Він уже тричі був в Україні й на власні очі бачив звірства росіян. Зокрема, під час свого нещодавнього візиту в червні прокурор Міжнародного кримінального суду (МКС) Карім Хан відвідав найбільш постраждалі райони Харкова.

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, вже 2 березня, прокурор МКС оголосив про початок збору доказів по найтяжчих із міжнародних злочинів, скоєних в Україні.

42 країни звернулися до Міжнародного кримінального суду у зв’язку з воєнними злочинами в Україні. І саме ці звернення дали змогу розпочати розслідування, адже Україна не ратифікувала Римський статут, однак визнала юрисдикцію МКС.

У компетенції Міжнародного кримінального суду в Гаазі – переслідування в судовому порядку конкретних осіб, відповідальних за воєнні злочини, геноцид і злочини проти людяності. Тож для України це є шансом притягнути до відповідальності як військових, так і цивільних посадовців росії.

Карім Хан, британський фахівець із міжнародного права, був обраний третім головним прокурором Міжнародного кримінального суду в лютому минулого року на останньому засіданні 19-ї сесії Асамблеї держав-учасниць Римського статуту. Строк його повноважень розпочався 16 червня 2021 року. До того він вже мав можливість попрацювати у Міжнародному кримінальному суді, але як прокурор та адвокат. Зокрема, йдеться про справи щодо Кенії, Лівії та Судану.

В інтерв’ю Укрінформу прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан розповів, на якому етапі розслідування воєнних злочинів, скоєних на території України, і коли може розпочатися судовий процес. 

МІСЦЕ РОЗТАШУВАННЯ ПРЕДСТАВНИЦТВА ОФІСУ ПРОКУРОРА МКС В КИЄВІ ВЖЕ УЗГОДЖЕНО 

— На якій стадії зараз перебуває справа України у Міжнародному кримінальному суді? Чи зібрали ви достатньо доказів?

— Я не коментую розслідування, які ще тривають. Я був в Україні тричі, a команду відправив в Україну наступного дня після того, як 2 березня оголосив рішення, що Офіс прокурора МКС розпочинає розслідування. 

Ми маємо постійну, повну присутність в Україні. Ми відкриваємо офіс у Києві, я сподіваюся, що формальності дуже скоро будуть завершені. Ми вже узгодили місце розташування. 

— Ви зазначили, що відвідували Україну тричі. Що ви відчули під час свого першого візиту? Якими були ваші емоції? Чи були ви шоковані побаченим, наприклад, на Київщині? 

— Я вважаю, що мої особисті емоції тут не мають значення, тому що я відвідував (Україну – ред.) не як приватна особа, a як прокурор. Я маю бути об’єктивним, маю бути неупередженим.

Звичайно, я був по всьому світу: в Азії, в усіх частинах Африки, в Європі, і я бачив жахливі злочини. У 1990-х роках я притягував до судової відповідальності на трибуналах щодо Руанди та колишньої Югославії. Ця реальність, коли бачиш біженців у дорозі з поліетиленовими пакетами чи розбомблені дитячі майданчики, чи зруйновані будівлі, тверезить. Але емоції насправді є другорядним питанням, я займаюся доказами. Війна – жахлива, жорстока, люди страждають. Я зосереджую увагу на злочинах: чи були обстріли мирних жителів, чи свідомо знищувалися цивільні об’єкти? І хто відповідальний за ці злочини? Чому я це кажу? Бо така ситуація вимагає від нас не емоційної реакції, а судової реакції. Це те, що відрізняє судовий процес від багатьох інших.

— Наприкінці квітня вперше в історії Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду приєднався до спільної слідчої групи з розслідування воєнних злочинів в Україні. Скільки може тривати розслідування в Україні? Про які саме злочини йдеться? 

— Відповідно до Римського Статуту, Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду. Ми працюємо і з Генеральною прокуратурою України, і з національними органами, і зі спільною слідчою групою (JIT), і з Євроюстом. Ми працюємо незалежно і співпрацюємо, щоб докопатися до істини. І все, що я можу сказати, – я не вірю в нескінченні розслідування. Потрібно сфокусуватися, щоб закон мав вплив. І це те, чого ми прагнемо.

Я ЗВЕРНУСЬ ДО СУДУ, КОЛИ БУДУТЬ ЗІБРАНІ ЯКІСНІ Й БЕЗЗАПЕРЕЧНІ ДОКАЗИ

— На вашу думку, коли може початися судовий процес?

— Судове засідання розпочнеться, коли про це скажуть судді. Щоб я мав змогу звернутися до суду, потрібні докази. I я не збираюся цього робити, доки у мене не буде якісних, беззаперечних доказів. Водночас я не збираюся зволікати чи тягнути час, поки триває конфлікт. Це баланс. 

Я, звичайно, зосереджений на тому, щоб розслідування було ефективним, а не повільним. Утім, воно триватиме, доки ми не зможемо зібрати докази. І про це важливо знати не лише команді, яка цим займається. Я сподіваюся, що ми достойно та чесно діятимемо таким чином, щоб не розчарувати жертв і постраждалих. 

