Про труднощі перекладу

Як я вже тут згадувала, за ті 2 тижні, поки добрі люди колядували-веселилися, я, мов той покутник, мусила прочитати 400 стор. есеїстики Забужко по-польськи й повиправляти перекладацькі помилки. Робота ця (т.зв. авторизація) і взагалі до приємних у письменницькому ділі не належить (за Орхана Памука, напр., всі його англомовні переклади авторизує дружина, повезло чуваку!), а ще ж і есеїстика, холера, – я її й по-українському перечитую рідко й виключно «під настрій», а тут – привалило брилою, і нічого ж не вдієш – повзи… Тож можете уявити, яке це було щастя – о 5-й год. ранку відіслати нарешті польському редакторові останню (ура!) порцію завваг: на цій хвилі розчулення над останнім есеєм («З паризького щоденника», яким закінчується збірка «І знов я влізаю в танк…», по-польськи він зветься Długie pożegnanie ze strachem) – я мало не просльозилася, так воно мене наостанці пройняло і розжалобило, навіть по-польськи!..

А тепер уявіть, яке враження на мене могла, назавтра після того, справити новина про залишений буцімто «польськими хакерами», які атакували наші урядові сайти, лист «трьома мовами» (див. тут) – де і український, і польський тексти народилися з гугль-транслейту: суцільні «пекельні борошна» це читати, а щоб зрозуміти, «кто на ком стоял», треба перечитати разів зо три, і все одно глузду в цьому цікавому посланні буде небагато. (За 2-тижневою інерцією я першої миті кинулась була подумки «виправляти» польський текст, і тільки другою думкою було, що – стоп, це ж не поляк пише, стоп-стоп, тьху чорт, та це ж робот!

Далі я погуглила в польських новинах. Всі вони передрукували цю ботячу записку як готовий «corpus delicti» – самоочевидний для всякого, хто знає по-польськи, доказ, що хакери були аж ніяк не «польські», а, найімовірніше, російські.

А далі я зазирнула в ЗМІ наші, українські. І де й подівся мій гарний настрій.

Бо українські журналісти, самі – багатолітні копіпастери з російської через гугль-транслейт, демонстрували чарівну солідарність із «колегами»-хакерами – й безневинно повідомляли: мовляв, польська преса пише, що польська мова в записці «ламана», але – увага!!! – НЕ НАВОДИТЬ ДОКАЗІВ!!!!

(Ну, тобто, «іхтамнєт», бо ж – «какіє ваши доказатєльства»?!)

«Wprost зазначає, що повідомлення польською мовою написане таким чином, що дозволяє припустити використання поганого перекладача – але не наводить конкретних прикладів, що вказує на це».

Га? Що? Кто на ком стоял?

От цікаво: отой недорогенький мурзік, що поставив на сайт це неоковирно скальковане з російського канцеляриту речення, – йому/їй що, справді НІХТО, НІКОЛИ, НІ РАЗУ не сказав, ні зі сторони, ні по начальству: альо, бро/сєструха, ти якось там той… знайди якогось укрАінского редактора, нєудобно же, война всьо-такі, а з тебе стартовий рускій тєкст лізе за кожним словом як з-під хіпстерського оверсайзу тєльняшка дєсантніка?..

«Журналісти Wiadomosci в матеріалі про кібератаку не вказали на недоліки в польському тексті».

Мої ж ви котики солодкі!

А знаєте, чому вони їх «не вказали»? От серйозно – не здогадуєтесь, чому ні їм, ані жодному з їхніх читачів і на думку б не спало, що в цьому може виникнути потреба – додатково, як для іноземців, підкреслювати помилки в перекладеному машиною тексті? Відкрити вам цей страшний секрет, ЧОМУ?

А тому, недорогенькі ви наші, що польські журналісти – це ПОЛЯКИ, які пишуть ДЛЯ ПОЛЯКІВ. Не для іноземців. Не для московських кураторів. Не для «готовящіхся емігріровать в Україну», соррі, Польщу, – ні, для «мєстних», тутешніх, своїх громадян: тих, для кого польська мова, за умовчанням – універсальний код порозуміння, забезпечений Польською Державою згідно з Конституцією країни. Тому жодних додаткових «шиболетів», щоб пробігши очима розсміятися – так, як ми сміємося з «Луцької області», – цей текст не потребує ні для кого, хто розгорне польську газету.

А тепер, рєбята, не про польських журналістів, а про вас, званих «українськими» (хоча донедавна вам же навіть знання української не треба було, щоб такими зватися, – «мову на хліб на намажеш», казала одна несвята простота!) Так ось, у мене для вас погана новина: все те, що ви роками гугль-транслейтили з російської, для українця з базовим знанням української ТАК САМО НЕ ПОТРЕБУЄ ЖОДНИХ ДОКАЗІВ «поганого перекладу», – ваші «російські зразки» горять крізь ваші тексти, як «пекельні борошна», як «підлога країни», як червоні мавп’ячі дупи в гущавині тропічного лісу, як фсбшні лапи крізь клавіатури «польських» хакерів на Маланку-2022…

Це ВИДНО, розумієте? Нам, українськомовним, – у вас, так само, як польськомовним – у тій бездарно зліпленій «оперативній записці». Просто досі ніхто думкою українськомовних не цікавився – і вам на неї було пофік: вам «не за те» платили.

А коли вам казали, що «все так не буде», ви не вірили.

А дарма.

І ось тепер маємо дуже цікаву, з воєнно-стратегічного навіть погляду, ситуацію: десятиліттями послідовно працюючи на «злиття в адіннарод» (ширше – на зачистку «мов корінного населення»), чекістська імперія настільки занедбала фронт «мовної мімікрії», що нема кому вже й грамотної записки по-польськи скласти, коли «для діла треба»). Розбестили їх наші українські журноламери, прищепивши десь там по ланцюжку в якійсь десижин-мейкерській точці уявлення, що «и так сойдет». І те, що ще зовсім недавно здавалось перевагою, «силою» противника, починає дедалі явніше обертатися – його слабістю: «зоною вразливости».

Аби ж ми ще вміли з того користати…

Оксана Забужко

FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства