• Главная страница
  • Связь с редакцией
  • Реклама

ПолiтДумка

Телеведуча Марічка Падалко разом з дітьми залишається у Києві попри обстріли

30 октября
12:20 2022

Ведуча ТСН та марафону «Єдині новини» («1+1»), мати трьох дітей Марічка Падалко каже, що зараз в родині вона головна. Її чоловік, журналіст і політик Єгор Соболєв, з перших днів війни пішов на фронт. Марічка ж тримала цей фронт вдома, постійно виходячи в ефір телемарафону.

В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Марічка Падалко зізналась, чому до неї повернувся страх, як діти реагують на постійні тривоги та що буде робити у день нашої перемоги.

«Син сказав, якщо його вивезуть із Києва чи з України, ми йому зламаємо життя»

— Марічко, нещодавно Київ знову зазнав масованої атаки. Де ви були у той час?

— Ранком 10 жовтня якраз збиралися до школи. Але залишилися вдома. Це, напевно, вперше, коли так близько до нас були вибухи. Відреагували більш-менш спокійно. Гірше було, коли через тиждень Київ зазнав атаку дронів. Приліт одного був фактично в нашому районі. Так сталося, що на той момент ми ще не увімкнули телефони й сигнал тривоги пропустили. Тому нас розбудили автоматні черги. Оскільки дрони пролітали в Києві вперше, ми ще не розуміли, що автоматні черги передують вибуху, бо вони ціляться по дрону. Наша перша думка — щось сталося у дворі, когось затримують чи ще щось. Перший інстинкт — подивитися у вікно, що відбувається. І тільки ми висунулись у вікно, побачили, як повз нас пролетів дрон, а потім, десь за 800 метрів, стався вибух. Тож ми бачили цей гриб від вибуху і відчули страх.

— Не навчилися за вісім місяців спокійніше ставитися до вибухів?

— Ні, зараз, навпаки, інше відчуття. Ми вперше від початку війни вирішили, що в місті нашим укриттям буде не коридор і не ванна, а справжнє укриття в сусідньому будинку. Хоча з 24 лютого я туди не ходила, а частіше ховалася на роботі в укритті. Школи тоді закрили на дистанційне, дітей ми одразу евакуювали на захід країни.

Зараз вони всі в Києві, але на ці тривожні тижні вирішили переїхати на дачу. Хоча мій старший, Михайло, дуже хотів залишитися у Києві, щоб піти до школи. Тому до нього була єдина умова — якщо залишається вдома, то ходить в укриття. І тільки протягом однієї ночі, з понеділка на вівторок, син тричі ходив в укриття в сусідній будинок. І добре, що воно є поруч — глибоке, не холодне і там навіть проведений інтернет.
Марічка Падалко з дітьми 1 вересня 2022 року

— Яка у ваших дітей форма навчання?

— Всі діти навчаються очно в Києві. Я от про що думаю: як кияни поводяться у ці дні — тривога закінчилася, і вони їдуть на роботу, у справах. Тож я вперше почала розуміти людей зі сходу України, які від початку війни під дуже серйозними обстрілами залишилися і нікуди не захотіли їхати. Ми на той момент їх не розуміли — як так, чим вони думають, чому не їдуть? Вони не хочуть їхати не тому, що чекали «руській мір», чи щось подібне. Просто мені здається, що в якийсь момент вирішили, що це і є їхній рівень комфорту, до якого вони адаптувалися.

Навіть якщо подивитися на той же Київ, для мешканців Праги чи Будапешту — це нонсенс. Як можна залишатися в Києві, коли літають ракети? Але спробуй сказати дитині, що її треба зараз вивозити із Києва. Мій син заявив, якщо його вивезуть із Києва чи з України, ми йому зламаємо життя. Тобто він так до цього ставиться. У нього є школа, яка йому подобається. Міша цікавиться історією і вважає, що живе у надзвичайний момент, про який буде розповідати дітям і онукам. Він ні за що не хоче його пропустити.

Тому, якщо говорити про реакцію сина на останні атаки на Київ — у нього була навіть певна історична цікавість, що він це бачив, він це відчув і він знає, як це. Не те що він з цього радіє, але як історику йому важливо було зафіксувати. Минулого року він був призером міської олімпіади з історії і зараз знову до неї готується.

