Чому метеорит знищив динозаврів, але дав шанс ссавцям?
Що ж насамперед зробили ссавці? Правильна відповідь — не стали зростати до розміру динозаврів.
Їхні невеликі розміри спочатку визначалися тим, що їм доводилося конкурувати з динозаврами, цю конкуренцію вони програвали за багатьма параметрами, проте для «фауни періоду катастрофи», як її називають, це раптом виявилося великою і навіть життєво важливою перевагою.
«Ці ссавці виглядали та й поводилися подібно до мишей або щурів, і так і залишалися б непомітними, але в «дивному новому світі» вони розцвіли, тому що виявилися чудово пристосованими до моторошних постапокаліптичних умов», — говорить Брусатті.
Дрібним тваринам було зручніше розмножуватися.
Як нагадує інша палеонтологиня Единбурзького університету, Орнелла Бертран, у випадку з сучасними тваринами, чим вони більші, тим довше у них триває вагітність. Наприклад, африканська слониха виношує слоненя 22 місяці, тоді як вагітність у миші триває лише 20 днів. Не дивно, що у тварин розміром з мишу було набагато більше шансів відновити чисельність популяції після катастрофи.
До того ж великі тварини довше досягають статевої зрілості — ще одна причина, через яку зійшли нанівець динозаври, особливо великі.
«Вони потребували чимало часу, щоб стати дорослою особиною: у тиранозавра на це йшло 20 років, — каже Брусатті. — І не те щоб вони повільно росли, просто багато хто з них був величезний, а щоб з крихітного малюка вирости у дорослого динозавра, потрібний значний час».
Іншим ключем до успіху виживання ссавців після катастрофи може бути дуже дивна будова їхніх тіл у період палеоцену і трохи пізніше.
За словами палеонтологині Сари Шеллі, яка займається порівняльним аналізом гомілкових кісток ссавців епохи палеоцену і сучасних тварин (ці невеликі і дуже щільні кістки зазвичай зберігаються краще за інші), кістки древніх ссавців разюче відрізняються від кісток сьогоднішніх — вони набагато міцніші.
У тварин постапокаліптичної доби була потужна мускулатура та міцні кістки, які найбільше нагадують кістки сучасних норних тварин.
«З цього, — каже Шеллі, — і виникла гіпотеза про те, що успішно пережити катастрофу змогли тварини, які вміли заритися під землю. Вони пережили самий момент удару і пожежі, що пішли за цим, потім перечекали там ядерну зиму і взагалі подовгу відсиджувалися під землею».
Тварини, що пережили катастрофу, відрізнялися міцною статурою, і їхні нащадки успадкували ці корисні риси.
«Це простежується протягом 10 мільйонів років палеоцену, — зазначає Шеллі, — навіть тварини, які мешкали на деревах, були масивними».
Але якщо ці тварини справді пристосувалися до життя під землею у викопаних ними самими або зайнятих чужих норах, то, на думку Бертран, це не могло не позначитися на їхній спритності — і не на краще. Справді, навіщо землекопу спритність білки?
«Ми знаємо, що відразу не стало лісів, і всі звірі, що жили на деревах, раптом лишилися без звичного середовища проживання, — вказує вона. — Тож одна з теорій полягає в тому, що спритність і гнучкість стали не потрібні».
Їсти все, що рухається та не рухається
При падінні астероїда загинула майже вся рослинність суші — початкова ланка багатьох харчових ланцюжків. В результаті перевагу отримали ті ссавці, хто був менш перебірливий у їжі: вередуни просто померли з голоду.
Наприклад дидельфодон, сумчастий звір розміром з кішку, досить великий для ссавців того періоду, що полював на тварин поменше, після катастрофи не зміг перейти на іншу дієту, втратив свою екологічну нішу і зник.
«Тварини, які змогли пережити катаклізм, зробили це переважно завдяки тому, що не були надто зациклені на одній їжі, — стверджує Шеллі. — Якщо ви — маленьке звірятко, вам легше і швидше змінити дієту та спосіб життя, а це — чудова стратегія виживання».
Втім, як зазначає Брусатті, іноді навпаки допомагала й вузька спеціалізація. Так, у виграші раптом опинилися ті тварини, які були пристосовані до насіння.
«Насіння було продовольчим резервом, доступним будь-якій тварині, яка могла вживати їх у їжу, — каже вчений. — Наприклад, якщо ви були тиранозавром, то ваше везіння на цьому завершувалося, тому що еволюція не обдарувала вас можливістю харчуватися зернами, але якщо вам пощастило народитися птахом із дзьобом, заточеним під цю їжу, або ссавцем, який спеціалізувався саме на такій їжі, то фортуна посміхалася вам на весь рот — або скільки там у неї є зубів».
І якщо спочатку насіння допомогло фауні вижити, то потім, коли ядерна зима закінчилася і проглянуло сонце, з насіння, яке рознесли ці тварини, виросли нові ліси і вся інша рослинність. Так Земля набула нової флори.
Менше думати
Чим більше часу минало після катастрофи, тим активніше оживали екосистеми, і ссавці почали заповнювати ніші, раніше зайняті динозаврами.
«Диверсифікація ссавців почалася відразу після вимирання динозаврів, причому це була різноманітність в усіх сенсах», — каже Бертран.
Зокрема, вони почали збільшуватися у розмірах, але при цьому вчені помітили одну цікаву особливість: мозок цих ссавців не встигав за збільшенням їхнього тіла.
«Це дуже важливо розуміти, — наголошує Бертран, — тому що, на перший погляд, можна було б припустити, що саме розум допоміг нам вижити і згодом стати господарями планети. Проте факти свідчать про те, що пережити наслідки удару астероїда нам допомогли зовсім не мізки» .
Більше того, для ссавців раннього палеоцену великий (щодо розміру їхнього тіла) мозок міг навіть стати на заваді.
«Навіщо потрібен великий мозок, адже його занадто дорого утримувати, — пояснює Бертран. — Тому, хто має великий мозок, потрібне посилене харчування — а якщо їжі бракує, весь вид просто вимре».
Замість мозку ссавці для адаптації стали нарощувати м’язи. Наприклад, травоїдний ектоконус, ймовірний далекий предок сьогоднішніх копитних, лише за кілька сотень тисяч років (якоїсь миті з погляду геології) набрав солідну вагу в 100 кілограмів. Ну а за травоїдними почали додавати у вазі й хижаки.
За словами Шеллі, на цей стрімкий зліт ссавців, який пішов одразу за катастрофою, вчені занадто довго не звертали заслуженої уваги.
«Їх називали архаїчними, примітивними, а насправді вони просто були іншими, — стверджує вона. — Їхні предки пережили друге за масштабами масове вимирання в історії Землі, і це були не якісь тупоголові ідіоти, які безцільно бродили планетою! Ні, вони виживали, процвітали — і в них це добре виходило».
Ці ссавці успішно заповнили численні екологічні ніші, назавжди покинуті чудовими, суперспеціалізованими динозаврами, які чудово підходили для пізнього крейдяного періоду, але виявилися абсолютно непідготовленими до життя в постапокаліптичному світі.
«Важко уявити собі, як динозаври, що жили десятки мільйонів років, які стали гігантами розміром з літак або хижаками завбільшки з автобус, були знищені в ту саму мить, коли різко змінилася Земля, — каже Брусатті. — Вони були надто погано пристосовані до нових реалій життя та не змогли адаптуватися».
Тим фантастичнішим, на думку единбурзьких учених, виглядає сценарій подальших подій.
«Ми з’явилися на цій планеті випадково, — робить з цього висновок Бертран. — Астероїд міг промахнутися, впасти в океан в іншій частині планети, і тоді відбір тварин, що вижили, відбувався б за іншим принципом. Коли думаєш про це, з глузду можна з’їхати».
«Він міг пролетіти повз, міг зачепити лише верхній шар атмосфери, міг зруйнуватися ще на підльоті до Землі, — вторить їй Брусатті. — З ним могло статися все, що завгодно, але чисто випадково він попрямував прямо до Землі».
Тож усі ссавці, які живуть сьогодні на нашій планеті, можуть сказати цьому астероїду красно дякую.
