У містечку Грін-Бенк немає жодної вишки стільникового зв’язку. А електромагнітна тиша в цьому районі охороняється федеральним урядом.

У світі, де всюди є Wi-Fi і вишки стільникового зв’язку, стали з’являтися люди, у яких підвищена чутливість до електромагнітних хвиль. Але для них є місце, де вони можуть почуватися цілком комфортно. В районі у Західній Вірджинії, де розташований найбільший керований телескоп у світі, панує повне електромагнітне мовчання. Про це особливе місце пише The Washington Post.

У 1950-х роках федеральний уряд викупив сільськогосподарські землі, щоб побудувати обсерваторію Грін-Бенк. Зараз там розташований радіотелескоп Роберта К. Берда Грін-Бенк, найбільший керований телескоп у світі вагою 7600 метричних тонн і висотою 148 метрів. Його тарілка може вивчати квазари і пульсари, астероїди і планети, а також шукати докази позаземного життя.

Обладнання обсерваторії настільки чутливе, що земні радіохвилі заважатимуть їхнім астрономічним дослідженням, як крик (купа сигналів WiFi) заглушає шепіт (сигнали хмар водню, що висять між галактиками). Тому 1958 року Федеральна комісія зі зв’язку створила Національну зону радіомовчання, ділянку площею 13 000 квадратних миль, що охоплює райони як Вірджинії, так і Західної Вірджинії, де радіопередачі обмежені різною мірою.

У центрі обсерваторії розташована 16-кілометрова зона, де заборонені Wi-Fi, мобільні телефони, бездротові телефони та багато інших типів обладнання, що випромінює хвилі.

Провідний інтернет у порядку, як і телевізори — хоча у вас має бути кабельний або супутниковий провайдер. Це не місце 100-річної давності. Радше 30-річної давності. Якщо ви хочете запланувати зустріч із кимось, ви робите це особисто.

Хто живе в Грін-Бенку

Деякі люди переїжджають сюди, щоб працювати в обсерваторії. Інші приїжджають, бо відчувають, що мусять. Це «електрочутливі», як вони часто себе називають. Вони хворі, і Грін-Бенк — їхній Лурд (місто у Франції, де дівчині Бернадетті, як вважається, з’явилася Діва Марія. Місце паломництва, — ред.).

Фахівці припускають, що в окрузі Покахонтас, населення якого становить приблизно 7500 людей, людей з електромагнітною гіперчутливістю налічується не менше 75.

Один із них, це Брендон Барретт, який прибув сюди два тижні тому. Він був гонщиком, володів магазином мотоциклів у Баффало, але у 2019 році він почав хворіти. Він зрозумів, що його стан безпосередньо пов’язаний з вишкою стільникового зв’язку неподалік від його будинку. Влітку 2023 року, коли з його вух почало витікати щось схоже на криваву рідину, Брендон помітив, що на вишці стільникового зв’язку з’явилися нові ряди панелей. Він переїхав у сільську місцевість, йому стало краще, але ненабагато. Тоді він ухвалив рішення переїхати в Грін-Бенк.

Він прочитав, що сюди переїхали й інші хворі люди, яким стало краще, і що електромагнітна тиша в цьому районі охороняється федеральним урядом.

Новоприбулим допомагає 63-річна Сью Говард, яка живе в Грін-Бенку з 2016 року. Вона переїхала з Нью-Йорка, коли почала страждати від мігрені, серцевої аритмії та тимчасової сліпоти.

Вони чули, що немає справжнього наукового консенсусу щодо їхньої хвороби, хоча вони вказують, що Швеція визнає електрогіперчутливість (ЕГЧ) як функціональне порушення — хоча й самозвітний стан. Вони спостерігали, як журналісти дискредитують лікарів і вчених, які підтримують ідею ЕГЧ. І, ні, їм не подобається карикатура на електрочутливість, зображена в телешоу «Краще зателефонуйте Солу»: збожеволіла, параноїдальна людина, що загортається в ковдру з фольги й уникає навіть сонячного світла.

Як живуть люди з електромагнітною гіперчутливістю

За продуктами вони вибираються в Касс, місто за майже 11 км, де є магазини, ресторани і заправка з Wi-Fi. Або в Елкінс за 80 км на північ від Грін-Бенка.

«Це як в’їхати в цегляну стіну», — каже Сью про свої поїздки туди. Симптоми починають проявлятися знову, і їй потрібно кілька днів, щоб прийти до тями. Без стільникового зв’язку жителям Грін-Бенка доводиться покладатися на стаціонарні телефони, як і всім нам 30 років тому.

«Ви настільки ізольовані від цивілізації. Ви більше не ходите в кіно. Ви насправді не ходите в ресторани. Ви не спілкуєтеся з друзями з дому. Це дуже складно», — каже Одра Богачик, колишня стоматологиня-гігієністка у віці майже 50 років, яка переїхала сюди з Піттсбурга, щоб вилікуватися від носових кровотеч та інших симптомів.

Коли Брендон приїхав без місця проживання, Одра та її батько поселили його в будинку, збудованому з вантажних контейнерів, у їхньому таборі без електропостачання, захованому глибоко в лісі на вершині гори. Він поки що обирає, де оселиться і хоче побудувати хатину в лісі.

Сью будує два будинки на великій ділянці, далеко від інших людей: один з електронікою, щоб її чоловік міг, як і раніше, насолоджуватися благами сучасного життя, і один ізольований від них. «Ідея полягає в тому, щоб створити тиху зону всередині Тихої зони», — каже вона.

Але є небезпека, що Грін-Бенк скоро перестане бути для гіперчутливих людей притулком. Нещодавно комісії восьми округів Тихої зони ухвалили резолюції, в яких висловлюється стурбованість тим, що зона перешкоджає громадській безпеці. Вони кажуть, що обмежений стільниковий зв’язок і Wi-Fi-послуги призводять до сповільнення зв’язку між рятувальниками і можуть поставити під загрозу життя на всій території зони площею 13 000 квадратних миль. А нечутливі жителі Грін-Бенка продовжують встановлювати Wi-Fi, навіть якщо їм це не дозволено.

«Я не звинувачую місцевих жителів за те, що вони цього хочуть», — каже Сью. Водночас, додає вона: «Це питання прав людини. У нас є право на те, щоб наше тіло не зазнавало цього проникнення».

Источник: focus.ua