Стратегія задаватиме вектор регіональної політики на найближчі роки, враховуючи сучасні реалії

Тривалий час, працюючи на різних посадах в державному управлінні, мав справу з розробкою та реалізацією багатьох програмних та стратегічних документів різного масштабу. Останні роки дотичний до державного управління як науковець та консультант. Тому запрошення до участі в актуалізації Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2027 року було для мене цікавим та корисним. Це унікальна можливість подивитися ретроспективно на еволюцію державних планувальних документів, а також уявити сучасні  підходи до політики розвитку держави та її регіонів.

Робота над новою редакцією Державної стратегії регіонального розвитку відбувалася в умовах триваючої російської військової агресії проти України, що, відповідно, вплинуло на формулювання більшості викликів, цілей та завдань, які пов’язані із подоланням її наслідків в різних сферах та територіальних рівнях – місцевому, регіональному та національному. Іншим важливим фактором стало отримання Україною статусу кандидата на членство в ЄС та очевидна необхідність наближення системи управління регіональним розвитком до процедур та кращих практик Європейського Союзу.

Слід підкреслити, що велика кількість причетних до підготовки цього документу – експертів, представників наукових та міжнародних організацій, органів державної та місцевої влади, органів місцевого самоврядування  та громадських середовищ – збагатила документ ідеями, ініціативами та зауваженнями. Десятки обговорень та дискусій, тисячі пропозицій сформували атмосферу зацікавленості в удосконаленні документу, врахуванні помилок та недоліків його реалізації у попередній період.   

Одночасно сам процес підготовки змін до Стратегії на наступний період дозволив сформулювати ряд тез, які, на мій погляд, є цікавими та можуть бути корисними при розробці стратегічних документів у майбутньому.

Перше. Сама дискусія по змістовному наповненню складових документу засвідчила широкий спектр наявних думок, позицій та наративів. І це природно, оскільки будь-який стратегічний документ – це завжди вибір із численного набору рішень, які пропонуються визнати найбільш актуальними в даний період часу і покласти в основу подальшого формування державної політики.

Тому з урахуванням широкого представництва стейкхолдерів, зацікавлених у формуванні її ключових напрямів, важливо усвідомлювати доцільність (і необхідність!) знаходження певного компромісу, який би відповідав інтересам якомога більшого кола суб’єктів, дотичних до даної державної політики. З урахуванням цього незворотно отримуємо документ, який усіма не може бути визнаним ідеальним, адже у кожного суб’єкта ідеал Стратегії – це його власне уявлення. Тому, на мою думку, найбільш переконливим свідченням досягнення широкого компромісу у формуванні Стратегії буде її затвердження.

Друге. Не менш значущим для життєздатності Стратегії є зацікавленість стейкхолдерів в реалізації сформованих положень.  Насамперед йдеться про надзвичайно складну та скоординовану в часі, просторі, ресурсах діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інших субʼєктів регіональної політики, яка б свідчила про практичні кроки досягнення задекларованих цілей – як на стратегічному, так і операційному рівнях. Важливість даного  аспекту підвищується необхідністю синхронізації реалізації Стратегії з виконанням Плану України в період до 2027, який передбачає завершення важливих реформ.  Ключова роль координатора тут – за МінВідновлення.

Третє. Безумовним чинником успішності оновленої Стратегії стане налагодження взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади з одної сторони та органів місцевого самоврядування різних територіальних рівнів – з іншої. Ключова роль в цьому відводиться багаторівневому управлінню, основа якого – координація політик в їх територіальному спрямуванні. Адже процес децентралізації суттєво розширює коло суб’єктів  регіонального розвитку, перетворюючи його у полісубєктний процес прийняття різноманітних рішень,

Четверте. Нова редакція Стратегії має чіткий територіально-орієнтований підхід. Тобто різні сфери державної політики спрямовуються на територію, яка характеризується певним набором спільних соціальних, просторових, екологічних, економічних, безпекових та інших особливостей. Такий підхід є в основі політики згуртованості ЄС, якою регіони України скористаються після набуття повноправного членства.

На завершення хочу ще раз наголосити на важливості оновлення Державної стратегії регіонального розвитку, адже вона задаватиме вектор регіональної політики на найближчі роки, враховуючи сучасні  реалії.  

Сергій Романюк, доктор економічних наук, заслужений економіст України, головний науковий співробітник Відділу досліджень людського розвитку Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи, заступник, перший заступник Міністра економіки України (1999-2010), заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва України (2010-2011).

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства