Чому вперше, мабуть, за довгий час не співпали оцінки у Вашингтоні і в Києві щодо дій російських військових на кордоні з Україною? Саме це питання висунулося на перший план на третій день після публікації авторитетною американською газетою The Washington Post сенсаційного матеріалу про те, що Росія відновила нарощення військової сили на кордоні з Україною. Газета пише про це, посилаючись на заяви анонімних джерел. Українська розвідка, натомість, керується власними спостереженнями і досвідом. Втім, якщо подивитися на все це уважніше, то можна зробити припущення: це неспівпадіння не є принциповим і обумовлене різними локальними задачами, які стоять перед Вашингтоном і Києвом у жовтні-листопаді 2021 року.

Давайте по порядку. Є кілька важливих обставин:

1. Матеріал американської газети посилається на відео, які стали останніми днями з’являтися в соцмережах: видно ешелони з танками і ракети, які їдуть в південні та західні регіони Росії. Втім, Інтернет в РФ жорстко регламентується ФСБ і тому з ймовірністю близько 100% це все погоджено з Кремлем. Навіщо?
2. Журналісти WP також відзначають, що передислокація військ відбувається на тлі зближення України з НАТО, погіршення відносин РФ з Альянсом, а також нещодавнього застосування ЗСУ ударного БПЛА Bayraktar на Донбасі, що викликало невдоволення Росії – аж до неприхованих погроз силою.
3. Кирило Михайлов, аналітик Conflict Intelligence Team (СІТ – група російських блогерів, котрі займаються розслідуванням за відкритими джерелами, зокрема, подій в Україні та Сирії. – Ред.) зазначив, що хоч і є «неприємні свідчення», що російська військова техніка рухається в район Курська, а також Воронезької та Ростовської областей, але… Ці дії не настільки масштабні, як навесні 2021 року.

То як же все-таки пояснити реакцію зацікавлених сторін?

«Я можу сказати вам, що ми в курсі повідомлень, що знаходяться у відкритому доступі, про незвичайну військову активність Росії біля кордону з Україною. І ми продовжимо консультуватися з союзниками і партнерами з цього питання. (…) Будь-які спрямовані на ескалацію або агресивні дії викликали б дуже серйозне занепокоєння з боку Сполучених Штатів», – заявив речник американського військового відомства Джон Кірбі під час брифінгу.

Водночас, у Міноборони України, посилаючись на дані Головного управління розвідки, заявляють, що станом на 1 листопада 2021 року додаткове перекидання російських підрозділів, озброєння та військової техніки до державного кордону… не зафіксовано. Найбільш вірогідно, вважають у відомстві, що оприлюднені у ЗМІ та мережі Інтернет факти нарощування угруповань збройних сил Російської Федерації на українському напрямку «є елементом спеціальних інформаційно-психологічних дій та, по суті, є плановими заходами у рамках переміщення військ після завершення навчань».

В коментарі Укрінформу капітан I рангу в запасі, керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук теж заспокоює: «Чим спричинена заспокійлива реакція ГУР Міноборони? Можу зробити лише припущення: ймовірно, є якесь рішення військово-політичного керівництва не загострювати це питання в публічній сфері, тому що безпосередньої загрози сьогодні і зараз немає. Можливо, це пов’язано з підготовкою до зустрічі у Нормандському форматі, тощо».

Натомість, заступник директора Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь погоджується з українськими розвідниками: «Якщо уважно вчитатися в те, про що пише The Washington Post і про що говорять у Головному управлінні розвідки Міноборони – все стане зрозуміло. Українська розвідка – про концентрацію і підготовку до наступу: цього не зафіксовано. Натомість, американські журналісти – про «незвичні» переміщення. Але рух підрозділів РФ може бути на полігони чи з полігонів – до своїх пунктів постійної дислокації. Тому нічого дивного в реакції наших розвідників не бачу. Хоча ризик «великої війни» загалом нікуди не зник з 2014 року».

Що ж, ситуація направду дещо дивна. На перший погляд, усе це логічно пояснити тактичними маневрами. Причому, з усіх боків…

Москва шантажує – і нас, і Європу

Керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук нагадав, що: «на кордоні України росіяни створюють ударний кулак українські експерти почали говорити ще у 2018 році». За його словами, станом на 2021 рік на нашому кордоні на південному сході сформоване угруповання сил, ядром якого є новостворена у 2017 році 8-а загальновійськова армія зі штабом у Новочеркаську. Самі росіяни неофіційно називають її «ударною», тобто призначеною для прориву оборони.

