В контексті останніх подій, пов’язаних із посиленням двостороннього співробітництва нашої держави з так званим англо-саксонським клубом країн-членів НАТО – США та Великою Британією (детальніше про це – тут) – не обходимо ще одну важливу новину. А саме: 18 листопада Верховна Рада ратифікувала рамкову військову угоду між урядами України та Турецької Республіки. Цей документ відкриває нові можливості для військового та військово-технічного співробітництва між країнами за більш ніж 21 напрямком, зокрема, у сфері оборонної промисловості.

Про що йдеться? Щонайперше слід відмітити, що це не перша така угода між урядами наших країн.

«Перша була підписана ще у 1994 році, а ратифікована тільки у 2008-му. Не зважаючи на це, вона дуже посприяла розвитку наших Збройних Сил у 1990-х, співробітництву в рамках програми «Партнерство заради миру», тощо», – розповідає Укрінформу капітан I рангу в запасі, керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.

Так і з цією угодою, яка була підписана ще восени 2020 року в ході візиту президента Володимира Зеленського до Анкари.

«І хоча документ тільки-но ратифікували, але деякі прописані в ньому домовленості вже реалізуються. Це і поставки Україні безпілотних розвідувально-ударних комплексів «Байрактар», і початок будівництва для наших ВМС корветів типу «Ада», і поставки іншого озброєння й військового обладнання», – наголошує військовий експерт.

Крім того, документом передбачено, що Туреччина надасть Україні близько 36 млн доларів на закупівлю турецької військової техніки та товарів подвійного призначення. Втім, український ОПК також не в накладі.

«Київ ремонтує турецькі вертольоти, поставляє туркам протитанкові ракетні комплекси «Скіф», двигуни для «Акинчи» – ударних безпілотників нового покоління», – наголошує пан Лакійчук.

Важливо, що угода дає «зелене світло» обміну розвідувальною та іншою військовою секретною інформацією. Також у документі йдеться про операції, за виключенням воєнних дій, – миротворчі і гуманітарні, з протидії піратству, про обмін інформацією і досвідом у сфері військових науково-технологічних досліджень, тощо.

«Вже традиційна складова – військова підготовка та освіта за стандартами НАТО, обмін військовим персоналом для підвищення його кваліфікації. Впевнений, тут ми вже не тільки учні, а й самі можемо навчити багато чому наших колег. Особливо в сфері комунікації, електроніки, інформаційних систем та кібернетичного захисту. А участь і проведення спільних навчань в акваторії Чорного моря сприятиме формуванню єдиних підходів до стримування агресора, відновлення безпеки і миру в Чорноморсько-Азовському регіоні», – переконує керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».

«По суті, аналогічну угоду Україна напередодні підписала зі Сполученими Штатами», – акцентує полковник запасу Олег Жданов.

Він каже, що навіть попри те, що угода рамкова – вона, як вікно, через яке можна просунути все, що завгодно.

«В межах цієї угоди Україна з Туреччиною може заключати будь-які контракти, здійснювати будь-які закупки в оборонній сфері. Це дуже важливий документ, який відкриває багато перспектив для нашої держави», – стверджує військовий експерт. І додає, що українська оборонка може суттєво підсилитися: «Завдяки Туреччині ми робимо прорив у безпілотній розвідувально-ударній авіації. І співробітництво в цій сфері лише розширюється. Bayraktar TB2, Akıncı… Ці БПЛА вироблятимуться спільно Україною і Туреччиною. Тобто ми їх зможемо закуповувати в необмеженій кількості. Це перша сфера співпраці».

Друга сфера – гелікоптери. На початку червня ц.р. стало відомо, згадує пан Жданов, що турецька компанія Turkish Aerospace Industries (TAI) підписала угоду з українською «Мотор Січ» на закупівлю 14 двигунів для ударних вертольотів важкого класу – ATAK-2.

Третя сфера – танкобудування.

«Україна намагається виграти тендер на поставку двигунів сімейства 6ТД (виробляються на ДП «Завод імені В. О. Малишева». – Ред.) для танків Altay. Тож сфера співпраці широка і можливості дуже великі, – наголошує Олег Жданов. – Зрештою, декілька років тому, ще за часів президенства Порошенка, Туреччина пропонувала нам спільно розробляти бойовий літак. Мовляв, у них є фюзеляж, а у нас – двигуни. На жаль, цей проект так і не отримав продовження, але… Наскільки мені відомо, нещодавно турки знову висловили інтерес щодо цього, а тому питання може перейти від обговорень до практичної площини».

Погоджується зі сказаним політолог-міжнародник, координатор напрямку безпекової політики Центр політичних студій «Доктрина» Гліб Парфьонов: «Цей документ є важливим етапом в розвитку відносин між Анкарою та Києвом. Фактично, цю угоду можна назвати прологом до повноцінного союзу. Взагалі, дивлячись на те, як розвивається співробітництво в технічній сфері, то не дивно, що за ним йде розвиток і військових стосунків. Це, беззаперечно, є поштовхом не тільки в дипломатичному сенсі, але й посилює нашу економіку та технічний потенціал».

Отже, для України вимальовуються непогані перспективи.

«США, Велика Британія, Туреччина… Я б до цього тріо додав ще країни Балтії та Польщу. Остання, зокрема, дуже зацікавлена в співробітництві з Україною. Ідея Балто-Чорноморської – це дуже серйозний геополітичний проект, який може мати далекосяжні наслідки – як політичні, так і економічні. Але це не все. Крім згаданих країн є ще Канада, Швеція, Фінляндія, до речі, про яку ми дещо забули. Утім фіни, нагадаю, одні з перших заявляли про готовність прийняти участь в миротворчій місії, якби Україна збирала такий миротворчий контингент для Донбасу. Тож пул країн-партнерів України розширюється», – каже Олег Жданов.

Де-юре ці країни не є союзниками України. Ну, принаймні, поки що. Але…

«Якщо Балто-Чорноморський союз або Ініціатива трьох морів (Балтійського, Адріатичного, Чорного морів або просто Тримор’я. – Ред.), яку активно просуває Велика Британія, будуючи вісь Анкара-Лондон (а це може бути Азербайджан, Грузія, Україна, Польща…) все таки відбудуться – тоді можемо сподіватися, що буде союзний договір, буде система колективної безпеки, буде, простіше кажучи, щось на кшталт «східного НАТО». Особисто я такого варіанту не виключаю», – підсумував військовий експерт.

Мирослав Ліскович. Київ