Тарас Кузьо, старший науковий співробітник кафедри українських студій Торонтського університету, редактор видання «Ukraine Analyst». 

…більшість українців, згідно із соцопитуванням, проведеним міжнародним дослідницьким центром П’ю, ставлять під сумнів прозорість проведення виборів та справедливість судової системи. Тривала ворожість Ющенка до всього, пов’язаного з Тимошенко може призвести до заключної стадії «відродження» Януковича, а саме до його президентства. Обрання Януковича Президентом може стати підтвердженням для нього та його виборців, що він дійсно переміг на виборах 2004 року. Якщо Президентом у 2010 році стане Янукович, це зведе нанівець Помаранчеву революцію та рішення Верховного Суду про скасування «перемоги» Януковича у 2004 році.

Міжнародний Дослідницький центр П’ю в США (http://pewglobal.org) опублікував цього місяця нове дослідження («Пульс Європи 2009: 20 років після падіння Берлінської стіни»), яке висвітлює конкретні докази негативного впливу президентства Віктора Ющенка на українську державність та демократію.

Передвиборча кампанія Ющенка 2010 року підкреслює два досягнення — зміцнення державності і встановлення демократії в Україні. Але в якій мірі вони були досягнуті при президентстві Ющенка? П’ю зазначає: «Україна є єдиною країною, де більше заперечують, ніж підтверджують зміни багатопартійної системи і ринкової економіки». «В Україні підтримка демократії є невизначеною з багатьох стандартів», — робить висновок П’ю.

62 відсотка українців погодилися, що вони сьогодні живуть гірше, ніж за часів комунізму (у Росії 45 відсотків), і лише 36 відсотків українців визнають перехід до вільного ринку. Дані результати є важливими, тому що «люди, які зараз позитивно оцінюють своє життя, будуть підтримувати саме демократичні цінності, а ті, що не задоволені становищем, не схильні до нових цінностей». Менша кількість українців, які підтверджують та підтримують пострадянський політичний та економічний перехід, відповідає більшій частині українців, які розчарувалися у демократії.

Українці не вірять у чесні вибори

Після подій Помаранчевої революції та виборів Ющенка в президенти українці стали більше довіряти владним установам та повірили у можливість проводити чесні вибори. З того часу від цієї довіри не залишилось і сліду, а більшість українців, згідно із соцопитуванням, проведеним міжнародним дослідницьким центром П’ю, ставлять під сумнів прозорість проведення виборів та справедливість судової системи.

Дослідження П’ю також виявили, що в таких країнах як Україна, Росія, Болгарія, Литва та Угорщина сильний правитель є більш важливим та цінним, ніж сама демократія в країні. Більшість українських чи іноземних експертів сходяться на думці, що Ющенко був слабким і нерішучим лідером, в той час як Україні не вистачає сильного керманича з лідерськими задатками.

Дані П’ю показали, що в Україні існують три найвідоміші національні проблеми — корупція (70 відсотків), забруднення навколишнього середовища (64 відсотків) і злочинність (56 відсотків). Корупція також була на першому місці в п’ятьох інших посткомуністичних країнах, три з яких знаходилися на вищих сходинках, ніж Україна, а в Росії корупція посіла друге місце з 52 відсотками.

Політична нестабільність і криза в Україні знизили підтримку демократії і призвели до того, що велика кількість українців прирівнюють «демократію» до «хаосу». Ця аналогія подібна до розвитку подій в Росії кінця 90-х, яким скористався тодішній Президент Володимир Путін для встановлення автократичного устрою держави. «Добре те, що Україна — не Росія», — написав Кучма п’ять років тому. Було б неможливо встановити деспотичну систему в Україні, тому що пануюча ідеологія націоналізму (як у Росії) ніколи не буде отримувати підтримку більшості по всій країні. «Регіональне розмаїття України, — пишуть Західні експерти, — запобігає монополізації влади будь-якою політичною силою. Тому Україна – це й не Грузія, де Михаїл Саакашвілі отримав 96-відсоткову підтримку на виборах 2004 року. Президенти України були обрані тільки 52-60 відсотками. Автократія, може, і не можлива, але «застій» існує.

