Українсько-турецькі офіційні відносини, які корінням сягають ще періодів козацької доби та Османської імперії, а також Української Народної Республіки, доводять свою важливість та ефективність, активно розвиваються і сьогодні. За цими успіхами – робота як керівництва держави та МЗС, так і дипломатів, представників бізнесу та громади на місцях.

Про важливість турецького треку в зовнішній політиці України свідчать і кадрові призначення. Упродовж істанніх трьох років посольство України в Анкарі очолює Василь Боднар, до цього – заступник глави МЗС України, а його попередник Андрій Сибіга нещодавно став міністром закордонних справ і один з перших своїх візитів здійснив у Туреччину. Незабаром посольство України в Туреччині очолить новий посол, оскільки Василя Боднара вже призначено на посаду посла України в Польщі.

Про результати трирічної каденції в Анкарі, актуальні аспекти українсько-турецьких відносин, роль Туреччини в посиленні обороноздатності та відбудові України посол Василь Боднар розповів Укрінформу перед від’їздом до Варшави.

ЗАКРИТТЯ ПРОТОК НЕ ДАЛО ЗМОГИ РОСІЇ ЗАХОПИТИ ОДЕСУ ТА МИКОЛАЇВ

— Пане посол, ваша каденція в Туреччині добігає кінця. Ці роки були наповнені важливими подіями як для двосторонніх відносин, так і для України, українського народу, української громади в Туреччині. Розкажіть, будь ласка, що є приводом гордості для вас за підсумками трирічної роботи в Анкарі?

— Почну з найголовнішого – це внесок в активний політичний діалог наших президентів і керівників державних органів, це високий рівень стратегічного партнерства, з якого походять усі решта домовленостей.

На почату лютого 2022 року відбувся візит президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана до Києва, де було підписано Угоду про вільну торгівлю. На сьогодні угоду ратифікувала турецька сторона, чекаємо на ратифікацію нашим парламентом. Тоді ж було домовлено про будівництво заводу Baykar в Україні. Цей проєкт здійснюється, і це 100 млн доларів інвестицій в Україну на додаток до ще 110 млн доларів, які внесла сама компанія Baykar. Окрім того, це сотні броньованих машин, БПЛА, снаряди та інша допомога захисникам України для протидії російській агресії, сотні траків гуманітарної допомоги з Туреччини.

До війни постачання українських двигунів серйозно розвинуло турецьку промисловість з виробництва БПЛА, отже, нам також є чим пишатися на презентаціях моделей Kızılelma, Anka 3, Akıncı. 

Одним із ключових етапів оборони України стало закриття Туреччиною проток Босфор й Дарданелли. Одну «Москву» ми потопили, а ще два російські крейсери чекали у Середземному морі. І те, що Туреччина закрила протоки, вважаю, не дало змоги Росії використовувати свою перевагу на морі для захоплення Одеси, Миколаєва та інших територій, які, за планами Москви, мали бути окуповані внаслідок операцій з моря.

Туреччина стала серйозним транспортним хабом. Раніше, коли кораблі з вантажами для України зупинялися в турецьких портах, нормативна база не дозволяла заїзду українським перевізникам для транспортування цих вантажів. Нині триває транспортний безвіз. Без жодних ліцензій та дозволів наші компанії перевозять з турецьких та інших портів через територію Туреччини вкрай потрібні Україні вантажі.

Важливим елементом стабільності України стало підписання угоди про «зерновий коридор». Туреччина була безпосередньо залучена у процес, й експорт з України 33 млн тонн зерна не лише посилив нашу стійкість і вагу на міжнародній арені, а й дав змогу тоді українському бізнесові дивитись у майбутнє, проводити посівну, збір урожаю.

Ще один надважливий успішно реалізований проєкт – евакуація дітей-сиріт з України. У межах проєкту «Дитинство без війни» із зон бойових дій чи зон безпосереднього ураження було евакуйовано більш ніж 3,5 тис. дітей-сиріт разом із супроводжувальними особами.

