Вапнякова плита, знайдена ще у 1984 році в поселенні Коріоваллум (Нідерланди), понад сорок років залишалася для істориків німим артефактом.

Дивні борозни та перехресні лінії на камені однозначно вказували на настільну гру римської епохи, проте відсутність будь-яких письмових інструкцій робила її розшифровку неможливою. Ситуація змінилася лише зараз, коли міжнародна група вчених із університетів Маастрихта та Лейдена залучила до розслідування 3D-сканування та штучний інтелект.

Методологія дослідження базувалася на аналізі фізичного зносу поверхні. Археолог Вальтер Кріст зауважив, що ігрові фігури, які роками рухалися одними й тими самими маршрутами, залишили на вапняку специфічні мікроскопічні потертості. Щоб зрозуміти логіку цих рухів, вчені використали систему Ludii. Вони запрограмували двох ШІ-ботів грати на цифровій копії плити, почергово застосовуючи до неї понад 100 відомих історичних наборів правил — від скандинавських до італійських античних ігор.

Кожен варіант правил проходив через тисячу ітерацій. ШІ мав знайти такий алгоритм переміщення фігур, який би в результаті відтворив ідентичний малюнок тертя на віртуальній дошці. Після мільйонів симуляцій система видала результат: з точністю до дев’яти конкретних правил гра виявилася типовим представником стратегій блокування. На відміну від шахів, де фігури захоплюють, у Коріоваллумській грі метою було оточити суперника і позбавити його можливості будь-якого ходу.