«Основа угруповання на північному сході – 20-та армія, яка після початку російсько-української війни була передислокована з-під Нижнього Новгороду у Воронеж. Прискорене (і приховане) формування 1-ї танкової армії у 2014-2015(!) роках тісно пов’язане з переведенням до кордону України 20-ї армії. До складу угруповання входять елітні танкова Кантеміровська і мотострілецька Таманська дивізії, 6-та танкова бригада (усі ці з’єднання «відзначились» у війні на сході України), новостворена у 2020 році 27-ма мотострілецька бригада та ін», – каже військовий експерт.

Штатним районом дислокації 1-ї танкової армії є Підмосков’я (штаб у Одиноцовому). Втім, як базу для операцій на Сході «зелені чоловічки» з 1-ї танкової облюбували Каменськ-Шахтинський в 14 кілометрах від кордону з Україною в Донецькій області.

«Передислокацію саме сюди великої кількості техніки, має на увазі The Washington Post, коли повідомляє про те, що Росія стягує війська до кордону з Україною. І це дійсно не навчання. Щонайменше про проведення будь-яких стратегічних, а саме під таку категорію навчань підпадає переміщення такої кількості бойової техніки, ні МО Росії, ні кремлівські ЗМІ не повідомляли. А Каменськ-Шахтинський – один з чотирьох Центрів забезпечення мобілізаційного розгортання, створених в останні роки на кордоні з Україною», – наголошує пан Лакійчук.

І це, звісно, насторожує. «Накопичення такої кількості ударних сил росіян на наших кордонах – завжди небезпека, загроза. Москва прямо і через своїх маріонеток в ОРДЛО відверто загострює обстановку. Тим часом, наші європейські партнери в певній невизначеності після виборів в Німеччині. Європу штормить енергетична криза штучно створена тією ж Росією. В ще Кремль уперто розгойдує внутрішньополітичну напруженість в Україні: як стверджують аналітики, до кінця зими у нас можуть виникнути дуже серйозні проблеми в енергетичному секторі. Москва або шантажує нас і Європу новою ескалацією конфлікту, або готується до широкомасштабної війни. А швидше за все, і те і інше одночасно».

Таким чином, Москва демонструє нам, Європі і Заходу готовність до воєнного конфлікту на сході, намагається примусити до політичних поступок, відволікає, зміщує центр уваги союзників від Чорного моря і Криму, де після низки російських провокацій наші партнери – США і НАТО – почали виробляти стратегію її стримування.

«Це дуже не подобається Кремлю… Весною 2021 року Україні та її західним партнерам вдалося стримати Росію від нової агресії на півдні. Значною мірою, саме завдяки широкому дипломатичному розголосу, консолідації світової спільноти, загрозою жорсткої відповіді з боку союзників у випадку розв’язання Кремлем нової авантюри, – нагадує військовий експерт, – Москва тривалий час «трусила зброєю» над Чорним морем. І от ми спостерігаємо «чорноморське турне» міністра оборони США Ллойда Остіна. НАТО формує стратегію стримування РФ в регіоні».

Тож тепер нас «промацують» на північній ділянці фронту.

«Аналогічним чином Україні та союзникам слід діяти і зараз. Часу для політико-дипломатичних і військових маневрів мало, але він ще є. Нашим військовим буде не легко забезпечити стійку маневрену оборону по всьому периметру російсько-українського кордону (не забуваючи і про загрозу з півдня), втім це можливо», – акцентує пан Лакійчук.

А навіщо це Росії?

Заступник директора ЦДАКР Михайло Самусь запевняє, що Кремль навряд чи зараз піде на якесь загострення.

Водночас, він звертає увагу на дещо інший аспект.

«Важливо, що стаття The Washington Post базується, крім усього іншого, на повідомленнях із соціальних мереж. Точно так само, нагадаю, було й півроку тому. Себто нагнітання йшло саме через російські соцмережі, – переконаний пан Самусь. – Якби Кремлю все це не було вигідно, то, певен, що ніхто з пересічних росіян не зміг би так просто викласти у відкритий доступ відповідні відеоролики. Все припинилося б дуже швидко. Інтернет в РФ контролюється. Навіть за «лайк» у Фейсбуці можна загриміти у тюрму».

А тому те, що відбувається зараз є, скоріш за все, спланованим нагнітанням обстановки – інформаційним, енергетичним та військовим тиском з боку Росії на наших партнерів. Щонайперше – на ЄС, аби там, своєю чергою, натиснули на Україну по всіх напрямках.

