Група американських дослідників знайшла докази того, що гени, отримані від неандертальців, допомогли стародавнім людям адаптуватися до нового світлового режиму в Євразії, який відрізняється від африканського.

Неандертальці прибули до Європи майже на 300 тисяч років раніше перших кроманьйонців, що дало їм більше часу на адаптацію до умов середовища, що багато в чому відрізнялося від африканської. Одним з головних пристроїв була зміна циркадних ритмів, які прийшли у відповідність до сезонності клімату та супутніх змін тривалості світлового дня.

Однак прямі предки сучасної людини не мали стільки часу на поступову адаптацію: перші Homo sapiens залишили Африку близько 100 тисяч років тому, почавши поширюватися по всій Євразії. А приблизно 25 тисяч років тому люди вже проникли в Заполяр’я, перетнули Берінгову протоку (яка на той момент була перешийком) і потрапили до Північної Америки.

Тому замість того, щоб сподіватися на природний відбір, наші предки надійшли інакше: вони «запозичили» потрібні гени у неандертальців. Саме такого висновку дійшла група вчених з кількох наукових центрів США, що проаналізувала 28 генів, що впливають на циркадний ритм.

Згідно з результатами дослідження, опублікованого на сервері препринтів bioRxiv.org, 12 із цих генів (такі як CLOCK, PER2, RORB та RORC) присутні і в геномі неандертальця. Отже, як мінімум, частина з них могла бути передана нашим предкам від їхніх європейських родичів, з якими кроманьйонці неодноразово схрещувалися.

Такі «запозичення» корисних генів у природі зовсім не рідкість: наприклад, у ягуара виявили гени, що дісталися йому від лева і дозволили цьому американському хижакові краще бачити, а міжвидова гібридизація африканських цихлід і галапагоських в’юрків неодноразово приводила.

Іншими словами, схрещування наших предків з неандертальцями не лише підвищило у деяких сучасних людей ризик розвитку судинних захворювань та запалення кишківника, а й дозволило надшвидко адаптуватися до мінливих кліматичних умов Євразії.

Источник: charter97.org