ЗРК Patriot з німецькою пропискою став об’єктом цікавої політичної гри. Саміт ОДКБ у Єревані продемонстрував хронічну кволість організації. Смерть Владіміра Макея оголила зовнішньополітичні тили Александра Лукашенка.

Росія продовжує своїми діями в Україні кидати виклик нормам міжнародного права та здоровому глузду. Варварські ракетні обстріли українських міст не лише спричинили короткотерміновий блекаут, але супроводжувалися заявою Дмітрія Пєскова. Прессекретар Путіна наголосив, що українське керівництво спроможне припинити обстріли, якщо пристане на пропозиції Кремля. Негативна відповідь України є цілком очевидною, однак куди цікавішою є реакція Заходу, який минулого тижня надав Україні фінансову допомогу, США оголосили про новий пакет військової допомоги, а країни ЄС – значну кількість генераторів.

Цікавий сюжет розгорнувся навколо ЗРК Patriot, який міністр оборони Німеччини Крістін Ламбрехт запропонувала розмістити на території Польщі. Низка польських урядовців та політиків запропонувала передати ЗРК далі на схід, до України. Їхня логіка в цілому зрозуміла: правляча партія «Право і справедливість» активно просуває тему виплати репарацій за завдані під час Другої світової війни збитки Німеччиною (і Росією), тому отримувати такий «подарунок» у переддень парламентської кампанії може бути небезпечно. Patriot-ична дискусія, яка розгорнулася всередині НАТО, продемонструвала відсутність єдиних підходів та доцільність для України покладатися насамперед на власні сили.

Саміт ОДКБ у Єревані продемонстрував, що цей альянс може виключно номінально сприйматися як об’єднання союзників Росії. Говорити про його протидію НАТО може хіба що людина з гіпертрофованою геополітичною фантазією. Господар заходу, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, відмовився підписати декларацію саміту про врегулювання на Південному Кавказі, наголосивши на недостатності підтримки своєї країни. І хоча переговори Вірменії та Азербайджану за посередництва США поки не просуваються швидко, а Гейдар Алієв відмовився від посередництва Еммануеля Макрона, російські позиції на Південному Кавказі помітно слабшають. Представники Центральної Азії у ОДКБ різких рухів та заяв не роблять, і лише Лукашенко просуває кремлівські меседжі в інформаційному просторі.

Тональність та показова гучність заяв самопроголошеного президента Білорусі засвідчують, що він співає з чужого голосу. Приховувати це особливого сенсу нема, адже єдиною інтригою дипломатії РБ залишилася участь/неучасть білоруської армії у безпосередніх бойових діях проти Сил оборони України. Несподівана смерть керівника білоруського МЗС Владіміра Макея породила численні конспірологічні припущення, адже той доволі вправно вибудовував «радгоспну багатовекторність» офіційного Мінська. Смерть Макея позбавила Лукашенка мінімальних шансів на пошук шляхів діалогу з ЄС та США.

Євген МАГДА, Інститут світової політики