Десять негативних наслідків розвитку політичної нестабільності в Україні за останні 5 років.

Внутрішні фактори:

Демократія: загальне розчарування в демократичному парламенті призвело до низького рівня довіри до державних установ. Українська державність слабшає внаслідок послабленості та втрати легітимізації владних структур.

Конституція: політичне протистояння перешкодило досягненню компромісу між політичними елітами щодо затвердження нових конституційних реформ чи змін до існуючої редакції. Президент Ющенко підтримував зміни до основного Закону України в грудні 2004-го року, не підтримав пропозицію БЮТу втілити рішення Конституційного Суду України щодо необхідності проведення референдуму для внесення змін до Конституції та в 2008-2009 роках відхрестився від вже власної редакції основного Закону. Ці дії й призвели до конституційного хаосу, що знову таки підірвало українську державність.

Дефолт: Президентська підтримка передвиборчого популізму Партії Регіонів щодо підвищення соцстандартів призвела до відмови Міжнародного Валютного Фонду в наданні четвертого траншу у передвиборчий період в рамках відповідної Угоди. Це ускладнює здатність уряду втілювати політику стабілізації та відновлення, що несе загрозу дефолту України.

«Відродження» Януковича за допомогою помаранчевих

Помаранчева боротьба: звільнення уряду Тимошенко у вересні 2005-го року та нездатність сформувати помаранчеву коаліцію після виборів 2006-го призвели до вісімнадцяти місяців розбрату серед демократичних сил. Під час цього періоду Віктор Янукович повернувся із політичного забуття та став першим Прем’єр-міністром за новою редакцією Конституції, а Партія Регіонів відновила потужність як головна політична сила посткучмівської доби, отримавши більшість голосів на виборах 2006 та 2007 років. Тривала ворожість Ющенка до всього пов’язаного з Тимошенко може призвести до заключної стадії «відродження» Януковича, а саме до його президентства. Обрання Януковича Президентом може стати підтвердженням для нього та його виборців, що він дійсно переміг на виборах 2004 року. Якщо Президентом у 2010 році стане Янукович, це зведе нанівець Помаранчеву революцію та рішення Верховного Суду про скасування «перемоги» Януковича у 2004 році.

Корупція: часті зміни урядів стояли на заваді будь-якій тривалій і серйозній кампанії проти корупції. За минулі п’ять років не було жодної систематичної президентської антикорупційної програми, і президентська підтримка газового посередника РосУкрЕнерго принесла велику кількість корумпованих грошей у Секретаріат Президента, парламент, Нашу Україну і Партію регіонів. Корупція в Генеральній прокуратурі, судовій владі та Міністерстві внутрішніх справ є неконтрольованою.

Німецький міжнародний центр з питань корупції Transparency International дійшов висновку, що Україна поліпшила свою боротьбу з корупцією тільки в 2005 і 2006 роках, але потім швидко повернулася з 2007-го назад до рівня корумпованості за часів Кучми.

У 2009 році Global Corruption Barometer поставив Україні 4.3 бали, де 5 – це найгірша оцінка і 1 — найкраща, у той час як Грузія отримує оцінку 3.1, яка навіть краща, ніж в США (3.7) або Канаді (3.2)

Мільйонер Ющенко

Під час свого президентства Ющенко став мільйонером, як видно із декларування з Першою леді спільного доходу в 1.5 мільйона гривень в 2008 році. У порівнянні з 2004 роком він задекларував лише 35 тис. гривень за 2003 рік. Весь дохід Першої леді і половина доходу Ющенка здобуто з різних видів ділової діяльності, якою він почав займатися вже будучи на посаді Президента.

Приватизація: за останні п’ять років не було жодної стійкої програми приватизації з того часу, коли уряд Тимошенко повторно приватизував Криворіжсталь, що є взірцем найпрозорішої приватизації в українській історії. Президент Ющенко неконституційно блокував програму приватизації кожного уряду і сприяв тому, що антиприватизаційні соціалісти очолили Фонд державного майна.

