Політолог Антон Шеховцов – відомий дослідник зв’язків європейських ультраправих рухів із кремлем. Зараз він працює у столиці Австрії – викладає у Віденському університеті та очолює Центр демократичних принципів, який займається дослідженням впливу авторитарних режимів (передусім, росії) на демократичний порядок в Європі.

Своїм баченням про те, чи є в сучасній рф якась ідеологія, про ірраціональне безумство путіна щодо України, «партії» війни, миру та технократів, можливість антиурядових виступів та палацового перевороту, а також про нинішній вплив росії в Європі Антон Шеховцов поділився в інтерв’ю Укрінформу.

ОСОБИСТЕ БЕЗУМСТВО ПУТІНА ЩОДО УКРАЇНИ ТА БОЯЗНЬ ПОРАЗКИ З БОКУ ЕЛІТ

— Оголошення мобілізації та спроби анексії захоплених українських територій ознаменувало подальшу ескалацію війни рф проти України. Що рухає путінським режимом і куди він веде росію?

— Нинішня ситуація має дві важливі складові.

Перша – це особисте безумство Путіна щодо України, яке є повністю ірраціональним. Він реально вважає, що Україна загрожує Росії – але не в плані завоювання російських територій, а в сенсі побудови успішної моделі слов’янської держави, яка вийшла із СРСР і стала частиною Заходу. Цей український проєкт розглядається Путіним як такий, що становить загрозу для його історичного позиціонування та його спадщини як правителя Російської Федерації. Це й було основною причиною того, чому він розпочав свою так звану «спеціальну воєнну операцію».

Друга складова виникла вже після 24 лютого. Поразка РФ у війні з Україною, ймовірність якої все більш зростає, є принизливою для достатньо широкої частини правлячого класу, яка ще вважається «партією війни». Ці люди, можливо, були й не в захваті від розв’язаної Путіним війни, але зараз вони ще більш не в захваті від можливої поразки РФ. Адже розуміють, що вона найбільш негативним чином відобразиться саме на них і всьому правлячому класу, та й самій Росії. І, власне, тут вони не далекі від істини. Тому ці люди тиснуть на Путіна та вимагають від нього радикалізації війни з Україною, можливо, навіть аж до застосування тактичної ядерної зброї. І Путін, принаймні на сьогодні, демонструє, що він готовий до ескалації. Як, власне, він робив це й раніше у більшості випадків – вибирав ескалацію, коли був якийсь конфлікт.

Нинішня ескалація, головним чином, пов’язана з мобілізацією в РФ. І це дуже ризикований для Путіна захід, від якого він довго відмовлявся. Мобілізація підриває негласний договір між Кремлем та населенням, який передбачав добровільну відмову населення від участі у політиці та слідування тому, що говорить Кремль чи кремлівські ЗМІ, в обмін на таке собі благоденство та більш-менш спокійне життя. І зараз Кремль, хоч і не вперше, але наніс дуже сильний удар по цьому негласному договору. Хорошого життя російському населенню вже не бачити, а ймовірність померти за це безумство, за цей український морок Путіна – велика.

У РОСІЇ НЕМАЄ ІДЕОЛОГІЇ, Є ЛИШЕ МІФОЛОГІЯ

— Чи є в нинішній росії якась ідеологія. Якщо так, то як її можна охарактеризувати?

— Ні, немає там ніякої ідеології, хоча вони й намагаються її зараз терміново створити. На цей момент є лише певна міфологія. Наприклад, міф про «велику перемогу» у 1945 році. Це фактично єдиний ідейний фундамент, на якому стоїть путінський режим.

У Росії можуть довго говорити про якісь скрєпи чи традиції, але ніхто в це не вірить насправді. Як ніхто і не готовий за це вмирати. Єдина ідея, за яку ще можуть піти на смерть, – це от така «війна з фашистами».

Ще є спроба відіграти назад розпад Радянського союзу. І мова тут не про буквальне відновлення СРСР, а про повернення тієї геополітичної потужності, яку він мав. Звідси і йде ця ідея про «можем повторить», що напряму відносить до Другої світової війни, яку росіяни вважають «великою вітчизняною». Це «можем повторить» означає повторно окупувати або ввести до своєї сфери впливу частину Європи. Те, що зробив Радянський союз, який, власне, й отримав свою велич та геополітичну міць саме завдяки окупації половини Європи після 1945 року та створення величезної сфери впливу. Навіть більшої, ніж та, про яку СРСР домовлявся з Третім Рейхом у 1939 році під час укладання пакту Молотова-Ріббентропа.

У Москві хочуть відновлення цієї геополітичної сили. Україна тут просто виявилася першою на черзі. Без неї ніякого «СРСР 2.0» не буде.

— Тут вочевидь є ще й інша причина, чому росія хоче захопити Україну. Без Києва, «матері городів руських», їм буде складно якось зрозуміло пояснювати свою «тисячолітню історію»…

— Так, є багато факторів, чому без України ніяк.

Кремль, а особливо Путін, наразі одержимі ідеєю-фікс – українців не повинно існувати. Москва повертається до 20-30 років минулого століття, коли були геноцидні голодомори в Україні, і ставить за ціль знищення українців як етносу.

Наратив, що українці – «заблудшие русские», також про необхідність знищення української ідентичності. А це неможливо зробити без масового вбивства українців, їх переселення в Росію та насильної асиміляції там.

«РУСКІЙ МІР» ПУТІНУ НЕВАЖЛИВИЙ

— А як щодо «руского міра», чи можна його вважати пануючою зараз у рф ідеологією?

— Для Путіна ця тема абсолютно неважлива. Вона має значення для деяких людей в його, навіть не найближчому, оточенні, для представників так званої «партії війни» – саме вони часто оперують цією ультранаціоналістичною ідеєю «руського міра».

У Путіна ж ці ідеї відсутні. Він просто використовує ті чи інші наративи, які-небудь мобілізуючі міфи, що дають йому змогу утримувати владу та контролювати еліти.

На догоду власним геополітичним уявленням Путін може легко здати інтереси російського народу, що вже і не раз було. Та й якщо поглянути на нинішню війну проти України – відбувається знищення не лише українців, але й людей, які говорять російською мовою, чи й навіть тих, які ідентифікують себе всередині України як етнічні росіяни. Ми бачимо, що Путіну байдуже, кого вбивати. Він – не руській націоналіст, а скоріше – російський імперіаліст.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ПУТІНА: «Я І Є РОСІЯ»

— Що керує путіним – відбудова імперії чи ж суто прагнення постійно бути при владі?

— Думаю, що раніше для нього головним було залишатися при владі якомога довше. Але за останні кілька років, з різних причин, у тому числі через ізоляцію при пандемії, у нього відбулася ідентифікація самого себе з Росією. І зараз він вже одержимий цією ідеєю, що він і є Росія. До того ж його придворні, типу Володіна, постійно проговорюють цю мантру: «є Путін – є Росія, немає Путіна – немає Росії».

І тому, як мені здається, зараз влада для нього вже не є самоціллю. Головне – увійти в історію як найбільш величний правитель Росії, щоб його ім’я було вибито золотими буквами в історії Росії.

— І що для цього треба зробити, в його баченні?

— Для цього потрібно знищити тих, кого він вважає ворогами Росії, передусім Україну. Україна повинна бути знищена.

Друга ціль для нього – це, звичайно, руйнування НАТО. Путін вважає, що Радянський союз розвалився через НАТО. Але також через лібералів, але останніх у Росії він вже повністю знищив. Північноатлантичний альянс вважається переможцем у «холодній війні» і тому, якщо за ціль ставиться відновлення геополітичної потужності СРСР, то НАТО має бути повергнуто.

САМ ПУТІН НІКОЛИ НЕ ЗУПИНИТЬСЯ

— Але вже ж ніби зрозуміло, що цього не буде – ні знищення України, ні руйнування НАТО.

— Поки ми ще не дійшли до того моменту, коли можемо говорити про це з впевненістю. Все ще лишається ряд змінних, наприклад, та ж сама загроза застосування ядерної зброї.

Путін має ціль і буде все робити, щоб її досягнути. Треба розуміти, що це – людина, яка вже понад 20 років перебуває при владі найбільшої за площею країни світу, з, як вважалося ще донедавна, достатньо потужною армією, з величезним запасом ядерної зброї. Така людина не може просто взяти і сказати: «Ні, я помилявся і не зможу досягти того, що хотів». Сам він ніколи не зупиниться. Його можна тільки зупинити. І зробити це грубою військовою силою.

З диктаторами так постійно виходить. Для них влада – це наркотик. Як той же Лукашенко, наприклад. У нього ж немає якогось бачення, що він увійде в історію. Це – просто людина, яка підсіла на владу як на якийсь наркотик, і вже не може від цього відмовитися. У Путіна ж це не просто прагнення утриматися при владі, але й ще – увійти в історію. Він не може відмовитися. Це майже як зробити самогубство – «я не хочу далі жити, бо мені не вдалося досягти головної цілі мого життя».

ПАЛАЦОВИЙ ПЕРЕВОРОТ, НА ВІДМІНУ ВІД ПРОТЕСТІВ, Є ЙМОВІРНИМ

— Погоджуюся, що путін сам не зупиниться. Чи може він бути зупинений завдяки якимось внутрішнім процесам – внаслідок такого собі «палацового перевороту» чи масових виступів населення. Наскільки реальним є виникнення в росії антивоєнного руху?

— У ніякі масові антиурядові протести в Росії я не вірю. У недавній історії Росії в принципі відсутні приклади мобілізації без будь-якої ідеології.

Зараз же Путін фактично повністю деполітизував населення і дійшло до того, що ніякого суспільства в РФ взагалі немає. Там є лише повністю атомізоване населення, з пануючою недовірою один до одного. Воно не здатне на якусь масову дію, всі бояться, що хтось донесе та «настукає».

Я б не виключив лише якісь виступи в національних республіках, таких як Дагестан і Чечня. Там люди загалом не готові вмирати за інтереси руськіх: а для багатьох із них ця війна проти України сприймається саме як війна руськіх проти українців і для них не зовсім зрозуміло, за що вони повинні вмирати.

А щодо палацового перевороту, то він – ймовірний. Але тут питання в тому, а хто прийде на заміну? Тому що є «партія війни», яка ще більш радикальна, ніж Путін. І не можна виключати ймовірність, що цей «палацовий переворот» проведуть саме ці радикали.

ЗАХІД НЕ ГОТОВИЙ ДО СЦЕНАРІЮ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ РФ

— Але ж не всі сприймуть цих радикалів, і країна може почати тріскатися…

— Так, і таке є можливим. Тому в короткостроковій перспективі прихід цієї справжньої хунти до влади в РФ є чітко негативним сценарієм для України, але в середньо- та довгостроковій перспективах це міг би бути позитивний розвиток подій. Все вирішуватиметься у Москві та Санкт-Петербурзі, а всі інші повинні будуть приймати власні рішення, що робити далі. І тут дуже важливим є те, якою буде позиція міжнародної спільноти, передусім Заходу.

Думаю, що у випадку сценарію з виникненням відцентрових сил у РФ, питання має ставитися таким чином, що санкції не будуть зняті із самої Російської Федерації, але на ці новоутворені державні утворення вони не поширюватимуться. І, звичайно, що ці нові держави мають виплачувати репарації України, також має бути відмова від ядерної зброї. Це якщо починати фантазувати щодо потенційного розвитку.

— Питання в тому, а чи є у Заходу, у тих же Сполучних Штатів чи Євросоюзу, стратегія щодо такого сценарію дезінтеграції рф та її розпаду на національні держави, який є цілком можливий у випадку військової перемоги України.

— Думаю, що ні, такої стратегії на Заході немає.

— І вони ще, певно, й бояться такого сценарію і хотіли б його уникнути…

— Звичайно. Захід був дуже наляканий розпадом СРСР, тому що Союз був знайомим ворогом, зрозумілим та передбачуваним, а станом на кінець 80-х – ще й ослабленим. Тому розпад Радянського союзу на 15 нових держав не був вигідним Заходу, адже треба було змінювати практично все в усіх сферах. А це складно зробити, якщо немає спеціалістів.

І навіть нинішні експерти щодо Росії на Заході, хто вони такі? Напевно, 95% з них – це люди, які ніколи не були в інших російських містах, окрім Москви і Санкт-Петербурга. Це – спеціалісти по руській частині РФ, ніякі інші регіони чи національні республіки вони не знають.

Так само була відсутня й експертиза по Радянському союзу після його розпаду. Навіть Україна була незрозуміла американцям, чому вони тоді й протиснули її відмову від ядерної зброї – бо просто не знали, що таке Україна, україністів не було. І це, до речі, продовжується до цих пір, коли експертами по Україні на Заході виступають експерти по Росії. Саме із цим пов’язано те, що в Україну не вірили і не розуміли, чому неможливо буде її перемогти за три дні.

Навіть зараз, через 8 років після анексії Криму, на Заході не вистачає експертизи по Україні, не кажучи вже про експертизу по національних меншинах у РФ. Тому буде дуже жорсткий опір усередині західних еліт проти будь-якого відцентрового розвитку ситуації в Росії.

«ПАРТІЇ» ВІЙНИ, МИРУ ТА ТЕХНОКРАТІВ

— Вже кілька разів згадувалася «партія війни» в росії, хто її представляє?

— Основні фігури – Микола Патрушев, Євген Пригожин, Рамзан Кадиров і В’ячеслав Володін. Але не можна сказати, що це – ядро монолітне, співпраця між ними дуже хитка. Наприклад, є певна синхронізація між Пригожиним та Кадировим, але її немає між Патрушевим та Пригожиним. Є певна конкуренція між ФСБ та армією, ФСБ та кадирівцями. Тобто, ця «партія війни», яка в основному складається із силовиків, – не монолітна і там також є певне зіткнення інтересів. 

— А «партія миру» в росії існує?

— Умовна «партія миру» складається, головним чином, із топових бізнесменів, яким ця війна взагалі не потрібна – тих же Абрамовича, Дерипаски, братів Ротенбергів. Я спеціально не називаю їх олігархами, бо в Росії ці люди не мають якогось свого політичного впливу. Це – бізнесмени, які своїм багатством зобов’язані Путіну. І зараз маємо ситуацію, що він нібито забирає у них ці багатства.

Ця «партія миру» продовжує зберігати свій вплив на Путіна, але цей вплив – не завжди стабільний і може бути меншим чи більшим, залежно від обставин. Наприклад, саме під впливом «партії миру» Путін до останнього відмовлявся від вмовлянь «партії війни» провести мобілізацію населення.

Крім того, я б ще сказав про існування в Росії такої собі «партії технократів», про яку мало говорять, але яка, як на мене, могла б зіграти певну позитивну роль. Це умовна партія, до якої можна віднести людей на місцях, які за скорочення економічних можливостей тримають Росію на плаву. При цьому роблять це без будь-якої ідеології. Представниками цієї «партії технократів» можна назвати голову центробанку Ельвіру Набіулліну, мера Москви Сергія Собяніна, також ряд мерів та інших бюрократів.

— А шойгу і герасимов, чому їх не було віднесено до «партії війни»?

— Зараз їх репутація сильно постраждала, особливо Шойгу. За тією невеликою інформацією, яку маємо, Шойгу не у фаворі у Путіна через поганий стан армії та відсутність яких-небудь значимих результатів цієї «спеціальної операції». Те ж саме стосується і Герасимова. Їх складно віднести до «партії війни», тому що вони фактично вже зникли з інформаційного простору.

— А кирієнко, який в адміністрації президента курує захоплені українські території? Той же медведєв. Вони хто?

— Останнім часом Кирієнко поводив себе як представник «партії війни», але він – людина, яка одягла на себе воєнний камуфляж, щоб сподобатися Путіну. Однак це не означає, що він справді розділяє ті ідеї, які вшиті у цей камуфляж.

Те ж саме стосується і Медведєва. Жалюгідна та смішна людина, але він входить у раж, щоб показати, що він ось такий бойовий ведмедик, і що він готовий, якщо треба, підставити своє плече чи щось інше. Але Медведєв – це просто мізерний персонаж, який ні на що не впливає.

РОСІЯ ЗДІЙСНЮЄ ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ

— Хотів би ще повернутися до теми ідеології. Чи можна вважати нинішню росію фашистською державою, про що, зокрема, стверджує відомий американський історик Тімоті Снайдер?

— Ні, Росія не є фашистською, тому що в неї просто немає ніякої ідеології, як вже було сказано, але є лише набір міфів.

Для того, щоб Росія була фашистською, необхідною є, зокрема, революційна складова, яка там наразі відсутня. Путін – антиреволюціонер і виступає проти будь-яких змін. А цей революційний елемент є вкрай важливим для фашизму та побудови тоталітарної держави, де все пронизано ідеологією. У Росії цього зараз немає. Так, там є повний авторитаризм. Але немає ось цього мобілізаційного моменту – не в плані мобілізації на війну, а – політичної мобілізації. Типу – ми будуємо світле майбутнє. І фашисти, і комуністи його будували. У нинішній Росії немає навіть такої ідеї побудови світлого майбутнього. Є мобілізація на війну, і люди йдуть на неї з різних причин. Але це – не політична мобілізація на побудову «граду в небі».

Так, є характеристики, які ріднять путінську Росію з фашизмом. Але вони можуть також бути частиною інших ідеологій. Ця війна проти України – вона імперіалістична. А імперіалістичні війни вели не лише фашистські держави, але й ті, які не керувалися якоюсь ідеологією. Той же Сталін вів імперіалістичну війну, але не був фашистом – він був комуністом. І він не був фашистом, коли влаштовував Голодомор, масово вбиваючи українців.

Мені просто незрозуміло, а для чого використовувати цей ярлик фашизму, що потрібно пояснити людям з його допомогою? Те, що це – політичне зло? Ну так комунізм також був політичним злом. Чому б тоді не називати путінську росію «сталіністською» чи «радянською»?

— То, може, це такий російський фашизм – «рашизм»?

— «Рашизм» – це не ідеологія, а просто лайка. Для всіх політологічних термінів має бути смисл їх існування. Для існування терміну «рашизм» немає ніякого підґрунтя.

Якщо ми говоримо, що це якась ідеологія, пов’язана виключно з Росією, то це виглядає як політологічна дурість. Адже якщо в якийсь момент Росія почне себе вести інакше, чи зможемо ми говорити далі про рашизм як ідеологію конкретно самої Росії? Не зможемо. А тоді в чому сенс подібного найменування? Або якщо подібну ідеологію будуть використовувати деінде, наприклад, в Угорщині. Ми будемо називати угорський режим тоді також «рашизмом» чи «рашистами?

Якщо ми хочемо показати якусь унікальність режиму, який склався в Росії, то його можна назвати «путінізмом» – це цілком зрозумілий та пояснюваний термін, який застосовується в політології. Як – сталінізм, ленінізм, гітлеризм, маоїзм тощо.

Тобто я розумію, чому люди використовують «рашизм» у якості лайки, і взагалі емоційно можу зрозуміти, чому російських військових називають «фашистами» чи «рашистами». Але з політологічної точки зору це неправильно.

Те ж саме стосується і тероризму. Я буду не проти того, щоб Росію визнали державою-терористом. Але я не вірю в те, що вони займаються тероризмом. На моє переконання – Росія здійснює геноцид.

Адже тероризм передбачає, що росіяни хочуть всього-на-всього залякати українців. Але ж це не так! Росія хоче не залякати, а знищити український народ та українську націю і тому здійснила своє геноцидне вторгнення. Тероризм – це коли ти береш в заручники якихось людей і висуваєш якісь політичні вимоги. Путін не висуває політичні вимоги, він просто хоче знищити український народ.

НА ОРБАНА У РОСІЯН ПРОСТО Є КОМПРОМАТ

— Як повномасштабне вторгнення рф в Україну 24 лютого вплинуло на сприйняття росії серед її симпатиків за кордоном, передусім у Європі. Чи є зараз якісь відносно впливові партії чи політики у Європі, які продовжують підтримувати кремль та його війну проти України?

— Репутація Росії за кордоном – не нульова, звичайно, але вона дуже сильно втратила тих прихильників, які від неї не відмовилися після 2014 року та збитого «Боїнгу». І це дуже добре видно по голосуванню в Генасамблеї ООН. Втрата союзників очевидна – і це величезний програш російської дипломатії. У Росії лишилися лише два основних нейтральних союзники – Китай та Індія.

Щодо Європи, то там немає жодної великої політичної сили, яка б відкрито підтримувала Росію. Проросійську повістку в Європі можуть просувати хіба що різні антисистемні маргінальні рухи, які перебувають завжди в опозиції до всього, що роблять уряд та правлячі еліти. І також лишаються бізнес-інтереси окремих західних сил, які готові змінити своє ставлення до Росії із засуджуючого до нейтрального, чи навіть позитивного, та повністю відновити всі бізнес-зв’язки.

— Ще також є угорський прем’єр Орбан, відомий путінферштеєр в Євросоюзі. У чому причина його любові до росії? Що ним рухає?

— Історично так склалося, що у великих європейських конфліктах Угорщина ніколи не займала правильну сторону історії. І зараз ми бачимо таку історичну неперервність.

Але якщо серйозно, мені здається, хоча можу помилятися щодо цього: на Орбана у росіян просто є компромат. І по-друге, Орбан зобов’язаний Росії достатньо довгим періодом економічної стабільності і низьких цін на енергоносії для населення. Частина його політичного успіху – завдяки Росії. І тому він й грає таку дивну роль: з одного боку, він розуміє, що без ЄС він нікуди, а з іншого – продовжує загравати з путіним та Росією.

ЗАЛЯКУВАННЯ І ШАНТАЖ ЯК ЄДИНІ ІНСТРУМЕНТИ ВПЛИВУ

— Наскільки небезпечним є те, що під впливом енергетичної кризи, інфляції та зростання цін, у країнах ЄС до влади прийдуть популісти під гаслом скасування санкцій проти рф, і таким чином буде внесено розкол у європейську єдність?

— Ризик розвитку ситуації у даному руслі є невеликим. Не думаю, що є прямий зв’язок між тиском Росії та можливим приходом популістів до влади. І останній варіант також не означає автоматично якусь катастрофу чи політичну революцію. Популісти вже приходили до влади в Європі, обіцяючи також зняття санкцій з Росії, однак цього ж не сталося.

Справа в тому, що зараз уже дуже складно піти проти існуючого на Заході консенсусу з приводу санкцій. Накласти вето на прийняття нових санкцій чи продовження старих – це піти проти інтересів блоку, до якого ти належиш. Люди в опозиції опонують ідеям, які уряд просуває, і це є частиною гри. Але це не означає, що з приходом до влади вони підуть проти консенсусу заради Росії.

— Як росія зараз просуває свій вплив у Європі? Як виглядає російська «м’яка сила»?

— Зараз це лише залякування і шантаж. Ніякої «м’якої сили» росіяни більше не використовують.

Раніше вони намагалися говорити, що Росія – може, й проблемна країна, але ж в цілому нормальна, така ж, як інші. Ось у нас культура, спорт, досягнення в космосі тощо. Але зараз Росія зрозуміла, що це все вже не працює, оскільки її поведінка зробила її жахливо токсичною. І тому вони використовують тепер виключно палку – погрозу ядерної війни, шантаж припинення енергопоставок тощо.

ПЕРЕМОГА В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ВІЙНІ ЗА УКРАЇНОЮ

 — А як виглядає ситуація з поширенням на Заході українських наративів про російське вторгнення. Хто перемагає в інформаційній війні?

 — Перемога тут, поза всякими сумнівами, за Україною. Україна перемагає на Заході, до українського наративу та дискурсу довіра є на порядок більшою, ніж до російського.

Велику роль тут зіграв український креативний підхід, навіть до найбільш драматичних моментів у цій війні. Це цунамі креативності проявлялося щоразу, коли в Україні відбувався якийсь національний надрив, – і під час Помаранчевої революції, і під час Революції Гідності.

Українці не втрачають стійкості духу, і це також викликає захоплення та повагу на Заході та є складовою цього успіху України в інформаційні війні.

Крім того, важливу роль зіграв особисто Зеленський. На відміну від Путіна за довгим столом у бункері, він зустрічається з людьми, щодня виступає. Зеленський сам по собі зробив революцію у плані того, як треба вести собі очільнику країни, на яку напали. Ніхто ніколи такого ще не робив.

Водночас західні партнери допомогли з підготовкою самої атмосфери, чому Україна права. Надзвичайно важливу річ зробили торік американці, пояснивши всьому світу, що буде відбуватися. І тому після 24 лютого вже не було такої ситуації, як у 2014 році – коли всі думали, що ж там за «зелені чоловічки», анексія чи, може, референдум.

Американці за кілька місяців до вторгнення просто розказали, що, як і коли буде. І тому коли 24 лютого росіяни вторглися, то ні в кого вже не було ніякої двоїстості та суперечності з приводу природи подій. Всі розуміли, що відбувається, адже були попереджені. Це було щось абсолютно нове, такого ніколи раніше було. І американці застосовують цей підхід і далі, наприклад, попередивши про фейкові «референдуми» Росії чи про можливу відповідь на застосування ядерної зброї Росії.

Ще один момент – у Росії просто немає того ресурсу, щоб перемагати в інформаційній війні. Так, RT та Sputnik мають якийсь вплив, але його недостатньо в нинішній ситуації – коли Росія вже займається відвертою фігнею, здійснюючи неприховану агресію.

— За рахунок чого, на ваш погляд, Україна перемагає на полі бою, адже її ресурси неспівставні з російськими?

— На мою думку, у перемоги України є три важливі складові. 

Перша – це український дух. Моральний дух українців, їх здатність та бажання перемагати, а також віра в себе. І це – найважливіша складова української перемоги. Це – те, чого не бачили західні партнери в Україні достатньо довго, думаючи, що до весни Україна здасться.

Друга складова – це, власне, підтримка з боку Заходу, зброя та фінанси.

І третя складова – це російська корупція та як наслідок розкрадання армії та її погане оснащення, а також відсутність морального духу в російській армії. Багатьом російським військовим просто незрозуміло, за що вони мають вмирати. І тому у них просто немає такого бойового духу, який є в українців.

Василь Короткий, ВІДЕНЬ.