Згадаю і про потужну мобілізацію української громади в Туреччині, і про створення сильного українського голосу в турецькому медіапросторі. Особливо у перший рік війни (завдяки нашим зусиллям і допомозі з Києва) тут не було вагомого інформаційного впливу Росії. Це дало можливість інформаційно тримати турецьке суспільство в українському треку – доносити правду про те, що відбувається в Україні.

Ще один здобуток – спорудження нової будівлі посольства, яке розпочав попередній посол, а нині міністр Андрій Сибіга. Проєкт вдалося завершити під час війни. Це дуже непроста історія з ефективним результатом.

Можу назвати ще багато менш помітних, та не менш важливих справ, але головним є те, що Туреччина чітко зберігає свої позиції стратегічного партнера, політичну позицію щодо необхідності завершення війни між Україною і Росією на основі територіальної цілісності України. І те, що, незважаючи на всі перипетії війни і спроби медіації, Туреччина дотримується позиції про недопустимість перебування Криму під окупацією Росії.

НА ПЕРЕГОВОРАХ У СТАМБУЛІ У 2022 РОЦІ РОСІЯ НЕ ВИЯВЛЯЛА ЖОДНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО МИРУ

— Ви згадали про початок повномасштабної російської агресії, коли ви давали на день по кілька пресконференцій, які наживо транслювали всі телеканали. Туреччина робила активні спроби посередництва у припиненні конфлікту, сприяла зустрічам в Анталії та Стамбулі. Що тоді відбувалося за лаштунками, чи були реальні шанси припинити війну на самому початку?

— Російські маніпуляції почалися через два роки після самих подій, це чергова спроба перекрутити реальність на свою користь. З боку Туреччини були зусилля щодо припинення війни від самого її початку, і ми вдячні за це. Інформаційний шквал, який ми піднімали в перші тижні, місяці війни, мав свій результат. Турецька сторона дійсно бачила вагому роль посередництва і свою виключну місію, оскільки мала комунікацію і з нами, і з країною-агресором, могла пробувати допомагати у пошуку рішення.

В Анталії були перші переговори на рівні міністрів закордонних справ. Але міністр Лавров, на відміну від міністра Кулеби, не мав на них жодних повноважень і не міг ухвалювати рішення. Потім міністр Чавушоглу літав у Москву, приїжджав у Львів, пробуючи знайти спільні точки дотику. Потім відбулася зустріч переговорних команд у Стамбулі. Перевагою турецької сторони було те, що вони нічого не нав’язували, а пропонували добрі послуги, сприяння, допомогу в організації переговорів, наданні майданчика з відповідною атмосферою. І це було вигідно для обох сторін, оскільки кожна відстоювала свої позиції. Тепер спекуляцій і перекручувань дуже багато, особливо з боку РФ. Але ж бачимо, що відбувалося після переговорів: Росія відновила наступ на Сході України, далі вбивала цивільних. Російські війська від Києва відігнали наші Сили оборони, а не вони відвели, як твердить російська пропаганда, з власної волі. Подальші дії Москви показали: ніякої готовності до підписання миру в Росії не було. Вона намагалася контролювати Україну будь-яким способом, шукала методи впливу на західних партнерів. Росія наполягала на невступі України в НАТО, розброєнні України і багатьох інших неприйнятних для нас речах, вони це потім проштовхували як нібито узгоджений пакет. Насправді їхні наративи, які пропонувалися з першого дня, нічого спільного з нашою реальною позицією не мали.

Спроба Росії нав’язати свій погляд – це намір переломити позицію громадської думки на власну користь. Формула миру Президента Зеленського акумулювала підтримку більшої частини світу. І це означає, що Росія втрачає позиції, тому намагається дезінформацією розхитати міжнародну єдність і просунути китайсько-бразильську ініціативу. Це також один з елементів гібридних спроб вибити міжнародну підтримку з-під Формули миру. Тому я б не вірив жодному слову, що поширюється через російські чи проросійські джерела, а тримався б фактів. А факти свідчать, що ніякої готовності Росії до миру під час зустрічі переговорних груп у Стамбулі не було.