Політична фрагментація: правоцентристські партії України вже на межі краху; дев’ять партій, які приєдналися до НУ-НС на виборах 2007 року, перетворилися на чотирнадцять партій і неурядові організації, які згодом стануть партіями. Це негативно впливає на перспективи реформи і європейську інтеграцію, оскільки це крило політичного спектру України завжди було найсильнішим прихильником внутрішніх реформ та інтеграції до Європи. Ющенко був не в змозі заснувати сильну президентську партію і втратив підтримку більшості НУ-НС. Блок «Наша Україна – Народна Самооборона» не висував Ющенко кандидатом на вибори 2010 року, тому що Ющенко є самовисуванцем.

Зовнішні фактори:

1. Міжнародне визнання: стомлення від України в Західній Європі почало з’являтися у другій половині 2006 року і зростало протягом 2007-2008 років, поширившись на США та Східну Європу. Позитивне бачення України як нової європейської країни з’явилося під час Помаранчевої революції і було втрачене під час політичної нестабільності 2007-2009 роках.

2. Євроатлантична інтеграція: В України була унікальна можливість приєднатися до плану дій членства (ПДЧ) НАТО на саміті НАТО в Ризі 2006 року. Цьому зашкодило несподіване повернення Януковича на посаду Прем’єр-міністра після провалу тримісячних переговорів щодо створення коаліції. Якби помаранчева коаліція і уряд були швидко встановлені, то після виборів у березні 2006 року Президент США Джордж Буш відвідав би Україну в червні, і ПДЧ був би запропонований в листопаді. Але для Президента Ющенко було більш важливим не дозволити Тимошенко повернутися на посаду Прем’єр-міністра, ніж подбати про поліпшення національної безпеки України.

3. Російське втручання: політична нестабільність та елітна боротьба створили засоби, з допомогою яких Росія може втручатися у внутрішні справи України. Російська загроза суверенітету України та територіальної цілісності існувала б незалежно від внутрішніх справ України, однак роки політичної нестабільності перетворюють російську загрозу в проблему, яка є дійсно небезпечною і дуже реалістичною. Можливості Росії для втручання у внутрішні справи України є занадто великими і не дивно, що російське керівництво скористалося можливістю підірвати та дискредитувати Помаранчеву революцію. Політична нестабільність також дозволила Партії регіонів та Януковичу повернутися з потенційного ізолювання 2005 року і стати домінуючою проросійською партією в Україні. Янукович є набагато більш проросійським політиком, ніж Леонід Кучма, з огляду на те, що Партія регіонів підтримала сепаратизм в Грузії.

За Ющенка демократія і державність стали більш кволими

Президентська кампанія Ющенка заявляє, що він посилив українську державність і «приніс» в Україну демократію, що не підтверджено вищезазначеним аналізом. Державність України сьогодні набагато більш квола, ніж це було п’ять років тому, і українці розчарувалися в демократії, тому що вони пов’язують її з «хаосом». Більш ніж 50 відсотків Українців бачать саме українську державу (а не Росію або НАТО) як свою головну загрозу, і коли Президентський рейтинг спадає нижче п’яти відсотків, країна знаходиться в глибокій кризі незалежно від того, бажає Ющенко прийняти цю дійсність, чи ні.

Погано те, що в Україні наступні п’ять років може й надалі тривати стагнація — все залежатиме від того, за кого українські виборці віддадуть свої голоси на виборах 2010 року, опинившись практично знову тет-а-тет із тим самим вибором, що й п’ять років тому.

Тарас Кузьо, старший науковий співробітник кафедри українських студій Торонтського університету, редактор видання «Ukraine Analyst».

Матеріал в скороченій версії було надруковано в журналі «Український тиждень».

(При повному або частковому використанні матеріалів гіперпосилання http://www.politdumka.kiev.ua на «Політична думка» обов’язкове)