Протягом 17-19 вересня у Росії пройшли «вибори» до Державної думи. За численними свідченнями, голосування й підрахунок голосів проходили з масштабними фальсифікаціями. США, Євросоюз та низка інших країн уже встигли заявити про те, що вважають їх незаконними. Правда частково: лише ті, які проведені в окупованому Криму й Севастополі. Щодо, власне, України… Крім ноти протесту з боку МЗС та запровадження санкцій РНБО проти осіб, причетних до цього процесу, Верховна Рада ухвалила 22 вересня постанову, в якій нова російська Думу визнається нелегітимною, а вибори до неї – незаконними.

Але варто нагадати, що точно так само у 2016 році весь цивілізований світ не визнав або повністю (як це зробила Україна), або частково (ті ж США, ЄС тощо) результатів «виборів» до Держдуми, яка тоді обиралася разом із кримськими «депутатами»-колаборантами Наталією Поклонською, Русланом Бельбеком Костянтином Бахарєвим і так далі. Втім, яким конкретно чином оце неповне/часткове визнання вплинуло на роботу та й, узагалі, на імідж (поки що чинної) Думи попереднього скликання? Зрештою, чого варто чекати зараз?

Юрист-міжнародник, представник президента України в АРК Крим (2017-2018 рр.) Борис Бабін зауважив, що у системі російської влади Державна Дума наразі відіграє  ритуальну роль, як відомо, тамтешній парламент це «не місце для дискусій».

«Крісло депутата, незалежно від його партійної належності, є добре оплачуваною синекурою, однак для переважної більшості парламентарів воно не означає допуску до участі у формуванні політичного порядку денного чи до будь-яких форм управління країною», — стверджує експерт.

Виходячи з цього, ще до замаху на анексію Криму Дума вже не сприймалася цивілізованими країнами як демократично обраний парламент, а її депутати розглядалися світом як «фактично призначені чи узгоджені на посадах не російським населенням, а Кремлем».

«Це слід пам’ятати, коли ми спостерігаємо реагування демократичних країн на Держдуму, обрану, зокрема, на окупованих територіях України. Адже оскільки й до 2016 року (перші «кримські думські вибори») російські парламентарі у цілому були обрані за недемократичної процедури – то вона, звісно, не стала більш правовою», — додав пан Бабін.

Тому загальне ставлення до російської Думи істотно не погіршилося лише тому, що воно й раніше було вкрай негативним. Але у цілому статус Думи як органу влади РФ держави світу змушені визнавати, як, прикладом, вони визнавали державні функції Верховної Ради СРСР чи сучасної Всекитайської палати народних представників. «Звісно не сприймаючи ці структури як парламенти, як структури народовладдя», — акцентує він.

Інша справа полягає у конкретних «депутатах Думи», безпосередньо «обраних» саме «від окупованого Криму» – їх повноваження парламентарів цивілізовані країни не визнають ані де-юре, ані де-факто.

«Розуміючи це, у 2016, і у 2021 році в якості «депутатів-мажоритарників» від чотирьох «округів» півострову РФ призначила абсолютно непримітних осіб, насамперед, з бізнес-оточення «керівників Криму» Аксьонова та Констянтинова. У якості «кримських ляльок» Держдуми в її минулій каденції Кремль використовував «обраних за партійними списками» Наталію Поклонську та Руслана Бальбека, але цей досвід очевидно виявився програшним. Сьогодні цю «почесну вахту» від них отримає КДБшний діяч Георгій Мурадов, що з 2014 року поставлений росіянами на «кримське питання у міжнародному вимірі», — каже Борис Бабін. І додає, що РФ, звісно, може пробувати використовувати власних «кримських депутатів» як знаряддя власної пропаганди у третіх країнах чи на фейкових міжнародних майданчиках типу «Асамблеї народів Євразії», але він не очікує на успіх цих провокаційних заходів.

«Жодним чином подібне невизнання виборів в Криму на роботу та імідж Держдуми попереднього скликання не вплинуло. Всім давно вже зрозуміло, що законодавчий орган Росії вже давно виконує лише декоративну функцію, а всі проекти найбільш важливих законів пишуться в Адміністрації президента РФ», — каже політолог-міжнародник Максим Ялі.

А Держдума, в якій у партії влади конституційна більшість, дружно і без серйозних поправок, і навіть обговорення їх приймає.

«Втім, це аж ніяк не заважало всім провідним політикам Заходу зустрічатися і вести переговори з Путіним, підписувати угоди та в цілому співпрацювати з тих питань, які становлять взаємний інтерес», — додав він.

