Олександр Мотиль
…діаспора хоче бачити демократичну та хоч трішечки українську Україну. Якщо президент бажає співпраці з такою діаспорою, тоді ані пан Табачник, ані пан Хорошковський, ані пан Азаров, ані пан Кулиняк не мають права бути в уряді. Україножери, антидемократи, радянські бюрократи та міністри культури, які звертаються до діаспори російською мовою, не прийнятні для діаспори… Західні громадяни нервуються, коли немає справедливих виборів, коли президенти узурпують всю владу, коли служби безпеки ведуть балачки з ректорами, коли міністри називають журналістів суками, коли іноземців затримують в аеропортах.

На Світовому конгресі українців, що відбувся в червні у Львові, президент Янукович висловив свою стурбованість іміджем України та запропонував діаспорі співпрацювати для поліпшення цього ж іміджу. Як повідомила прес-служба президента, він наголосив на потребі покращення співпраці з українцями всього світу. «Вважаю, що зараз вкрай необхідно організувати співпрацю з вами, з іншими очільниками світової української діаспори таким чином, щоб забезпечити піднесення іміджу України в світі. Це дуже важливо. Я вважаю, що це наша з вами спільна справа», – сказав Віктор Янукович.

Пропозиція Януковича непогана, але серйозне ставлення до неї вимагало б досить радикальних змін у ставленні України до діаспори та до самого питання поліпшення іміджу.

Це правда, що Україна має співпрацювати з діаспорою, але, що набагато важливіше, Україна має зрозуміти, що без діаспори Україна сама не в стані поліпшити свій імідж. Діаспора має досвід, фінанси, інститути, вплив та знання світових мов. Україна тих чинників не має і довго не матиме. Отже без діаспори поліпшення іміджу неможливе. А це в свою чергу означає, що без добрих відносин з діаспорою поліпшення іміджу теж неможливе. Одним словом, якщо президент серйозно стурбований поганим іміджем України, він мусить дещо серйозніше попрацювати над ставленням діаспори до його уряду.

А воно майже повністю негативне. Як би не було, але діаспора хоче бачити демократичну та хоч трішечки українську Україну. Якщо президент бажає співпраці з такою діаспорою, тоді ані пан Табачник, ані пан Хорошковський, ані пан Азаров, ані пан Кулиняк не мають права бути в уряді. Україножери, антидемократи, радянські бюрократи та міністри культури, які звертаються до діаспори російською мовою, не прийнятні для діаспори. Перед Януковичем простий вибір: або діаспора та поліпшення українського іміджу, або вищезгадані посадовці. Третього не дано.

Президент Янукович мав би також трохи подумати про складові елементи доброго іміджу. Що найбільше вражає західних громадян про Україну? По-перше, що країна не має власної ідентичності – що вона є просто південною частинкою великої Росії. Провінції нікому не цікаві, особливо коли столиця поруч. Янукович мав би підкреслювати ідентичність та окремішність України, а не зливати все українське в загальне російське.

По-друге, України корумпована . Західні громадяни бояться корупції та не знають, як поводитися в присутності скорумпованих службовців. Не вистачає лише гримнути по столі кулаком, бо західні громадяни ще більше бояться поліцейських методів. Януковичу треба позбутися системних передумов корупції — а це означає, що треба впровадити справжню ринкову економіку та професійну, чесну, гласну адміністрацію. А в такій адміністрації теж немає місця для Табачника, Хорошковського, Азарова та Кулиняка.

По-третє, Україна недемократична. Західні громадяни нервуються, коли немає справедливих виборів, коли президенти узурпують всю владу, коли служби безпеки ведуть балачки з ректорами, коли міністри називають журналістів суками, коли іноземців затримують в аеропортах. Прямо кажучи, поведінка самого президента та побудованого ним режиму є найбільшими перепонами для кращого іміджу. Без змін у цій поведінці імідж країни залишатиметься паршивеньким, на рівні Зімбабве.

По-четверте, Україна несучасна. Західних людей вражає брак хоч одної жінки у складі Кабінету міністрів. А оскільки Президент міг би змінити цей жалюгідний стан одним своїм словом, вражає явне нерозуміння важливості такого питання для іміджу України. І, останнє, вражає незнання англійської мови — особливо високопоставленими урядовцями. Цю ситуацію треба змінити, але головна передумова будь-яких змін у мовному ландшафті України – це усвідомлення урядом потреби власної ідентичності.

А отже, повертаємося до першого пункту. Російська Україна не потребує, тож ніколи не матиме ані власного «я», ані власного іміджу. Тільки українська Україна може виробити свою ідентичність. Саме вона відчуватиме потребу в англійській мові як у чиннику справжньої інтернаціоналізації. Тільки така країна плекатиме свій імідж та зможе установити нормальні відносини з діаспорою

Джерело: http://www.ut.net.ua/column/231/0/39/