— Протягом усіх цих років Туреччина пропонує посередницькі послуги, про це нещодавно знову заявив міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан. Натомість міністр Лавров в інтерв’ю турецьким ЗМІ зазначив, що у Москві Туреччину не бачать посередником через її співпрацю з Україною в оборонній сфері. Як ви розцінюєте такі заяви?

— Ну, Лаврова я взагалі не слухав, він не ухвалює рішень. Рішення ухвалює Путін. Лавров просто озвучує певні позиції. Міністр Фідан, якщо процитувати його повністю, сказав про те, що мир має бути на основі територіальної цілісності України. Медіація чи посередництво є важливим напрямом зовнішньої політики Туреччини, у МЗС країни створено спеціальний департамент, який займається врегулюванням конфліктів. І не лише країн близького сусідства з Туреччиною. Окрім пошуку мирного врегулювання у російсько-українській війні, це також стосується конфлікту між Сомалі та Ефіопією, відносин між Азербайджаном і Вірменією, це про стабілізувальну роль Туреччини у Центральній Азії, на Балканах. Тобто коли країна авторитетна, сильна, має достатньо військової потужності для того, щоб захистити свою позицію, вона може пропонувати такі послуги. А враховуючи те, що з Росією відносини Туреччини базуються на взаємній залежності та конкуренції, то і це може відіграти позитивну роль у посередницьких зусиллях Туреччини. Це країна, яка вже має досвід впливу і взаємозв’язків з Росією і може добиватися своїх цілей.

Натомість співпраця України й Туреччини в оборонно-промисловій сфері – це наш окремий трек. Ми і до війни, і під час війни не даємо нікому туди втручатися. І це залежить виключно від інтересів двох сторін. Тому я впевнений, що ті слова Лаврова не матимуть жодного впливу ані на нашу співпрацю в оборонній галузі, ані на посередницькі зусилля Туреччини. Оскільки, повірте мені, ці зусилля ніколи не припинялися.

ТУРЕЧЧИНА ДОТРИМУЄТЬСЯ КОНСТРУКТИВНОЇ ПОЗИЦІЇ ТА СПІВПРАЦЮЄ З ПРОТИДІЇ ОБХОДУ РОСІЄЮ САНКЦІЙ

— Турецькі-російські відносини нині демонструють певний спад, зокрема і через тиск Заходу стосовно дотримання Туреччиною санкційних обмежень щодо Росії. Чи дає нам більше можливостей для поглиблення співпраці погіршення відносин Анкари з Москвою? Як можемо цим скористатися?

— Я би сказав, що це синусоїда відносин. Це все базується на інтересах, можливостях, які пропонують інші ринки, і це може знову помінятися. Подивімося на рівень торгівлі, на кількість туристів з Росії, на ту саму АЕС «Аккую», хоч її ніяк не добудують. Все одно ці базові речі залишаються, вони також є елементом взаємозалежності. Російська сторона сюди інвестує, тут будує, турецька сторона потребує цих інвестицій, цієї електроенергії для своєї індустрії та населення. Тобто історії, пов’язані з обходом санкцій, мабуть, не з тих, які можна вирішити раз і назавжди на рівні турецької влади. Процес триває. Можу сказати, що ми маємо досить ефективну співпрацю у цьому ключі. Усі справи, що виникають через обхід санкцій та пов’язані з турецькими компаніями, є предметом офіційних комунікацій. Мали спеціальну робочу групу, яка приїжджала сюди для обговорення цих питань. Ми зустріли досить конструктивну позицію і бажання розв’язувати проблеми, а не протидіяти наслідкам.

