Такий механізм будувався в Європі останні 30 років і довів свою ефективність

Чому ми так часто говоримо про відходи упаковки? Все просто – їх дуже багато, ми стикаємося з ними кожен день. За різними підрахунками, відходи упаковки складають від третини до майже половини побутових відходів, які продукують українці. Середньостатистичний українець за рік продукує від 250 до 350 кг відходів, із них – не менше 100 кілограмів складає упаковка. Сьогодні більшість упаковки опиняється на полігонах та звалищах. Там вона накопичується і стає неабиякою екологічною та економічною проблемою. При цьому Україна досі залишається єдиною країною Європи, де не працює розширена відповідальність виробника.

Свідомі українці влаштовують у себе на балконах імпровізовану сортувальну лінію, розкладаючи різну упаковку по окремих пакетах, потім власним коштом, іноді – на таксі, везуть усе це до пунктів прийому, де іноді ще й платять за послугу. Подекуди територіальні громади намагаються організувати роздільний збір відходів і бодай щось переробляти, та це точкові ініціативи, які не можна назвати системою.

В Європі системи збору та рециклінгу відходів упаковки створюють виробники упаковки. У їх системі управління відходами широко застосовується вимога про те, що той, хто виробив продукцію, має нести за неї відповідальність до кінця її життєвого циклу.

Фундаментом для системи РВВ в Україні є рамковий закон «Про управління відходами», саме він прочиняє двері іншим спеціальним, або ж, галузевим, законам. Цей закон, який готувався і обговорювався роками, був прийнятий у червні 2022 року, через чотири місяці після повномасштабного російського вторгнення. Це символічно. Адже зараз ми воюємо, зокрема, за свою європейськість, за можливість жити у розвиненій демократичній країні. А таку країну складно уявити з тисячами смітників, відсутністю інфраструктури збору та переробки відходів. Війна додала нам колосальну кількість сміття – відходи руйнувань, залишки зброї та техніки, токсичні речовини. Ігнорувати питання відходів вже далі не можна. Крок за кроком ми маємо впроваджувати реформу, розробляти і приймати нормативні акти, які наблизять наше законодавство до законодавчого поля ЄС. Тільки так можливий рух до Європи.

ХТО ТАКІ ВИРОБНИКИ УПАКОВКИ І ЗА ЯКУ УПАКОВКУ ВОНИ МАЮТЬ ВІДПОВІДАТИ

Виробник товарів в упаковці, це не той, хто виготовив пачку для соку чи пакет для молока, а той, хто його наповнив та розмістив на ринку України.

Наприклад, якщо ви купили пляшку соку умовної компанії “Веселка” в упаковці “Tetra Pak”, то саме компанія “Веселка” нестиме відповідальність за те, щоб отримати її від вас назад і переробити. Сам же “Tetra Pak” буде відповідати за упаковку, в якій він продає свій товар (упаковку для наповнення) компанії «Веселка» (пакувальні коробки, стрейтч-плівка тощо).

На сьогодні значним викликом є і так звана сервісна упаковка, яка призначена для наповнення в момент продажу. Це стакани для кави, які у нас продаються на кожному кроці, різноманітні лотки для салатів та готових страв, упаковка продукції «Мадональдз», «Старбакс» тощо. Така упаковка є широко розповсюдженою, і невідомо, чого в нашій країні утворюється більше – використаних стаканів для кави чи пляшок «Кока-Кола».

ЯК ЗАПУСТИТИ РВВ

Отже, основою для системи РВВ в Україні є рамковий закон «Про управління відходами». Однак однієї або навіть кількох статей у основному законі, які стосуються РВВ, недостатньо для запуску системи розширеної відповідальності.

Наприклад, ми не можемо якісно запровадити та проконтролювати РВВ, коли у нас не введено дозвільну систему, підприємства не мають дозволів на рециклінг відходів, відсутня сучасна система обліку. Без усіх цих «цеглинок» неможливо побудувати систему РВВ.

Коли ми вводимо РВВ, ми говоримо, що продукція має бути рецикльована (перероблена). Але хто і як буде підтверджувати, що вона дійсно перероблена? Це має бути підприємство із відповідним дозволом, і переробляти воно повинне окремі види відходів згідно «Національного переліку відходів». В експертному середовищі є термін «сертифікат рециклінгу». Це документ, що підтверджує факт переробки відходів. Доки немає звітності, якісного обліку, електронних інформаційних систем, система, як то кажуть «не злетить». Саме тому стільки років було присвячено просуванню рамкового закону про управління відходами, не дивлячись на заклики приймати одразу Закон «Про упаковку та відходи упаковки». Рамковий закон прийнятий і набрав чинності кілька місяців тому. А 15 вересня Кабінет Міністрів України схвалив та спрямував до парламенту довгоочікуваний проєкт закону «Про упаковку та відходи упаковки». Він розроблений з метою імплементації Директиви 94/62/ЄC, що є важливим кроком до виконання Угоди про асоціацію. Законопроєкт пропонує варіант вирішення проблеми з упаковкою та окреслює, як має виглядати система РВВ в Україні.

ЯКА МОДЕЛЬ РВВ ПРОПОНУЄТЬСЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

● Новим законом запроваджується відповідальність виробників упаковки за її збір та переробку. Йдеться як про упаковку товарів, так і про сервісну упаковку. В країнах Європи виробники сервісної упаковки наразі добровільно приєднуються до організацій розширеної відповідальності виробника (ОРВВ) і платять за рециклінг цієї продукції. Відповідальність за сервісну упаковку у законопроєкті покладається саме на виробників такої упаковки, а не на “наповнювачів”. Такою упаковкою користуються переважно кав’ярні та кафе, і вимагати від кожної кав’ярні вступу до організації розширеної відповідальності виробника та забезпечити контроль такого вступу просто неможливо. Варто зазначити, що системи РВВ запроваджуються лише до товарів в упаковці та сервісної упаковки, які вводяться в обіг, тобто пропонуються для продажу. Залишки, які утворюються при пакуванні продукції, обліковуються як відходи виробництва.