Подібним чином висловився політолог Ігор Рейтерович: «Увесь цивілізований світ чудово розуміє, хто в РФ приймає рішення, хто там насправді головний, а російська Держдума… Цей орган – просто фасад псевдодемократії».

Що стосується часткового невизнання виборів до Держдуми у Криму, а також, як це вплинуло на роботу та імідж цього органу, то… «Протягом 2016-2021 років Дума працювала, абсолютно не звертаючи уваги ані на часткове невизнання, ані на заяви різних країн відносно того, що в її складі перебувають нелегітимні депутати. Себто до якихось реальних наслідків це так і не призвело, загальну її легітимність не підірвало. Власне, це стосується і тих міністрів, яких ця Дума призначала, і делегацій, і комісій, які вона формувала й відправляла на різні міжнародні майданчики, як от ПАРЄ. Єдине що – Держдума не могла включати в ці списки «кримських депутатів». Як відомо, РФ кілька разів йшла на таку авантюру, втім, їй одразу давали відкоша, й РФ була змушена склад цих делегацій змінювати», — згадує пан Рейтерович.

«У ПАРЄ були скандали, коли до російської делегації залучали депутатів, обраних від Криму», — доповнює політичний експерт, провідний науковий співробітник Інститут історії України НАН України Андрій Мартинов. Одначе, продовжує він, імідж Думи й без цього такий «демократичний», що кількість подібних скандалів його зіпсувати ще більше не може. «Тим паче, що російські делегації у парламентських асамблеях Ради Європи, ОБСЄ, ОЧЕС традиційно ведуть себе «скандально-наступально», що допомагає формувати у свідомості російського суспільства ворожий образ Заходу. Це Думу турбує більше за власний негативний імідж в колі ліберальних демократій. Ще більше скандалів було на рівні двосторонніх міжпарламентських зв’язків Думи з парламентами країн ЄС. Але і на цьому «фронті» багато що вирішують гроші. За них можна «мотивувати» деяких одіозних західних парламентарів на відвідування Криму», — каже пан Мартинов.

Що стосується вже «нової» Думи, то думки експертів дещо розділилися.

«Певен, що нічого не зміниться і після останніх виборів до Думи, на яких навіть не були присутні спостерігачі ОБСЄ», — переконує Максим Ялі.

«З голосування за списки партій неможливо виокремити голоси, які були віддані у Криму або громадянами РФ з територій ОРДЛО від решти голосів. Формально є можливість «санкціонувати» депутатів мажоритарки, обраних за округами в окупованому Криму», — вважає Андрій Мартинов.

Натомість, за словами Ігоря Рейтеровича, все залежатиме від того, наскільки далеко в питанні невизнання виборів до Думи готовий піти цивілізований світ. Поки що звучать заяви про лише часткове невизнання, але…

«Ситуація у 2021-му сильно відрізняється від тієї, яка була у 2016-му. А відтак перед світом постала дилема: не визнавати результати виборів до Держдуми в частині Криму – це одна справа, проте зовсім інша – що робити із залученням до цього процесу громадян України з незаконно виданими російськими паспортами на тимчасово окупованій частині Донецької та Луганської областей? Якщо слідувати за логікою, то треба брати ще й прикордонні російські області, насамперед Ростовську, куди були звезені жителі ОРДЛО, й не визнавати вибори, які були проведені там. А якщо не визнаються вибори вже на території РФ, то це, по суті, підриває в цілому легітимність Думи», — розмірковує Ігор Рейтерович.

На його думку, подальший розвиток подій залежатиме насамперед від України, тобто саме від нашої позиції. Верховна Рада, як уже було згадано, не визнала ці «вибори» в цілому. Однак цього недостатньо.

«Далі – ми повинні робити все для того, аби парламенти інших держав та міжнародні парламентські організації зайняли таку ж позицію. Звісно, маю певні сумніви, що це насправді можливо. Але в будь-якому разі спробувати варто. Хоча б тому, що ціна цьогорічних виборів для РФ повинна бути набагато вищою, аніж ціна попередніх», — підсумував пан Рейтерович.

Очевидно, що невизнання всім цивілізованим світом Держдуми в цілому на сьогодні видається малоймовірним, однак… Заручитися підтримкою в цьому питанні тієї ж Польщі, Латвії, Литви, Естонії – можна. Останні, зрештою, на полях ПАРЄ, і не тільки, постійно підставляють плече Україні. То чому б не спробувати? А раптом… Прецедент був би, як мінімум, цікавий.  

Мирослав Ліскович. Київ