Фундаментальна помилка аналітичних західних центрів, експертів та політиків протягом останніх 100 років полягає у тому, що злом вони вважали не російську імперію, а комуністичний режим, який був лише оболонкою для неї. Але саме феодальна у своїй основі російська імперія, незалежно від правлячого там режиму та назви цього утворення — царського, комуністичного, фашистського чи будь-якого іншого наступного, — є такою, що протягом останніх трьох століть загрожує миру та безпеці в Євразії.

Ця імперія, як і будь-яка інша, неспроможна осучаснюватись. Люди, незалежно від етнічного походження, віросповідання, генетичних особливостей, не є і не можуть бути поганими у своїй сутності. Але опиняючись під впливом панівних наративів, поведінкових норм, понад 100 мільйонів підданих цієї імперії формують, майже без змін, фактично ту саму ментальну поведінку, яку можна спостерігати протягом 18-21 століть. 

Доти, доки вона остаточно не зникне, відновивши право на самоідентифікацію та самовизначення майже 200 народностей, розташованих на її території, існуватиме гарантована загроза міжнародного тероризму та нової збройної агресії звідти. 

Якщо не буде проведене кероване розділення російської імперії, з формуванням демократичних державних утворень на її території, з певним протекторатом над ними тих чи інших держав, це означатиме, що світ купує квиток для неминучих нових загроз, які можуть бути навіть небезпечнішими для цивілізованого світу, світового правопорядку, ніж ті, з якими він зіштовхується зараз. 

Але все це має сенс лише у контексті розділення російської імперії. Без цього неможливо забезпечити демілітаризацію та демократизацію цієї величезної території, значна частина якої малозаселена, по суті, безлюдна, та вкрай деградована.

Якщо не зробити це керовано і справедливо, з точки зору національних меншин та безпосередньо росіян, то це неминуче призведе до моторошних наслідків.

Тут виникає надто багато викликів, нечуваних для світу після Першої світової війни та розпаду колоніальних імперій — Британської, Французької, Османської. І хоча це робилося достатньо керовано і розтягнулося майже на пів століття, але без дуже значних кривавих помилок не обійшлося. Чого варті жахливі, криваві війни в Африці, на Близькому Сході, Балканах, між Індією та Пакистаном.

Парадокс ситуації ще у тому, що деградаційна, сировинна структура економіки рф призвела до того, що більшість її адміністративно-територіальних утворень безнадійно дотаційні.

Станом на 2022 рік з 85 суб’єктів рф (22 республіки, 9 країв, 46 областей) 62 дотаційні. Населення цих дотаційних регіонів не хоче, не готове, і, за великим рахунком, неспроможне до якогось самостійного, без зовнішньої фінансової підтримки, урядування.

Причому, що далі, то ситуація гіршатиме, у тому числі в контексті ментального сприйняття залежності від “вєлікой” держави та розрахунку виключно на державний патерналізм. Це стосується як населення, так і місцевого істеблішменту. 

Вони будуть в категоричній формі проти будь-якої зміни свого статусу. Варто також враховувати, що модель управління територіями базується фактично на мафіозно-феесбешній основі. Керівники адміністративних регіонів є складовою мафіозної системи влади, де вони повинні платити данину за свої посади, забезпечувати повну лояльність території центральній владі. Вони знаходяться під повним контролем з боку фсб. Будь-яка спроба нелояльності завершується негайним порушенням кримінальних справ проти них під вигаданою чи реальною підставою, відстороненням або фізичним знищенням, якщо формальних приводів порушити проти них якусь кримінальну справу немає.

Відповідно, розпад рф у тому вигляді, як це сталося з відколом від російської імперії територій національних республік внаслідок руйнації комуністичного режиму, неможливий.

Потрібна зовсім інша логіка дій та спільна згода і проактивна позиція на це не тільки країн західного світу, а й Китаю, Японії, Туреччини.

Досягти такої згоди буде дуже непросто, особливо враховуючи побоювання щодо імперських амбіцій Китаю, які можуть зрости внаслідок потрапляння під ту чи іншу форму контролю дуже значної частини території рф. Йдеться про передачу Китаю контролю (наприклад, у вигляді концесії на 100 років, з можливістю автоматичного подовження ще на 100 років) практично всього Зауралля, за винятком територій Приморського, Хабаровського, Камчатського краю, Чукотського автономного округу, Магаданської і, можливо, Амурської області, які можуть сформувати Далекосхідну республіку під протекторатом США та Японії.     

Але без згоди та активної співучасті Китаю досягти мирного, керованого процесу розділення рф (російської імперії) навряд чи можливо.

Важливість передачі на концесійній основі Китаю значних територій визначається також дуже суттєвим екологічним чинником. Вже зараз російська влада  передала Китаю в довгострокову оренду (декількома рішеннями на строк від 30 до 70 років) щонайменше 2,5 млн га російських земель. Але усвідомлюючи тимчасовість подібного користування, китайські компанії жахливо, у хижацький спосіб, використовують орендовані території, нищать природу. Тому передача у справді довгострокову концесію територій, із встановленням певних концесійних умов, може сприяти тому, що влада Китаю значно ретельніше контролюватиме збереження природи Сибіру.

Формуючи постімперський устрій території рф, важливо це робити, базуючись на декількох ключових принципах.

По-перше, це не може бути “клаптева ковдра” з великої кількості формально незалежних держав, але які не будуть спроможні ані забезпечити себе фінансово, ані захистити від спроб відновлення російської імперії.

По-друге, ці нові державні утворення мають бути хоча б потенційно фінансово спроможними. Це питання чисельності населення, територій, промислових підприємств та природних умов.

По-третє, всі ці новостворені державні утворення обов’язково повинні мати вихід до зовнішніх кордонів рф.

По-четверте, рентний дохід від видобування природних ресурсів на теренах нинішньої рф, передусім енергоносіїв, має розподілятися на рівних умовах (залежно від чисельності населення) між усіма новоствореними державами, за мінусом тих коштів, які рівномірними частинами мають спрямовуватися протягом 15-20 років на компенсацію втрат активів та людського капіталу України, як постраждалої від збройної агресії рф.

По-п’яте, всім новоствореним державам, насамперед ідеться про московію (російську державу), має бути на постійній основі заборонено мати збройні сили (крім національної гвардії та прикордонних військ) та наступальне озброєння.

По-шосте, російська держава, яка має бути сформована на європейській частині рф, має передбачати демократичний устрій, з великими повноваженнями органів місцевого самоврядування, реальну федеративну основу та суттєву національно-культурну автономію для тих малих народів, які залишаться у межах цієї новоствореної держави.

Там не повинно бути посади президента, федеративний двопалатний парламент, з дуже суттєвими повноваженнями верхньої Палати Федерації, має переобиратися кожні чотири роки, а посади депутатів обох палат та прем’єр-міністра за жодних обставин не може обіймати одна людина у сукупності більше 8 років.

Завдання всіх цих кроків не принизити безпосередньо росіян (руських), а створити дуже жорсткі умови, які унеможливлять намагання відновити російську імперію, натомість довгостроково забезпечать їхнє життя на комфортній та безпечній основі.

Борис Кушнірук, Ярослав Ісаков