«Пісня вийшла емоційною, і люди сприйняли її дуже глибоко — я теж не стримала сліз»

— Наталіє, як змінилося ваше життя після 24 лютого 2022 року?ВІДЕО ДНЯ

— 24 лютого я була у Хмельницькому. Прокинулася від сильних вибухів — бомбили Старокостянтинівський аеродром. До вторгнення я відчувала тривогу, готувала «тривожну валізу», робила запаси води, продуктів, медикаментів. Зібрала всю родину й наполягла, щоб підготувалися всі. Я не вірила, що росія зможе почати таке масштабне вторгнення, але внутрішній неспокій був. Київ не покидала, хоча пропонували. Молилася. Після початку війни залишилася в Україні, допомагала людям, приймала переселенців. Хмельницький став величезним волонтерським хабом, і я теж постійно була в цьому русі.

— Як тепер тримаєте себе під час повітряних тривог і обстрілів?

— Психіка виснажена. Реагую на звуки, на сирени. Допомагають рослинні заспокійливі, чай з ромашки чи м’яти, дихальні практики, прогулянки та молитва. Намагалася зменшити споживання новин. Найбільше хвилююся не за себе, а за людей — особливо матерів загиблих.

— Коли востаннє плакали?

— Під час виконання пісні «Я — українка». Це був момент повернення у творчість після чотирирічної паузи. Пісня вийшла емоційною, і люди сприйняли її дуже глибоко — я теж не стримала сліз.

— Чи відчуваєте провину за радість у воєнний час? І що зараз приносить вам радість?

— Ні. Наші військові просять жити. Радість — це не зрада, це підтримка. Але я проти показного «розкішного» життя — це недоречно. Радість має бути щирою та в міру. Я радію, що можу прокидатися в Україні. Дякувати Богові. Мати можливість творити, допомагати, спілкуватися з людьми, з військовими, з прихильниками. Мій котик теж дає радість. І просто можливість дихати українським повітрям.
“Я радію, що можу прокидатися в Україні”, — говорить співачка

— Що нещодавно зворушило вас найбільше?

— Концерт у Трускавці. Поранені військові, які стояли й танцювали. Хлопці, які прийшли у формі й зі сльозами співали. Дарували шеврони, квіти. Це неймовірно зворушливо.

— Чи були моменти, коли опускалися руки?

— Ніколи. Був один день, коли я фізично не могла продовжувати волонтерити через стан здоров’я. Це тривало рівно добу. Наступного дня я знову була в роботі.

«Коли вигораю, допомагають пауза, тиша, харчування, сон. Медитація, молитва»

— Чому ви почали волонтерити?

— Це частина мого життя з дитинства. У 10 років я вперше потрапила до дитячого будинку. У 2009 році створила благодійний фонд. Допомагала хворим дітям, сиротам, переселенцям. Після 24 лютого — ще й армії. Волонтерство — це безперервний процес, у якому я живу щодня. Постійно «в русі», без роздумів — просто роблю, що треба: дрони, авто, ліки, форма. На жаль, після першого року війни активність впала. Фронту потрібні системні маленькі донати — не обов’язково великі. Важлива регулярність.

— Чи був момент, після якого ви зрозуміли, що вже не будете колишньою?

— Так, і не один. Особливо болючі стосунки й втрати. Вони навчили мене ставити себе на перше місце і не зраджувати власне серце. Коли вигораю, допомагають пауза, тиша, харчування, сон. Медитація, молитва. Усвідомлення сили нашого народу і пам’ять про предків, які пережили більші трагедії.

— Як змінилася ваша музика після 24 лютого?

— Пісні стали обережнішими за змістом. На концертах уникаю надто драматичних композицій — багато людей із ПТСР. Я хочу не добивати, а підтримувати. Чесно кажучи, після 25 років творчості я взагалі не планувала повертатися, але люди написали сотні листів, що я їм потрібна. Це стало моєю місією — підіймати дух українців. Я не роблю комерційну музику, я роблю музику підтримки. Музика може руйнувати, а може лікувати. Я вибираю друге. І так, творчість — це терапія для мене і для людей.
“Мої пісні стали обережнішими за змістом, — пояснює Наталія Валевська. — На концертах уникаю надто драматичних композицій — багато людей із ПТСР”

— Яка ваша пісня мала найдраматичнішу історію створення?

— «Мир над Україною». Вона динамічна, але за нею — вся історія болю нашого народу. Це більше, ніж пісня. Це драма України, заклик не падати духом і вірити в Перемогу.

— Про що ви ніколи не писали, але хотіли б?

— Про це буде моя книга. У ній я відкриваю інтимні моменти життя, ділюся психологічними інструментами. Хочу, щоб кожен, хто її прочитає, відчув крила. Планую вихід у 2026 році.

— Як ставитеся до артистів-зрадників? А які артисти надихають?

— Ніяк, окрім засудження. Це люди, на чиїх руках теж кров. Немає «посередині» — або ти з Україною, або ні. Зробивши власні помилки, я каюсь і прошу пробачення. Вони — ні. Чи допустити їх до сцени після Перемоги? Це вирішить народ. Люблю слухати Ніну Матвієнко. З веселих пісень — Діма Волканов. З молодих — ті, хто має зміст. Дзідзьо — один із золотих голосів України. Люблю «Скрябіна» — пророчі пісні. Альона Омаргалієва — світла людина. Хор «Гомін». Українські діджеї, зокрема DJ Корольова.

— Як думаєте, чому українська музика на підйомі саме зараз?

— Бо люди вигоріли. Психіка шукає соломинку — і це музика. Пісня допомагає прожити біль, висловити те, що не можеш сказати. Лікарка присилала відео, як воїн після контузії відновлює мовлення, співаючи «Палала». Українська музика лікує. Вона повинна звучати завжди. Я проти того, щоб українці слухали російську музику. І не розумію, чому це не блокується на законодавчому рівні. А ще — чому досі процвітає піратство.

— У вас були пісні російською. Чи хочете їх перекласти?

— Так, були. Ми всі їх прибрали. Найвідоміша — «Две остановки». Після Нового року будуть українські версії. Я вже написала текст до «Без тебя». Будуть і інші сюрпризи. Вважаю, що творець має право давати своїм творам нові форми й контексти. Хороша музика повинна жити довго.
“Я проти того, щоб українці слухали російську музику”, — говорить співачка

— Які ваші щоденні ритуали краси?

— Процедури в клініках. Догляд: креми, маски, ванни з магнієвими пластівцями, морською сіллю, скрабування. Правильне харчування, вода, БАДи — особливо після 40. І найважливіше — психічний стан. Нещасна жінка не світиться, яким би кремом не мазала обличчя. Молитва, афірмації, подяка.

— Якою ви бачите себе в перший день після Перемоги України?

— Ридаючою від щастя. Вдячною Богові, людям, військовим, волонтерам. Згадую всіх загиблих. Емоцій буде так багато, що вмістити їх буде важко.

— Що б сказали собі — Наталії Валевській — 10 років тому?

— Будь рішучішою. Не бійся бути категоричною. Обирай себе. Не живи в жертві та самопожертві.

Раніше співачка та модель Angela розповіла в інтерв’ю «ФАКТАМ» про нові пісні, секрети догляду, натхнення, хейт і виховання синів.

113
Читайте нас у Facebook