Є також великий вплив західних компаній, які намагаються використовувати турецьку територію для транзиту до Росії чи, наприклад, Центральної Азії. Для протидії цьому потрібна взаємодія із США та ЄС як найбільшими гравцями, що запровадили санкції проти Росії. Нещодавно Андрій Сибіга зазначив, що в північнокорейських ракетах було знайдено частину компонентів, вироблених на Заході. Як вони потрапляють до Північної Кореї? Звісно, треба шукати ті шляхи, якими компанії намагаються або самі обходити санкції, або за допомогою покупців знайти «дірки» у санкційній політиці.

Туреччина не є домінувальною у сприянні Росії в обході санкцій. Звісно, частину турецьких компаній підозрюють у співпраці з Росією, у допомозі в постачанні певних запчастин, обладнання, продукції. Вони також підпадають під дії західних санкцій. Для нас важливо, щоб ми свій інтерес у відносинах з Туреччиною відстоювали максимально, щоб не втрачалися довіра, взаємовигідна співпраця і перспективи на майбутнє. Серед таких перспективних напрямів – відбудова України, використання переваг Угоди про вільну торгівлю, розвиток спроможностей в оборонно-промисловому комплексі, реалізація спільних проєктів.

ВІЛЬНА ТОРГІВЛЯ ДАСТЬ УКРАЇНСЬКИМ ВИРОБНИКАМ ЗМОГУ ПОТРАПИТИ НА ЗАКРИТИЙ ТУРЕЦЬКИЙ РИНОК

— Ви згадали Угоду про вільну торгівлю. На що ми чекаємо після її ратифікації? 

— Угода про вільну торгівлю очікує на ратифікацію у Верховній Раді України, і припускаю, що це буде зроблено до візиту президента Ердогана в Україну (його терміни поки що не визначені). Відразу після ратифікації та обміну документами буде створена відповідна торгова комісія на чолі з двома заступниками міністрів, які здійснюватимуть щорічний моніторинг реалізації цієї угоди й коригуватимуть ті чи інші нормативні документи, які вже ухвалені на її основі. Для нас важливо, що більш ніж половина товарів промислової групи отримують нульовий податок, і починається поступовий доступ до сільськогосподарського ринку. Передбачені перехідні періоди, які покажуть, наскільки далеко ми можемо просунутися.

Турецький ринок є дуже закритим. Тарифна сітка починається з 35% та сягає 200% і більше. Потрапити нашим виробникам на турецький ринок досить непросто. Тому для нас передусім основна вигода – це те, що наші виробники готової продукції, особливо промислової, матимуть можливість вигідно заходити на турецький ринок. Отже, думаю, що головної цілі зростання товарообігу до 10 млрд доларів ми досягнемо швидко. 

Закладається можливість для того, щоб турецькі промислові групи допомагали Україні у створенні індустріальних парків. Це також важливий елемент відновлення Української держави, тому що це не тільки дороги, мости і будинки, а й відновлення індустріального потенціалу. І досвід Туреччини – один з провідних. Створення індустріальних парків дало Туреччині змогу піти у відрив в індустріальному, постіндустріальному розвиткові. Тому що на сьогодні, навіть попри всі складнощі в економіці, тут є сильна індустріальна база, яка дає можливість Туреччині виробляти автомобілі, військову техніку, кораблі, експортувати не сировину, а товари з доданою вартістю. Простий приклад – це постачання борошна та виробів із нього. Туреччина –серед перших у світі. Але їй не завжди вистачає власного зерна, і потреба перекривається завдяки імпортній сировині.

Турецькі інвестори – найпотужніші, такі як Baykar та Onur із сотнями мільйонів доларів інвестицій, і менші компанії – працюють в Україні, незважаючи на війну. У грудні плануємо візит міністра торгівлі Туреччини з групою від бізнесу, щоб узгодити пріоритети з відбудови та участі турецьких компаній у певних регіонах і секторах. Участь турецького бізнесу в повноцінній відбудові України є одним з головних напрямів реіндустріалізації, а потім і постіндустріального розвитку України.