В усіх школах, куди ходять мої діти, є укриття. Це було головною умовою, чому я погодилась на очне навчання. Вони ходять у різні школи. Міша на 10−11 класи перейшов у нову, яка йому дуже подобається. Там якраз історії стільки, скільки він хоче. До того ж там трішки інша система — учні самі собі формують розклад. Це саме те, до чого мусять дійти діти, які навчаються за програмою нової української школи. Коли в 10−11 класах ти не вчиш всі 15 предметів, а лише ті, що тобі подобаються. Зараз його найбільший інтерес — історія, політологія, суспільство.

«Я зараз в родині головна і на мені вся відповідальність, тому не можу собі дозволити втратити роботу, поїхавши за кордон»

— А доньки?

— Вони дуже важко реагують, коли школа йде на дистанційку. Тому для дівчат вже не так важливо, чи це буде школа в Україні, чи ні, головне, щоб це була «жива» школа. Вони не так важко реагують на обстріли та відсутність світла, як те, що «о, знову онлайн». Їм дуже хочеться живого спілкування.
«Доньки дуже важко реагують, коли школа йде на дистанційку, — каже Марічка. — Їм хочеться живого спілкування»

— Тобто питання про виїзд за межі України з дітьми не стояло?

— Для мене — ні, але якщо для дівчат загрози будуть збільшуватися, то подумаю про те, щоб знайти їм прийомну родину за кордоном. Є країни, які дозволяють місцевим родинам приймати дітей з України без супроводу батьків. Оскільки я колись сама навчалася за схожою програмою за кордоном і проживала в родині, розумію, що це в принципі непоганий варіант. Через те, що я зараз в родині головна і на мені вся відповідальність, не можу собі дозволити втратити роботу, поїхавши за кордон. Та і колег з ТСН та марафону «Єдині новини» не можу підвести. Ми всі єдиною командою дуже злагоджено працюємо.

— Відомо, що влітку доньки поїхали за кордон самі…

— Вони обидві по місяцю жили у різних країнах, не так вже і довго. Дівчина з Казахстану, з якою я познайомилася ще в 18 років, коли вчилася в США, написала, що хоче, аби хтось з моїх дітей трошки розвіявся від війни і пожив у неї деякий час. Вона разом із чоловіком та дітьми мешкає на півдні Франції. Катя, моя найменша, радісно на це відгукнулася. Дитині 11 років, вона їде в родину, яку не знає і до того ніколи не бачила. Я пам’ятаю, що в 18 років ця дівчина була дуже класною людиною. Але з того часу ми жодного разу з нею не бачилися. Все було на довірі.

Донька поїхала, і все пройшло прекрасно. У цієї дівчини українське коріння, хоча вона і з Казахстану, а її чоловік — поляк, тому він дуже добре розумів Катіну українську. У них двоє маленьких дітей — 2 і 4 роки. Мама до них говорить російською, папа — польською, а няня — французькою.

Читайте також: «Слава зателефонував через кілька днів після початку війни»: Марина Боржемська про стосунки з Узєлковим та свій страх

У моєї середньої дитини — Маші — є однокласниця Саша, яка родом з Криму. Її сім’я вже одного разу пережила початок війни, коли у 2013-му виїхала з Криму. Тому одразу в лютому Саша з мамою сіли в машину і поїхали за кордон, у Швецію, де знайшли прихисток у місцевій родині. Влітку Саша з мамою вмовили шведську родину, щоб до них приїхала в гості моя Маша. Тож Маша сама сіла на літак і полетіла у Швецію. Їй дуже сподобалось — вона підтягнула свою англійську, їй цікаво було спостерігати за життям шведської родини. Для неї це був перший досвід без батьків кудись поїхати. А в кінці літа з однокласницею і її мамою разом повернулися до Києва.
Марічка Падалко з перших днів повномасштабної війни виходить в ефір телемарафону «Єдині новини»

— Міша не жалкував, що вдома залишився сам влітку?

— У Міші взагалі немає бажання поїхати кудись за кордон. Але так сталося, що наші знайомі з Харкова організували Пластунський табір у Болгарії. Тож Міша поїхав разом з ними. Для нього це було перше занурення в Пласт (Національна скаутська організація України. — Авт.). Тепер він просто захворів на цей Пластунський рух.

І ще для нього було великим відкриттям Харківська молодіжна спільнота, що там є ця національно-патріотична молодь, яка говорить українською, яка дуже просунута і модна. Міша почав так завзято розповідати Маші про Пласт, що вона раніше за нього в Києві потрапила туди. Майже всі виховники пішли на фронт, тому зараз для хлопчиків проблема записатися. Пластуни гуртуються в курені — окремо є хлоп’ячі й дівчачі. У дівчат і виховниця дівчина, тож ми Маші знайшли місце, а Міші — ні.

«Єгор і мені, і собі забороняє думати про погане»

— Відомо, що ваш чоловік Єгор Соболєв зараз воює. Що ви сказали йому, коли він вирішив піти на фронт?

— Єгор ще влітку 2021 року приєднався до територіальної оборони і уклав контракт з ЗСУ як резервіст. Був на зборах в одній з мотострілецьких бригад, щотижня тренувався з товаришами з тероборони, тобто до війни готувався. Тому 24 лютого він вирушив до заздалегідь обумовленого місця збору його підрозділу, одразу отримав зброю і перше завдання. Під час битви за Київ воював в Ірпені, потім був на східному та південному фронтах. Місяць тому він з-під Оріхова, що на Запоріжжі, повернувся до Києва, бо його перевели до нового підрозділу, підвищив у званні. Підрозділ займався злагодженням, і Єгор дуже переживав, що вони не на передовій. Казав, що вперше в житті використовує службові зв’язки для того, щоб швидше повернутися на фронт.
«Єгор там, де він вважає, що треба бути, і він пишається тим, що робить», — каже Марічка

— Що відчуваєте, коли читаєте зведення з фронту?

— Я більше орієнтуюсь на зв’язок із чоловіком, а не на зведення з фронту. Постійно перевіряю, коли він востаннє був у мережі. Ми завжди з дітьми чекаємо, коли наш тато вийде на зв’язок.

— Яку пораду можете дати тим, хто чекає на своїх чоловіків з війни? Як не впасти у відчай?

— Коли уявляю, що ситуація була б іншою — наприклад, чоловік був би не на фронті, а вдома і продовжував далі жити своїм життям, — тоді розумію, що для Єгора було б це неприйнятно. В попередню частину війни, коли пішли на фронт багато хлопців, Єгор дуже переживав, що не там з ними. Тоді він був у парламенті й хлопці його заспокоювали — у тебе свій фронт в Раді.

Читайте також: «На кожен звук підстрибую»: Лілія Ребрик зізналась, що дає їй сили під час війни

По завершенні каденції Єгор опанував програмування, був цим захоплений, багато часу проводив з нами. Але я не уявляю, щоб після початку широкомасштабного вторгнення Єгор би залишився в Києві чи виїхав за кордон, нехай в нього і є таке право як у багатодітного батька. Він би вже себе «з’їв». Чоловік там, де він вважає, що треба бути, і він пишається тим, що робить. Інакше і бути не могло, тому я цим себе і підтримую.

А як не впасти у відчай? Єгор і мені, і собі забороняє думати про погане. Варто навчитись блокувати й не пропускати через себе погані думки. Боєць, та й його родичі, не повинні думати про смерть, а всі думки повинні бути про життя, треба будувати плани, уявляти, що буде потім, після перемоги. Ми так і робимо.
Марічка Падалко з Єгором Соболєвим і доньками до війни

— Що допомагає вам відновлювати фізичні та моральні сили?

— Я бігаю з другого місяця війни — і це мені справді допомагає відновлювати сили. Перший місяць я взагалі була в ступорі, тож нічого не могла робити. Вперше за 8 років, що бігаю, у мене так швидко стерлися кросівки. Це для мене головний вид антистресу. І тільки зараз почала дивитися якісь фільми і серіали аби переключитися і відволіктися. Зараз на другому сезоні «Емілі в Парижі». Ще заспокоююсь прибиранням. Дуже багато зараз прибираю (посміхається. — Авт.).

— Від чого ви відмовилися назавжди?

— Мені зараз не хочеться ніяких розваг. Навіть готувати не хочеться.

— Що мрієте зробити після нашої перемоги?

— Піти на парад, а потім поїхати подорожувати. Бо мені зараз не хочеться подорожувати, ніякої радості від цього. Коли у справах їдеш за кордон, у той самий Нью-Йорк, це зовсім інше відчуття. Але я вірю, що скоро все зміниться.

Читайте також: «Лише алкоголь притуплював страх»: Лариса Кадочникова про бомбардування Києва

Фото надані Марічкою Падалко
98
Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook
та Instagram

Статьи по теме

Последние новости

Голова комітету Сенату США приєднався до захисту 14 ув’язнених кримських журналістів

Читать всю статью

Мы в соцсетях

Наши партнеры

Polysad.com - Комнатные цветы и растения, садовые цветы и названия.
CZM.ua - Клиника лечения наркозависимости - ЦЗМ Украина.
Alt-center.com - Наркологическая клиника "Альт-центр".
UA.TODAY - Украина Сегодня UA.TODAY