ПолiтДумка

Телеведуча Катерина Осадча розповіла як з Юрієм Горбуновим та дітьми переживає війну

05 ноября
12:20 2022

Життя відомої телеведучої Катерини Осадчої, як і багатьох українців, змінилося 24 лютого. Тепер в ньому немає «Світського життя», а лише волонтерство — її проєкт «Знайти своїх» розшукує людей, що загубили один одного під час війни. Разом з чоловіком Юрієм Горбуновим Катя повернулась до ролі ведучої шоу «Голос країни» (ТЕТ). А в кінці листопада відбудеться ще одна прем’єра — спеціальний випуск популярного фінського проєкту «Пісня мого життя», присвячений Україні.

В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Катя Осадча поділилась спогадами про початок війни, розказала, чому не поїхала з синами з України і як справляється зі стресом.

«Я не відкладаю на завтра спілкування з дітьми, батьками чи друзями. Бо „завтра“ може не бути»

— Катю, що ви відчуваєте зараз, коли війна вже йде понад вісім місяців?

— Цей страшний час показує нам, що ми з кожним місяцем стаємо сильнішими, міцнішими. Я щодня все більше пишаюсь кожним українцем, який не здається попри те, як би складно зараз не було, та відчуваю гордість за кожного, хто протистоїть ворогу. Неймовірно пишаюся нашими ЗСУ і кожним героєм. Вважаю, що саме зараз, у ці страшні часи, «кується» наша нація.

— Який період за цей час став для вас найскладнішим?

— Я не виділяю якихось складних періодів. Зараз, коли для проєкту «Знайти своїх» щотижня беру інтерв’ю у людей, які шукають рідних, були в полоні, яких катували, вимагаючи перейти на бік росіян, розумію, що в мене не було важкого періоду. Слава Богу, всі мої рідні живі, наше житло ціле, тому я не маю права жалітися і казати про те, що якийсь період був складним.

Ми всі боремося, кожен на своєму фронті. Іноді є бажання трішечки посумувати й, звичайно, як і в кожної людини, в мене бувають часи розпачу, але це проходить. Як кажуть наші волонтери: нашим хлопцям в окопах теж нелегко.
«Для проєкту «Знайти своїх» я щотижня беру інтерв’ю у людей, які шукають рідних, були в полоні, яких катували, вимагаючи перейти на бік росіян», — каже Катерина Осадча

— Від початку війни ви з дітьми залишалися у Києві. Чому не їхали?

— Важко сказати, чому… Вірили в те, що це ненадовго. В те, що все мине достатньо швидко. Я вважала, що це неможливо, щоб війна прийшла в наш будинок, місто і буде тривати місяцями. Я, власне, була тою людиною, яка 23-го лютого ввечері була на зйомках програми. І ми навіть не говорили про те, що може початися війна. Щобільше — я всіх вмовляла, що це неможливо.

— Як змінилося ваше життя з початком війни? Що зникло назавжди?

— Я почала займатися абсолютно іншим видом діяльності. Напевно, життя кожного українця змінилося докорінно. І це стосується не тільки його професійного аспекту. Наприклад, я була ведучою програми про світське життя, а тепер я займаюся пошуком зниклих разом з великою командою волонтерів і телеканалом «1+1». В моєму житті стало багато допомоги іншим — набагато більше, ніж до повномасштабного вторгнення. Зараз я відгукуюсь на все, що відбувається навколо. Наприклад, коли потрібна допомога в Нікополі, я починаю розбиратися в географії, як доставити гуманітарку, через що їхати.

Час став концентрованіший. Зникло назавжди улюблене «відкладати на завтра». Я не відкладаю на завтра спілкування з дітьми, бажання провести вечір з батьками або побачити друзів — нічого, що можу зробити сьогодні. Ця війна нам дала зрозуміти, що нашого «завтра» може не бути.

«Ми не вдаємось в подробиці жахів, смертей, але намагаємося загальними рисами пояснювати дітям, що відбувається»

— Ви з Юрою пояснювали дітям, що відбувається?

— Найменшому Данилу поки що пояснювати не потрібно. Він радіє тому, що ми поруч. Йому вже рік. На час повномасштабної війни сину було пів року. Зараз він вже бігає, говорить дещо. Але абсолютно не розуміє, що відбувається. Іван, звичайно, розумів. І в перші дні малював чорні квадрати. Просто брав листки і замальовував їх чорним. Він не питав, що відбувається. Просто бачив і час від часу питав: «А це що?» Ми йому пояснювали. Він захоплюється літаками, і коли він чув звуки пролітавших ракет — вони, в принципі, виглядають як літаки, — казав, що це летять літаки. Потім ми вже розповіли, що йде війна, літають ракети, які руйнують будинки. Ми не вдаємось в подробиці жахів, смертей. Але намагаємося загальними рисами пояснювати, що відбувається.
«На час повномасштабної війни меншому сину було пів року», — каже Катя

— Як влаштовано ваш побут зараз? Чи доводилося спати у підвалі? Чи заготовили продукти, ліки?

— В нас немає підвалу, на жаль. Ми з тих людей, які абсолютно не вірили у початок повномасштабної війни. Були люди, які розуміли що війна можлива, вони купували продукти, ліки. В цей час ми взагалі нічого не готували. У нас не було тривожної валізки й навіть дитячої суміші для 6-місячної дитини. Ми все це збирали і купували в перший день. Навіть зараз ми не скуповуємо продукти, але певний запас того, що може знадобитися, особливо дітям, — він, звичайно, є і має бути у кожній родині.
«Ми з Юрою абсолютно не вірили у початок повномасштабної війни», — зізнається Катя

— Раніше ви спілкувалися з багатьма російськими зірками. Що з ними не так?

— З початку 2014-го року ми більше не знімали «Світське життя» в росії. Власне з того ж року ми майже не спілкувалися з російськими зірками, особливо з тими, хто підтримував анексію Криму. Що не так з ними? Просто вони росіяни. Вони отруєні пропагандою, тримаються за славу і гроші. І, напевно, це найголовніше. Зізнаюся, взагалі не хочеться про них говорити.

«Навіть не могла уявити, що фіни настільки нас підтримують»

— Відомо, що у свій день народження ви оголосили про збір грошей для родини з Луганської області. Що вдалося зробити зараз?

— Ми закрили збір менше, ніж за місяць, завдяки небайдужим українцям і великим донорам з-за кордону. Зібрали потрібну суму, і зараз в процесі оформлення будинку. Родина Целухіних — це дитячий будинок сімейного типу. В Рубіжному вони втратили не тільки житло, але й батька. Мама Ірина Целухіна виховує сама зараз десятьох дітей. Молодшому всього три роки. І те, що мене вразила ця історія, — це не сказати нічого. Я дуже хотіла, аби ця родина до зими мала своє власне красиве житло. І зараз ми в процесі придбання. Це буде гарний, теплий будинок на Франківщині, де дівчатка та хлопці матимуть свої кімнати. Не кожен, звичайно, окрему, але вони всі не будуть жити у двох кімнатах, як зараз. Вони матимуть вітальню, де збиратимуться всі разом. Ми дуже віримо в проєкт «Дім для дітей». Це для нас така важлива місія, яку ми будемо продовжувати робити.

— У «Голосі країни» також відкрили збір коштів на засоби аеророзвідки для наших захисників на передовій.

— Для «Голосу країни» це надзвичайно важлива благодійна місія, тому що ми розуміємо, що щонеділі на каналі ТЕТ нас дивляться сотні тисяч людей, які можуть долучитися до збору. І ми просто не мали права не долучитися до того, щоб за допомогою пісні та творчості зібрати більше коштів для наших Збройних сил, аби бити ворога ще сильніше та активніше.
Проєкти, в яких бере участь Катерина Осадча, збирають кошти на відновлення дитбудинків і на допомогу ЗСУ

— Ви взяли участь у фінському шоу «Song of my life», епізод присвячений Україні. Чому саме фіни так перейнялися ситуацією в Україні та присвятили нам епізод найпопулярнішого шоу в їхній країні?