Слід додати, що Туреччина готова бути посередником для третіх країн, які хочуть брати участь у відбудові України, але не готові робити це під час війни. Уже ведеться серйозна практична робота з Японією, Південною Кореєю. На політичному рівні були дискусії з Італією, Німеччиною і Францією. Це ще один дуже перспективний та потужний напрям співпраці.

ІНТЕРЕС ТУРЕЧЧИНИ ДО БРІКС НЕ ВПЛИВАЄ НА ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ

— Туреччина готова допомагати країнам Заходу у відновленні України. Водночас ми бачимо її спроби зближення з країнами та блоками, які вважаються альтернативними західним, зокрема БРІКС. На вашу думку, це зміна геополітичного напряму чи звичне для турецької політики лавірування у власних інтересах?

— Насправді Туреччина претендує на роль глобального гравця і, звичайно, має інтереси глобального характеру. Це пов’язано із зростальним потенціалом Туреччини, її індустріальними, військовими, політичними амбіціями. Це абсолютно нормально для країн, які прагнуть зайняти своє місце у глобальному світі, налагодити партнерські відносини навіть з тими країнами, від яких вони колись були залежні. Для нас, я вважаю, це певний приклад. Прийде час, і нам потрібно буде відстоювати свої позиції, відносини з партнерами.

І нам треба також мати сильні позиції, які будуть сформовані на основі сильної економіки, на основі власного ОПК і своєї безпеки. Звичайно, значно легше починати, коли ти є членом НАТО і маєш досить серйозну взаємодію із західними партнерами, працюєш з ними в митному союзі, інтегруєшся у світову економіку завдяки західним компаніям та інвестиціям.

Дрейф, який тепер помітний у комунікації з БРІКС, відбувається з економічних причин. Це пошук ринків для своїх товарів, ресурсів для інвестування, залучення китайських компаній на внутрішній ринок. Тобто це не варто розглядати лінійно, як біле й чорне. Це багатокольорова палітра, вона містить змістовні інтереси. Якщо ми розуміємо ці інтереси, нам легше інтерпретувати ті чи інші дії.

Головне – ми тепер бачимо, що цей процес не впливає безпосередньо на підтримку України.

Тому, мені здається, треба шукати можливості, а не критикувати ситуацію. Якщо ви подивитесь на позицію деяких наших західних партнерів, то там також не видно сильної критики чи тиску на Туреччину через її спроби більше комунікувати з Китаєм, Індією чи Саудівською Аравією. До того ж не всі країни там відверто автократичні. Там є ті, що намагаються шукати більш вигідні платформи для економічної співпраці для реалізації своїх інтересів. І не забуваймо про посередницькі спроби Туреччини. І такі платформи спілкування чи комунікації навіть з нашими ворогами можуть бути використані на нашу користь.

— Чи результати виборів у США можуть вплинути на Туреччину та наші двосторонні відносини?

— Не думаю, що буде безпосередній вплив. У нас вибудований свій двосторонній трек, так само відносини Туреччини з іншими державами не мають прямого впливу на стратегічне партнерство між нею та Україною. Загальний контекст геополітичної ситуації, який може змінитися від результатів цих виборів, здатен внести свої корективи на ситуацію в регіоні, на подальший перебіг нашої оборони проти російської агресії. Це, звичайно, треба враховувати, але в цьому разі Туреччина для нас якраз є тим партнером, що розуміє всі загрози від російської агресії. Російське домінування в Чорному морі точно не вигідне турецькій стороні. Згадаймо, наскільки позитивні відгуки серед експертів Туреччини отримали перемоги України в Чорному морі над російським флотом. Наші дії допомогли Туреччині стати провідною силою у Чорноморському регіоні.

Туреччина зміцнює військово-морський потенціал України, будує для нас корвети, сприяє розвиткові оборонної промисловості України, зводячи завод Baykar. Ми чи не єдина країна для Туреччини, яка досить активна у сфері військово-технічного співробітництва. Туреччина підтримує євроатлантичну інтеграцію України, хоч це не висвітлюється на перших шпальтах, бо їй також потрібен захист від Росії з півночі.

