ПолiтДумка

Актриса Зоряна Марченко розповіла про пережите з початку великої війни — фото

21 июля
12:20 2023

«Перший вибух був дуже гучний»

— Зоряно, як повномасштабна війна змінила ваше життя?

— Життя змінилося кардинально, адже я вже ніколи не буду такою, як раніше. Ніколи не думала, що колись дізнаюся, що таке війна, що моя дитина буде знати, що це таке. Це, мабуть, найстрашніше, що може бути в житті. Пам’ятаю, що на всіх святах у нас за столом звучав тост: «Головне, щоб не було війни». Але, на жаль, зараз це наша реальність.

— Який період за ці півтора року повномасштабного вторгнення став для вас найважчим?

— Коли я вирішила евакуюватися з країни разом з донькою. Ми з нею на два місяці виїхали за кордон. Бути не вдома, не у своїй країні, коли усі близькі й друзі залишилися в Україні, не знати, що відбувається, розуміти, що ти не можеш ні на що вплинути чи допомогти, а лише чекаєш і сподіваєшся, що все скоро закінчиться, — це для мене було дуже важко. Проте я поїхала, щоб захистити свою дитину, щоб вона не чула сирен і вибухів, щоб це її не травмувало. Одна я б на це, мабуть, не наважилась.

— Розкажіть про своє 24 лютого 2022 року.

— Пам’ятаю, як прокинулась десь о четвертій ранку з якимсь дивним відчуттям неспокою. Пішла на кухню робити каву, коли й почула перший вибух. Він був дуже гучний. Спочатку не зрозуміла, що сталося, і почала читати новини. А там одне за одним були повідомлення про вибухи. По телевізору налякані ведучі без гриму розповідали, що відбувається. Я думала, чесно кажучи, що скоро все закінчиться, адже повномасштабної війни просто не може бути у сучасному світі. Коли прокинулась донька, я вирішила нічого їй не пояснювати, аби не лякати, але попросила її бути у цей день максимально уважною і слухняною. І поки вона дивилась мультфільми, я швидко збирала якісь речі. І потім ми просто чекали та спостерігали за розвитком подій та до останнього не вірили, що все це відбувається насправді. Першу ніч ми ще ночували вдома, але рано вранці наступного дня, коли знов почалися потужні вибухи, ми з донькою вперше спустилися у підземний паркінг.

— Чи було у вас очікування, що станеться вторгнення?

— Абсолютно не було. Пам’ятаю, напередодні на знімальному майданчику хтось обговорював таку можливість, але я не сприймала це серйозно, не особливо цікавилася політикою і, на жаль, не надто свідомо ставилася до деяких важливих речей, що відбуваються в країні, тому для мене це було максимально неочікувано і я була абсолютно не готова.

— Що було з вашою родиною в перші місяці?

— Моя родина нікуди не виїжджала та увесь цей час була вдома, у місті Кам’янське. І донька якось дуже правильно й по-дорослому реагувала на все, що відбувалось. Вона мені не казала, що їй страшно, дуже уважно мене слухала, бігала зі мною в укриття, коли це було необхідно. І лише коли ми повернулися з евакуації до Києва, сказала: «Мамо, мені на початку було дуже страшно, але я тобі про це не говорила». Мені здається, вона була сміливішою, ніж я в деякі моменти, і я просто не знаю, звідки шестирічна дитина брала ці сили — не плакала, чула вибухи, але залишалася спокійною та підтримувала мене, ми були справжньою командою.

Читайте також: «Наш щоденний стрес — як дієта»: Дар’я Трегубова про повернення додому та особистого тренера

— Що ви відчуваєте зараз?

— Почуваюся тут, у Києві, в безпеці, тут мені спокійніше, ніж за кордоном. Я вірю в наших захисників, вірю в силу нашої ППО і в наших людей.
Зоряна Марченко: «Тут, у Києві, мені спокійніше, ніж за кордоном»

«Мені довелося починати все спочатку»

— Чи сподівалися на початку вторгнення, що кіновиробництво повернеться так скоро?

— Спочатку я про це навіть не думала, це все було насправді не на часі. І коли почалися розмови про те, що, можливо, колись, наступного року, щось буде відновлюватись і я зможу повернутися до своєї професії, дуже сумнівалася, що це можливо. І ось зараз я дуже рада, що потроху повертаюся до життя, до роботи, до улюбленої сфери. Радію, що саме кіновиробництво почало «прокидатися», адже дуже важко жити лише новинами, людей необхідно відволікати й давати їм надію, і тим самим допомагати триматися.
«Я рада, що кіновиробництво почало «прокидатися», адже дуже важко жити лише новинами, людей необхідно відволікати й давати їм надію», — говорить Зоряна

— Що ви відчули, коли вперше з початку війни знову потрапили на знімальний майданчик?

— Я не відчувала, що щось змінилося. Мені пощастило, бо мій перший проєкт від 24 лютого «Просто Надія» був у колі знайомих мені людей — знімальної групи, режисера, акторів, тому мені було максимально комфортно. Звісно, були свої нюанси: якщо сирена, ми ставимо зйомки на паузу та йдемо в укриття, і навіть в контракті з’явилися нові пункти, що стосуються війни. Але це наші реалії. І цей проєкт «Просто Надія» назавжди залишиться для мене особливим, тому що він перший від початку повномасштабного вторгнення.

— У серіалі «Просто Надія» ваша героїня, залишившись одна в чужому місті та з трьома дітьми, вимушена починати власну справу та самотужки «ставати на ноги». Чи доводилося вам переживати подібне?

— Так трапилося, що у моєму житті теж була історія, коли довелося починати все спочатку. Моя донька Агата народилася в іншій країні, і після розлучення з її батьком мені запропонували роботу в Києві, я зрозуміла, що є можливість повернутися додому. Так я вирішила переїжджати, шукати квартиру, облаштовувати на новому місці життя своє та дитини, а також шукати допомогу у догляді за донькою, поки я буду працювати. У цьому питанні мені дуже допомогла моя сім’я: мама, тато й старша сестра. Вони взяли на себе всі домашні обов’язки. Тому так, починати все з нуля — мені це знайомо. Цей серіал про те, як важливо не втрачати надію, попри обставини, що сьогодні актуально для кожного з нас. А ще про всіх українських жінок. Я взагалі вважаю, що таких жінок, як у нас, в Україні, немає більше ніде. Мені здається, вони вже нічого не бояться, ми — справжні воїни.
Зйомки серіалу «Просто Надія»

— Що з минулого вже не повернеться у ваше життя?

— Так, як було раніше, вже не буде ніколи, і це треба зрозуміти. Якщо є люди, які чіпляються за минуле й чекають, що їх колишнє життя скоро повернеться, то марно, цього не буде й цього не потрібно. Ми маємо будувати нову країну, ставлення один до одного та до самих себе. Я розумію, що після закінчення війни нашою Перемогою теж буде нелегко. Але ми зможемо просто сісти й поплакати, згадати, як все було, скількох людей вбили та скільки втратили життя. Минулого життя не потрібно, потрібно бути тут, думати про наше майбутнє. Я не сумую за минулим, я живу тут і зараз.

— Яким бачите свій День Перемоги?

— Не знаю, де застане мене наш День Перемоги, але я вірю, що він обов’язково буде. Мабуть, я буду плакати від щастя, а ще від розуміння того, якою ціною нам дісталась Перемога. Але головне — це майбутнє, заради якого ми зараз всі стоїмо на варті. Ми маємо пам’ятати, для чого це робимо, та ніколи не забувати.

Слава Україні! Слава Героям! Наша Перемога обов’язково настане! Наші віра й сила непереможні!

Раніше відома акторка театру та кіно Анастасія Пустовіт, яка знялася у фільмі Netflix, розповіла про перші великі акторські ролі під час війни, волонтерство та життя в окупації.
145
Читайте нас у Facebook
та Instagram

Статьи по теме

Последние новости

Операційна система iOS 18 отримає декілька нових функцій в Apple Music

Читать всю статью

Мы в соцсетях

Наши партнеры

UA.TODAY - Украина Сегодня UA.TODAY

EA-LOGISTIC: Международные грузоперевозки – всегда своевременно и надежно!