● Виробники упаковки будуть об’єднуватися в організації розширеної відповідальності виробника (ОРВВ), які працюватимуть у територіальних громадах. Аналітики ЄС при аналізі систем розширеної відповідальності виробника різних країн дійшли висновку, що чим менше ОРВВ в країні, тим краще працює система. Тому на всю країну має бути не більше 5 організації розширеної відповідальності виробника, бо сотні дрібних неможливо проконтролювати. В кожну із цих великих організацій мають входити не менше 18% ринку виробників.

● Кожна із таких організацій має пройти реєстрацію в Міндовкілля, подати свій бізнес-план на 5 років, розписати, як вона буде працювати, як розбудовуватиме систему збирання і рециклінгу упаковки. Реєстрацію потрібно поновлювати раз на 5 років, направляючи до Міндовкілля бізнес-план на наступний період. Після отримання реєстрації ОРВВ мають укласти договір про співпрацю з органом місцевого самоврядування (ОМС). Така співпраця не передбачає жодних платежів і загалом фінансових відносин між місцевим самоврядуванням та ОРВВ, але важливо те, що на підставі такого договору ОРВВ беруть на себе відповідальність не за якусь частину, а за всю упаковку, яка утворюється у цій територіальній громаді.

● Відповідальність за всю упаковку, втім, не означає, що з першого року роботи ОРВВ будуть зобов’язані зібрати і переробити всі 100% упаковки. Цільові показники, які ОРВВ будуть зобов’язані виконати, встановлюються додатком до закону і зростають поступово впродовж 10 років з різною інтенсивністю для різних видів відходів упаковки. Наприклад, для відходів картону цільові показники рециклінгу встановлені на рівні 30% для першого року і впродовж 10 років поступово зростатимуть до 75%, а ось для алюмінію показники стартують з 15% і поступово зростатимуть до 60%.

● Для всіх ОРВВ великі міста будуть цікавішими за малі територіальні громади. Тож аби не було боротьби за певні територіальні громади, буде створено Координаційний комітет. Рамкова Директива «Про відходи» вимагає, щоб такий комітет був незалежний від ОРВВ. Пропонується, що у цьому комітеті будуть представники ОРВВ, Мінвідновлення та Міндовкілля і саме цей комітет вирішуватиме, яка ОРВВ працюватиме в певному населеному пункті. При цьому ОРВВ мають обслуговувати порівну як міську, так і сільську місцевість, щоб не було дисбалансу. Процедура відбору буде затверджена комітетом в залежності від кількості організацій, які будуть створені в країні. У інших країнах для цього нерідко використовують жеребкування. Законодавчо встановлено, що цього рішення повинні дотримуватися всі сторони – і органи місцевого самоврядування, і ОРВВ і Міністерства.

● Організації проводять конкурси і забезпечують інфраструктуру, оплачують збирання і рециклінг упаковки. Законопроєкт надає право ОРВВ на тендерній основі обирати, хто збирає і рециклює їхню продукцію. Ця система буде досить гнучка: у разі зростання цін чи браку коштів компанії-учасники ОРВВ зможуть робити додаткові внески до ОРВВ, щоб остання могла забезпечити роботу підрядників та виконання цільових показників.

● Також ОРВВ будуть проводити інформаційно-просвітницьку роботу серед населення.

КОНТРОЛЬ ТА ШТРАФИ

ОРВВ має подавати до органів місцевого самоврядування інформацію про всі зібрані та перероблені відходи, а ОМС будуть здійснювати функцію контролю, бо вони зацікавлені в якості цієї послуги. ОРВВ окремо звітуватимуть про збір і окремо – про переробку своєї продукції. Якщо ОМС будуть незадоволені послугою ОРВВ, вони можуть скаржитися в організації розширеної відповідальності, а також в Координаційний комітет.

Також ОРВВ направлятимуть звіти до Міндовкілля для перевірки. Якщо цільові показники не будуть виконані, організація матиме можливість виконати їх у наступному кварталі. У разі повторного невиконання накладатиметься штраф. Ці штрафи будуть сплачувати всі виробники, які входять до ОРВВ, кожен у межах свого відсотка. Аби уникнути штрафів, виробники будуть зацікавлені у встановленні ефективного контролю за роботою як самої ОРВВ, так і перевізників та переробників. Штрафи стягуватимуть в обов’язковому порядку, вони будуть відчутно вищими за суми, які організації РВВ витрачатимуть на збір та переробку.

Сортування та рециклінг відходів за допомогою системи РВВ дасть поштовх для становлення циркулярної економіки в Україні, а це нові робочі місця, залучення інвестицій та додана вартість до ВВП. Такий механізм будувався в Європі останні 30 років і довів свою ефективність. Завдяки РВВ у Європі переробляється до 80% відходів упаковки.

Але навіть у разі швидкого прийняття законопроєкту Верховною Радою, миттєвих результатів чекати не варто. Поява системи РВВ – це розбудова інфраструктури, великі фінансові вливання, тому процес буде поступовим. Близько 7 років знадобиться для становлення системи РВВ по всій Україні. Пам’ятаю слова чеських експертів: «Ми почали реформу відходів 15 років тому, але перші результати реформи побачили лише через 8 років».

Вікторія Киреєва, заступниці Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства