Розмова із міністром оборони Литви Арвідасом Анушаускасом відбулася напередодні Дня Незалежності України. І в цьому була своя символіка, тому що зараз, в умовах війни, Литва – один із найближчих наших союзників. Глава литовського військового відомства розповів не лише про військові питання, а не відмовився й від пізнавальних історичних екскурсів.

Що природно, оскільки Арвідас Анушаускас за освітою – історик, причому він спеціалізувався на вивченні діяльності радянських спецслужб. Ось вам і ще один символічний збіг. Адже такі знання дуже доречні за часів, коли Україні, Європі, світу загрожує країна, влада в якій захоплена вихідцями з КДБ.

КРАЇНИ ЗАХОДУ СТОЯТЬ У ЧЕРЗІ НА НОВУ ВІЙСЬКОВУ ТЕХНІКУ

— Україна вдячна Литві за її допомогу у відсічі російській агресії. Які дані про це ви могли б навести як глава військового відомства?

— Якщо говорити про якісне наповнення, то українська сторона каже, чого потребує. Ми надаємо те, що можемо дати: що маємо чи можемо замовити у наших виробників. Якщо йдеться про фінансові показники, то військова підтримка Литви – понад 120 мільйонів євро. Якщо ж казати про загальну суму допомоги, не тільки військової, а й економічної, фінансової, гуманітарної, включаючи допомогу біженцям, – цього року вона перетне рубіж у пів мільярда євро.

— Від країн, які надають допомогу Україні, часто доводиться чути, що у зв’язку з такою підтримкою вони потребують швидкого поповнення техніки в їх збройних силах. Як справи із цим у Литві?

— Я ставив би питання ширше: модернізація збройних сил – процес постійний. Тож потреба у поповненні техніки у нас була й раніше, до початку цієї (повномасштабної – ред.) війни. Відповідно у нас вже є договори з виробниками. Просто тепер ми їх доповнюємо. Або ж укладаємо нові… Ситуація у нас і наших союзників зараз схожа. Добитися в стислі терміни того, щоб замінити техніку, надану Україні, новою, практично неможливо. Тепер усі дивляться на свої виробничі потужності, прикидують, як краще забезпечити свої збройні сили. Збільшилися військові замовлення із США, Великобританії, Німеччини. І ми теж стоїмо у черзі на отримання замовленої нами техніки. Але я думаю, що ця ситуація за рік-два практично вирішиться.

— Литва з 2014 року надавала допомогу в лікуванні та реабілітації українських військовослужбовців, насамперед у реабілітаційному центрі у Друскінінкаї. Яка ситуація з цим зараз?

— Ми приймаємо українських поранених і централізовано, й індивідуально. Із травня і до кінця серпня реабілітацію в Литві отримали вже понад сто українських військових. Це лише ті, що по лінії міністерства оборони. Ще є наші лікарі, які займаються лікуванням в Україні. Також поранених приймають інші литовські установи. Але даними поза нашим відомством я не володію.

— Українські військовослужбовці вже давно проходять підготовку у вашій країні. Чи плануєте приєднатися до відповідного проєкту, який розгортається на території Великої Британії?

— Спочатку кілька слів про плани підготовки у Литві. У квітні-травні ми запропонували Україні два десятки курсів, які ЗСУ могли б використати для підготовки фахівців. Наразі п’ять із них уже активовано і українські військові проходять у нас підготовку. До жовтня включно ми підготуємо близько 150 фахівців різних військових професій. При цьому деякі військові спеціальності дуже вузького профілю… Але й до проекту Великої Британії ми також підключимося – з початку вересня. Там працюватимуть до 15 литовських інструкторів.

ПО БРИГАДІ НАТО У КРАЇНАХ БАЛТІЇ – НЕОБХІДНИЙ МІНІМУМ

— Якою є зараз стратегія розвитку проекту ЛитПолУкрбриг? (Литовсько-польсько-українська бригада – окрема бригада країн Люблінського трикутника, спочатку призначена для участі в міжнародних миротворчих та гуманітарних операціях).

 — Розглядаються різні варіанти. Наприклад, є пропозиції використати цю платформу для підготовки українських військових навчань. Але саме ядро ЛитПолУкрбригу зараз використовується в роботах, пов’язаних із допомогою України, – для виконання логістичних дій. Тобто виконуються важливі завдання щодо військового забезпечення України.

— Поговоримо про безпеку Балтійського регіону: з одного боку – НАТО, з іншого – країна-агресор. Чи достатньо збільшення в Литві батальйону передового базування Альянсу до розмірів бригади?

— Все відносно, до 24 лютого НАТО тримало одну бригаду на всю Східну Європу. Загалом на весь східний кордон – і лише одна бригада. Тепер усе змінилося. Передбачається, що одна бригада – на одну балтійську країну. Але треба наголосити, що і цей підрозділ лише для мирного періоду. Просто, щоб показати росії як країні-терористу та агресору, що Литва, країни НАТО загалом готові до відбиття атаки. Однак якби намітився такий кризовий період, який був в Україні, починаючи з жовтня минулого року, якби на наших кордонах проглядався потенціал агресії, то, звичайно ж, у наших балтійських державах натовські частини збільшувалися б до розмірів більших, ніж бригада.

— Як зараз ви оцінюєте проблему Сувальського коридору? (Неширока ділянка польсько-литовського кордону, у разі захоплення росією при ударі з Калінінградської області рф та білорусі, угруповання НАТО в країнах Балтії виявилося б відрізаним суходолом від «материкової» частини Альянсу).

— Що тут сказати. Конфігурація Сувальського коридору останнім часом не змінилася. Ситуація з безпекою навколо Литви теж не покращала… Але при цьому я сказав би так: поки воює Україна, захищаючи Європу, Сувальському коридору ніщо не загрожує. Більше того, якщо наприкінці року членами НАТО стануть Фінляндія та Швеція, то вже не Сувальський коридор можна вважати вузьким місцем країн НАТО, а всю Калінінградську область – вразливою частиною рф. Тобто ситуація докорінно зміниться. І я думаю – це важливий меседж для росії.

— Згідно з рейтингом популярності литовських політиків, який з’явився наприкінці липня, ви вийшли на друге місце – за президентом Науседою? Два сивих зрілих політики приблизно одного віку (58-59 років). Як це пов’язано із нинішньою ситуацією у сфері безпеки? Як ви поставилися до цієї новини?

— Ніяк не поставився. Тому що рейтинги змінюються – знижуються, зростають… Говорити зараз про них – марнування часу.

«ЗАРАЗ МИ ВСІ ТРОХИ ЗНАЄМО УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ПІСНІ»

— Україна і Литва мають кілька століть спільної історії. Чи маєте якісь близькі зв’язки з Україною – родинні, дружні?

— У мене самого родинних зв’язків з українцями немає, але серед моїх працівників, службовців є й люди з українським корінням. З іншого боку, я як історик 15-25 років тому мав хороші контакти з українськими колегами. Ми активно співпрацювали, вивчаючи історію ХХ століття, складали спільні видання, готували різні публікації. Я писав рецензії українським історикам, читав тексти українською. Тоді в нас була активна культурна спільнота істориків. Тепер маю ділові зв’язки з українцями вже в іншій сфері.

— А якщо спільно розглядати діяльність історика та політика… Чи читали ви історичні роботи Бориса Джонсона, наприклад, про Черчилля?

— Ні, на жаль, не довелося. Про Вінстона Черчилля читав роботи інших авторів… Якщо говорити про Джонсона, думаю, його історичні праці мали значення для політичної діяльності. Як політик він дещо почерпнув із біографії Черчилля – як ставитися до агресії та агресора, якою має бути реакція на його дії.

— А ви як історик з яким часом і місцем могли б порівняти нинішню ситуацію у Східній Європі?

— Як я вже казав, мої основні роботи пов’язані з вивченням радянського терору проти багатьох народів. Це був час, коли в Україні, Литві, Латвії, Естонії чинився сильний опір сталінському режиму… Тому напрошуються аналогії до часів, близьких до того періоду. Думаю, нинішня ситуація справді схожа на ту, яка була в Європі в 1937-1938 роках, коли фашистська Німеччина тільки починала свою агресію проти європейських демократичних країн.

— Чи знайомі ви з творчістю когось із діячів української культури?

— Якщо говорити про сучасний період, то… важко відповісти. Але як історик, звичайно, трохи знаю українську класику. Ми всі знайомились із творчістю Тараса Шевченка. Ви, мабуть, бачили – у нас у Вільнюсі є пам’ятник йому. Пригадуються і ширші історичні зв’язки між Литвою та Україною. Це дуже важливо. Якось я навіть здивувався, наскільки тісними вони були. Це сталося під час відзначення 500-річчя битви під Оршею (1514), у якій переміг литовський гетьман Костянтин Острозький. Або литовською – Костантінас Острогішкіс. Він народився в Україні, і, наскільки пам’ятаю, похований у Києві (у Києво-Печерській лаврі – ред.). Знаю, що в Україні зараз один підрозділ має його ім’я (30-та окрема механізована бригада ЗСУ,  з 24 серпня 2018 року,–- ред.). Ось так – наші історичні зв’язки навіть у військових назвах відбиваються.

У полі моїх досліджень були і литовсько-українські зв’язки 1920-1930-х років. У тому числі знаю про діяльність Євгена Коновальця, вбитого агентом НКВС. Коновалець мав паспорт Литви. Десь починаючи з 1929 року Литва підтримувала його діяльність фінансово. Звичайно ж, тоді все це було таємно…

Наразі ми всі трохи знаємо українські військові пісні. Чи, може, не всі саме військові, а ті, що підносять дух українського народу.

Олег Кудрін, Рига-Вільнюс.

Фото: Delfi