весь цей обсяг роботи просто не осилити. Я така щаслива, що білоруси за кордоном об’єдналися. Спільна біда всіх об’єднала.

— Як відреагував режим на вашу поїздку до США? Чи не пов’язані з цим масові обшуки в журналістів за останній тиждень?

— Не думаю, що ці обшуки якось пов’язані з моєю поїздкою. Це така бридка стратегія цього режиму…

Чула лише, що міністр закордонних справ висловився, що я, мовляв, поїхала подорожувати…

УКРАЇНЦІ – З НАМИ, МИ ВІДЧУВАЄМО ПІДТРИМКУ З БОКУ ВАШОЇ КРАЇНИ

— Пані Світлано, чи відчуваєте моральну підтримку з боку України?

— Українці – з нами, українці підтримують нас. І той факт, що вони приймають стільки релокантів (переселенців – авт.), послабили законодавство, щоб дати людям можливість влаштовуватися на роботу й відкривати свої бізнеси, – це вже велика підтримка.

Зараз Україна доволі обережно висловлює свою політичну позицію, оскільки Лукашенко вдається до властивої для нього тактики – шантажу. Він усіх шантажує… Зараз ще й потоком мігрантів залякує Захід.

Так… Ми відчуваємо цю підтримку з боку України, у нас відбувається спілкування на високому рівні з представниками вашої країни, потроху зміцнюватимемо й далі ці зв’язки.

Володимир Ільченко, Нью-Йорк