Згадаймо, що багато партнерів по НАТО свого часу накладали значну кількість санкцій чи обмежили співпрацю з Туреччиною. Тому не все вдається зробити з того, що Туреччина хотіла б у розвитку свого ОПК. І тому Україна у цій сфері – вигідний партнер.

УКРАЇНСЬКІ ГРОМАДИ В ТУРЕЧЧИНІ ПОСИЛИЛИСЯ ТА ЗМІЦНИЛИСЯ

— Протягом каденції ви вибудували активну співпрацю з українською громадою в Туреччині: відкрито нові почесні консульства, проведено сотні різноманітних заходів – від мітингів та акцій протесту до кінофестивалів. Які процеси відбувалися за ці роки в українській громаді? Які результати роботи з діаспорою ви хотіли б відзначити?

— Насамперед тут треба відзначити велику роль Андрія Сибіги, попереднього посла, який зміг багатьох українців консолідувати навколо організаційних структур. На 2021 рік вже було створено 17 осередків українства, які діяли офіційно, мали свою структуру. Була створена відповідна база. Тепер це 24 українські асоціації.

У перший рік війни приблизно 850 тис. українців перетнули кордон Туреччини. Не всі з них були біженцями, не всі мали намір тут залишатися, але багато українців, особливо в Анкарі, Анталії, Стамбулі, потребували допомоги. Наші громади мобілізувалися, перетворилися на ефективні одиниці з допомоги українцям, що сюди прибули. І, звичайно, громадяни України, які приїхали, долучалися до активності громад, починаючи від протестів проти російської агресії, організації навчальних закладів, збору та розподілу гуманітарної допомоги, проведення різного роду заходів тощо.

Отже, дуже посилились їхні інституційні спроможності. Ми ангажували місцеві неурядові організації, які допомагали навчати громади бути більш самостійними, ефективними і діяти відповідно до турецького законодавства. Дотепер у наших асоціаціях у різних містах є пункти збору гуманітарної допомоги, досі триває відправлення гуманітарних вантажів в Україну. Це дуже сильно мобілізувало і зблизило громади як між собою, так і з Україною. Питання самоідентифікації українців автоматично стало домінувальним, а громади – потужним мобілізувальним елементом.

Під час нещодавнього візиту міністра Сибіги ми відкрили нове приміщення української школи в Анкарі. Українські школи функціонують у Стамбулі, Анталії, інших містах. Є й навчальні заклади, які допомагають українцям продовжувати навчання в освітній системі України. Навіть якщо діти в робочі дні відвідують турецькі школи, то в суботніх та недільних школах вони мають можливість зануритися в український контекст і зміцнювати українську свідомість.

Громади проводять заходи освітнього, культурно-масового характеру – від показу «Мавки» турецькою мовою до ярмарків та концертів. Ми тепер допомогли декільком асоціаціям налагодити співпрацю з міжнародними партнерами, щоб вони отримували певну допомогу, наприклад, у вивченні англійської мови, проведенні заходів, створенні більш серйозної організаційної бази.

У Туреччині реалізовано ініціативи Першої леді України Олени Зеленської «Книжкова полиця» та запроваджено українські аудіогіди у провідних музеях, діє відділення україністики у Стамбульському університеті, яке готове долучитися до ще однієї ініціативи Першої леді – коаліції українознавчих студій.

За ці роки ми підтримували бібліотеки при спілках, сприяли поширенню інформації про Україну турецькою мовою. Турецький книжковий ринок поповнився цікавими книжками – маємо «Кобзар» та «Лісову пісню» турецькою мовою, «Атлас української історії», наукову книгу про історію та становлення сучасної України, яка вже є на столах у провідних турецьких дослідників, та інші.