— Я навіть не могла уявити, що саме фіни, мешканці країни, яка нібито далека від нас — географічно і ментально, — настільки нас підтримують. Насправді ця підтримка іде корінням в далеку російсько-фінську війну. Фіни бачать зараз в українцях себе 80 років тому. Вони нам розказали, що є історичний факт, коли вони називали оце поєднання патріотизму і неймовірної волі до перемоги словом «сісу». Вони сказали про те, що оце «сісу» є в українців. І тому вони нас дуже розуміють, підтримують і вірять в нашу перемогу. З початком повномасштабної війни вони почали готуватися так само до нападу росії. Тому, що Фінляндія з росією мають єдиний величезний кордон, який є набагато більший, ніж наш кордон з росією. Наразі вони провели військовий облік чоловіків і зробили багато речей в підготовці до вторгнення. Тому абсолютно солідарні з українським народом і розуміють, що ми зараз є щитом і для них.

Коли продюсери «Song of my life» («Пісня мого життя») запросили зробити епізод про Україну, звичайно, нас це здивувало. Але коли ми приїхали, то зрозуміли чому. Для них підтримка України — те, що торкається абсолютно кожного фіна.

«Пісня мого життя» — шоу, де запрошені гості загадують пісню, яка асоціюється в них з тим чи іншим важливим моментом в їхньому житті. Решта гостей не знають, яку пісню хто загадав. В ході гри кожен намагається це відгадати. Зрештою в кінці шоу всі дізнаються за якою піснею стоїть певна історія. Це найчуттєвіший момент. І, власне, цей формат надзвичайно зараз відгукується українцям.

— З початком війни ви почали займатись дуже чутливим проєктом «Знайти своїх».

— Він виходить щопонеділка у марафоні «Єдині новини». Зараз, на жаль, ми стикаємося з великою проблемою цивільного полону, коли людей забирають просто з вулиць. Особливо це відбувається в окупації. Їх катують, примушують переходити на бік росії, звинувачують у тероризмі. Витягати з цивільного полону людей надзвичайно складно.

— Скільки на цей час історій зі щасливим фіналом?

— Буквально днями ми спілкувалися з уповноваженим з пошуку зниклих Олегом Котенком. І констатували з радістю те, що зараз вже рахунок тих, хто був знайдений, близько чотирьох тисяч. Але тих, хто не знайдений, звичайно, залишається дуже багато. Нещодавно ми показували історії, коли, на щастя, нашим чоловікам вдалося вирватися з російського полону. Їхні свідчення є надзвичайно важливими в документальному вигляді. Те, що відбувалося з ними, як їх били струмом, змушували слухати гімн росії в камері день і ніч, — неможливо осягнути розумом.

— Були історії, що запам’ятаються назавжди?

— Напевно, одні з перших історій — жінки, яка була знайдена, розповідала, як вона двічі потрапила під обстріли в Маріуполі. Чи родини, яка тікала через росію з Маріуполя без копійки грошей. Історія чоловіка, який пробув в цивільному полоні в Оленівці 100 днів.

— Катю, ви вже знаєте, що перше зробите після перемоги?

— Хочеться зібрати всіх разом — рідних, друзів — у великому колі на подвір’ї. Не боятися сирен і тривог. А ще втілити всі ідеї, проєкти, які були поставлені на паузу через війну, але вони будуть вже, звичайно, іншими. Хочеться відбудовувати країну, працювати, втілювати ідеї в мирній Україні.

Читайте також: «Повз нас пролетів дрон, а потім стався вибух»: Марічка Падалко розповіла, як з трьома дітьми переживає обстріли Києва

Фото надані Катериною Осадчою
21
Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook
та Instagram

Статьи по теме

Последние новости

Албанія стала 25 країною-оператором турецького Bayraktar TB2. Відео

Читать всю статью

Мы в соцсетях

Наши партнеры

UA.TODAY - Украина Сегодня UA.TODAY

EA-LOGISTIC: Международные грузоперевозки – всегда своевременно и надежно!