«Ну і, звісно, якомога швидше дали можливість запустити «Північний потік-2» і відрізати Україну від транзиту. В Кремлі роблять недвозначні натяки європейцям, мовляв, ви не хочете з нами домовлятися, не хочете сертифікувати «ПП-2», а, натомість, дозволяєте українцям застосовувати «Байрактари»? Що ж, ми готові йти далі. Москва шантажує, тисне, грається з Європою…» – наголошує військовий експерт.

На його думку, якщо зараз Кремль не отримає дозвіл на «трубу», то, вочевидь, може його не отримати й до наступного опалювального сезону.

«Ситуація може кардинально змінитися. Ніхто ж не знає, як діятиме новий уряд ФРН. А варіанти можуть бути різноманітні», – переконує Михайло Самусь. І додає, що варіанти можуть бути не дуже приємні, зокрема, для Путіна. Нарешті, може змінитися і поведінка адміністрації президента США».

Схожі міркування висловив публіцист Віталій Портніков: «Остання (навесні ц.р. – Ред.) концентрація військ на українсько-російському кордоні переконала Путіна, що це є дієвим засобом не лише для тиску на Україну, а й для тиску на Захід як такий».

 «Там вже прекрасно знають, що… в ситуації, коли концентруються війська – можна розмовляти і з українським керівництвом, і з Заходом абсолютно в іншій тональності», – підкреслив публіцист. На його думку, Росія не випадково припинила постачання свого вугілля й електроенергії до України, намагаючись створити якомога більш складні процеси в українській енергетиці і примусити Україну розглянути варіант політичних поступок.

Тож, за словами експерта, треба усвідомити досить просту річ: концентрація російських військ на кордоні з Україною – це тепер такий самий інструмент тиску Кремля на Україну, як і всі інші, які країна-агресор використовувала дотепер. Як створення енергетичних проблем. Як наполеглива праця по позбавленню України її транзитного статусу, для чого Москва докладає неабияких зусиль на тлі закінчення роботи по добудові «ПП-2».

«Ми бачимо, що Путін по черзі задіює ті чи інші інструменти. З одного боку перестає постачати вугілля й електроенергію, з іншого – збільшує кількість військ на українському кордоні. Навряд чи взимку ці війська перейдуть у наступ. Але вони будуть напоготові, щоб у разі, якщо Путін вирішить, що час прийшов – зіграти свою чорну роль», – підсумував він.

Дати гідну відсіч: ЗСУ спроможні, втім, проблеми є…

«Якщо почнеться просто сухопутний наступ, то ЗСУ цілком спроможні його зупинити. Причому з великими втратами для ворога», – впевнений Михайло Самусь.

Є проблеми з протиповітряною і протиракетною обороною. Але військово-політичне керівництво нашої держави і обізнане з цими проблемами, і шукає шляхи для їх вирішення. Як заявив на початку вересня ц.р. міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, «ми ведемо перемовини, працюємо над цим предметно».

«​Радянські ЗРК і системи ППО, які стоять на озброєнні ЗСУ, вони… заточені на ті цілі, які існували в той час – 50 років тому. Зараз, звісно, техніка йде вперед і я не впевнений, що ті системи, які у нас є, можуть ефективно протидіяти масованій ракетній загрозі з боку Росії», – стверджує пан Самусь.

На сьогодні довкола України, нагадує він, знаходяться більше 100 балістичних ракет «Іскандер». Крім того, є ракети «Калібр» морського базування (в Чорноморському флоті. – Ред).

«Ну, і «Калібр» наземного базування. Саме через ці ракети, до речі, у 2019 році американці вийшли з договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності. Тому протиракетна оборона – ключовий елемент», – наголошує військовий експерт. І додає, що сухопутна операція, у випадку початку нового етапу агресії, проводитиметься одна з останніх: «А першою – інформаційна операція, яка, по суті, йде постійно. Далі – енергетична операція, яку ми спостерігаємо вже зараз. Після цього – радіоелектронна, коли придушуватимуться наші системи управління, ну і, ракетна фаза. (…) Якщо ворог подавить наші системи управління і ППО – нанесе авіаційні удари. А потім уже… проводитиме наземну операцію».

При цьому не варто забувати про морський напрямок, де РФ на сьогодні домінує.

«На сьогодні ведеться дуже важлива робота. Існує як мінімум три програми Військово-морських сил України зі США, Великою Британією та Туреччиною (…) Якщо в складі наших ВМС з’явиться один турецький корвет, два британські ракетні катери і чотири американські Mark VI – ситуація може дещо змінитися», – підсумував Михайло Самусь.

Мирослав Ліскович. Київ