Я не говорю про менші, але дуже важливі проєкти: вшанування пам’яті жертв голодоморів, депортації кримських татар, День вишиванки чи, наприклад, українська вишиванка на «байрактарі» або «байрактар» на вишиванці. Це кроки ніби символічні, але вони мають відображення у багатьох практичних речах, які допомагають зміцнювати оборону, пізнаваність України, більшу представленість у Туреччині.

ТУРЕЧЧИНА ЧІТКО ДОТРИМУЄТЬСЯ ПРИНЦИПУ ВЗАЄМНОСТІ У ВІДНОСИНАХ З УКРАЇНОЮ

— Пане посол, чи вже відомо, хто буде вашим наступником? Що б ви йому порадили для ефективної роботи на посаді?

— Хто буде новим послом – не знаю, мені це поки що не відомо. Це визначать Президент із міністром. У мене був дуже сильний попередник, і поради, які я отримав від нього, допомогли у виконанні обов’язків, дали змогу посилити вже напрацьоване та розвинути нові проєкти. Тут уже створене серйозне підґрунтя за всіма напрямами, їх треба зміцнювати й розвивати.

Основне, що можна було б порадити, – це мати пряму комунікацію з турецькими партнерами, відчуття країни, народу, їхніх інтересів та потреб і робити все на благо двох країн. У мене був турецький бекграунд, тому я повертався у країну, «ландшафт» якої я знав, яку відчував. Тому тут моя порада – бути підготовленим. А також потрібні сильна команда та системність у роботі.

Туреччина – це країна, яка дуже чітко стежить за принципом взаємності, зокрема й у відносинах з Україною. Ми рівноцінні партнери, які можуть доповнювати один одного у багатьох сферах. Розуміння цього допомагає більш ефективно виконувати завдання і формувати позитивний імідж України в Туреччині, досягати результатів, які потрібні державі сьогодні.

— Що було найскладнішим на посаді посла в Туреччині?

— Я б не сказав, що це складність, але це був фактор часу. Завжди здавалося, що мало часу для того, щоб реалізувати задумане, всі проєкти і плани. А їх ще багато, і їх передаватиму колегам. А щодо труднощів, то їх завжди цікаво перетворити на можливості. Якщо людина боїться власної тіні, то й чорний кіт на дорозі може бути перепоною для реалізації проєктів. Турецький гімн починається зі слів «Не бійся», і це дуже символічно. Коли ми просили про закриття проток, то більшість і не вірила, що це можливо. Чи коли виношували ідею про підписання Угоди про вільну торгівлю, переговори про яку вели близько 12 років. Не побоялися. От коли не боїшся, коли бачиш, що це потрібно, то в сьогоднішніх умовах маємо переступати через багато стандартів. Це ніяк не про порушення «червоних ліній», це більше про креатив та наполегливість у досягненні результату. Стандартна дипломатія вже перетворилась для України на військову. Не вдається вирішувати складні питання стандартними способами, бо вони переважно не працюють. Тому коли вистачає сил, натхнення, можливостей і креативності, успіх завжди ближчий.

— Ви тепер працюватимете у країні, де також добре знаєте «ландшафт». З якими настроями, сподіваннями, першочерговими цілями їдете у Варшаву?

— Мабуть, сьогодні ближчої країни за ментальним розумінням і близькістю до нас, ніж Польща, немає. Звичайно, для мене це і шанс, і великий виклик. Я вдячний за довіру до мене та призначення на цю посаду. Передусім потрібно працювати на мінімізацію того, що нас розділяє, і на розвиток та посилення того, що зближує. Колись я працював у Польщі, тому думаю, що маю достатній рівень польської мови, щоби спілкуватися напряму, без перекладів. Упевнений, що багато практичних справ можна зробити саме завдяки конструктивному підходові, який ми мали свого часу, коли я працював на інших посадах та розвивав співпрацю з польськими партнерами. Дійсно, багато роботи, нема часу розслаблятися, тому найближчими тижнями, думаю, вже буду у Варшаві, і почнемо там нову сторінку.

Ольга Будник, Анкара

Фото автора