Ведуча ТСН каналу «1+1» Соломія Вітвіцька останні два тижні розривається між ефірами новин та роботою волонтера. Соломія одразу вирішила, що не залишить Київ, і тепер після включення до інформаційного марафону вирушає на закупівлю або розвозить їжу бійцям тероборони столиці. Звичайно, якщо немає комендантської години. Тільки тоді у неї з’являється час трохи поспати…

— Я залишаюся в столиці, бо можу бути тут корисною, — каже Соломія. — Наразі всі українські канали об’єдналися для новинного марафону, що виходить 24 години на добу. Важливо, щоб люди могли отримувати інформацію. Особливо ті, хто зараз перебуває під окупацією. У нас велика команда залишається працювати у Києві та в іншому місті. У нас навіть є кодові назви «Х’юстон», «Бостон», щоб запобігти витоку інформації та не видавати наші офіси.

— Студія ТСН працює?

— Так, ми виходимо в ефір із неї. Але якщо звучить тривога, то спускаємось у бомбосховища та колеги з інших каналів «перехоплюють» стрічку новин. Нині вранці виходять навіть колеги зі «Сніданку з 1+1» — це також дуже важливо.

— Пам’ятаєте ранок 24 лютого?

— Дуже добре. Зізнаюся, я, як і багато інших, до кінця не вірила, що війна з Росією стане реальністю. Здавалося, що нас просто хочуть виснажити морально, звести нанівець наш емоційний стан. У мене на телефоні вже давно стоїть «режим тиші» з 11-ї вечора до 9-ї ранку — в цей час зі мною немає можливості зв’язатися. Але 24 лютого моя подруга з Лос-Анджелеса змогла додзвонитися на месенджер. Це було о шостій ранку, і вона сказала, що Київ бомблять. Щиро кажучи, я не повірила. Написала братові — він у мене військовий — живе та працює у Луцьку. До речі, одна з перших ракет прилетіла до їхнього аеродрому, але літаки вони встигли врятувати. Брат мене заспокоїв, і я знову лягла спати.

— Оце витримка!

— Але насправді заснути я так і не змогла. Почали всі прокидатися, писати в стрічку новин. Я жартую, що це був останній день, коли я могла виспатися. Тому що потім це вже стало неможливо.

— Чи була думка виїхати з Києва?

— Загалом не було. У мене, схоже, знижений інстинкт самозбереження. Напевно, такий журналістський драйв. Відразу було оголошено про марафон, я поїхала на канал, і там робота вже кипіла. Але до останнього не вірилося, що це все відбувається насправді. А зараз… Знаєте, психолог сказав, що всі негативні емоції, які зараз панують в українців, краще спрямовувати на якусь дію.

Читайте також: Як подолати страхи війни: поради кризового психолога

— А справді, ми стали ненавидіти всіх росіян.

— Я усвідомлюю, що це не є конструктивним, і намагаюся боротися з цим відчуттям. Людям, зрозуміло, тяжко. Багато хто переносить свою ненависть і на нас, ведучих. Наприклад, можуть мені написати, чому я усміхаюся у такий час. Я розумію, що зараз у всіх є свій захисний момент.

— Ви купили продукти заздалегідь?

— Щиро кажучи, ні. Правда, я купила кілька пачок гречки — вона була в магазині поряд з моїм домом — але одразу ж всю зварила для воїнів тероборони. Я і вікна ще не заклеїла. Хоча квартиру мого тата це врятувало. Він живе у Житомирі, і, коли до його подвір’я потрапила ракета, то в нього одного з дому залишилися цілі вікна. Це було минулого тижня, коли був обстріл Житомира. На подвір’ї, поряд із житловим будинком, знаходилася лікарня та школа.

— Часто доводиться ночувати у бомбосховищі?

— У моєму будинку це, швидше, підвал. Там навіть є вікна. Якщо мій ефір припадає на комендантську година, доводиться ночувати на каналі. Звісно, там є й бомбосховище. Воно вже досить обладнане, але там ще дуже холодно. Щоправда, це зовсім не важливо.

— Про що ви мрієте одразу після війни?

— Мрію всіх обійняти та побачити. Рідних, друзів. Одна з моїх подруг залишилася у Катюжанці, де зараз рашисти. Із нею практично немає зв’язку. Ми переписувалися, вона перебуває у дуже складному психологічному стані. Каже, що перевіряють у всіх телефони, рашисти просто живуть у домах із людьми. Коротше, життя в окупації. Нарешті виїхали з Бучі мої друзі — Віталій та Уляна Пчолкіни. Вони люди з інвалідністю і не могли самі вийти з дому. Чекали на зелений коридор. У їхній будинок влучила ракета, не було води, газу, і вони сиділи прямо у ванні, не в змозі спуститися в бомбосховище.

Знаєте, останнім часом я часто думаю, що такою сильною та об’єднаною наша нація ще ніколи не була. Нехай вона залишиться такою назавжди!

Читайте також: Телеведуча Ганна Панова розповіла, як ворожі танки зупинилися прямо біля неї у дворі

121
Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook
та Twitter