І це важливо не лише для України. По всьому світу жертви і постраждалі мають усвідомити, що міжнародне правосуддя не може зробити все. Воно робить важливий внесок, я маю виконувати свою роботу, але у світі є багато інших важелів, які мають працювати злагоджено заради справедливості.

— У червні судді Міжнародного кримінального суду видали ордери на арешт трьох підозрюваних, у тому числі двох громадян росії, у воєнних злочинах під час війни в Грузії 2008 року. Розкажіть про механізм видачі ордерів на арешт особам, яких підозрюють у скоєнні воєнних злочинів. 

— Справа в тому, що ордер на арешт вимагає певного рівня доказів, які є підставою вважати у межах юрисдикції суду, що особа вчинила злочин. 

Розпочинати справу потрібно, коли ви вважаєте, що дотримуються стандарти, які не підлягають сумнівам. Або є реальна перспектива засудження. Нам потрібно забезпечити високу якість розслідування, щоб докази, які ми подаємо до суду, могли витримати перевірку. І я думаю, що це в інтересах як правосуддя, так і жертв. 

— У червні в Нідерландах затримали шпигуна рф, який намагався потрапити в Міжнародний кримінальний суд. Росіянин представився бразильцем, який хотів працювати в МКС як стажер. На що, на вашу думку, полювали росіяни? Чи може це стосуватися української справи? І, можливо, тепер у вас є інша система безпеки або ще більш посилена система безпеки, щоб захистити докази, які знаходяться в МКC?

— По-перше, я не коментую питання щодо внутрішньої безпеки. Нідерланди оголосили про дії, що вжили стосовно особи, яку вони назвали. Я б прокоментував будь-яке інше питання, але щодо цього будуть лише припущення або порушення конфіденційності. Але я розумію ваш інтерес до цього питання.

ІЗ ПОТЕРПІЛИМИ І СВІДКАМИ ТРЕБА БУТИ ВІДВЕРТИМИ СТОСОВНО ТОГО, ЩО МОЖЕ ЗРОБИТИ МІЖНАРОДНЕ ПРАВО, А ЩО – НІ 

— Україна не ратифікувала Римський статут, але визнала юрисдикцію МКС. До 24 лютого багато експертів говорили, що це впливає на швидкість початку розслідування МКС щодо злочинів росії у Криму та на Донбасі. Чи важливо для України сьогодні ратифікувати Римський статут, який лежить в основі роботи Міжнародного кримінального суду?

— Україна сама вирішує, чи хоче вона його ратифікувати. Сьогодні про це багато говорять, але для мене це питання суверенної волі України. Що має робити Україна, так це дотримуватися міжнародного права. У 2014 та 2015 роках вона зробила декларації щодо прийняття юрисдикції МКС, що дає їй змогу повноцінно співпрацювати з Офісом прокурора МКС.

Щодо решти, Україна має обговорювати це з кожним членом Європейського Союзу, що вже підписали Римський статут. І, я знаю: це проблематично для України, це зараз публічно обговорюється. 

Я ж маю справу з юридичними обов’язками, а не із загальними нормативними цінностями. Нам, щоб ми могли співпрацювати – потрібен закон про співробітництво.

І нам потрібно продовжувати будувати довіру та співпрацювати з українськими колегами, щоб ми могли дізнатися правду. 

Я знаю, що декому може не сподобатися, що я скажу. Але я також звернувся до російської федерації щодо співпраці. У мене немає фаворитів. Мої фаворити – це людяність, мої фаворити – найуразливіші, мої фаворити – це ті, хто живе в страху. Насправді це моя відповідальність і обов’язок. Тому я знову звернуся до російської федерації, бо вони не надали відповіді. Відповідь з України є. 

Зрештою, моя справа – докопатися до істини, тоді процес буде достовірним та об’єктивним. А саме цього ми прагнемо.

— Розкажіть про бюджет МКС. Який його відсоток виділяється Україні? І чи є сьогодні потреба в додатковому фінансуванні?

— Суд функціонує вже понад 20 років. В березні я попросив додаткове фінансування не лише для України. У мене є також інші обов’язки, а це приблизно 16 ситуацій по всьому світу. Ми проводимо розслідування у Венесуелі, а також ми розглядаємо справи у Бангладеш, Філіппінах, Афганістані, у Судані та Лівії, Малі та Центральноафриканській Республіці, і цей список можна продовжувати. Тому ресурси розподілятимуться по ситуаціях відповідно до пріоритетів. Нам потрібна додаткова допомога. Я вважаю, що прийняття наступного бюджету Асамблеї держав-учасниць Римського статуту є важливим. 

У цей момент Україна нічого не платить за судову підтримку. Звісно, під час війни це важко. Але ми намагаємося отримати ці ресурси від інших країн, щоб переконатися, що різні ситуації, з якими нам доводиться мати справу, належним чином фінансуються та забезпечені ресурсами. Інакше очікування перевершать наші можливості. Нам потрібно бути відвертими із потерпілими та свідками стосовно того, що може зробити міжнародне право, а що – ні.

На жаль, потрібно набратися терпіння. Та я сподіваюся, що ми зможемо рухатися швидше. Час покаже. 

Ірина Драбок, Гаага

Фото: Ірина Драбок, Dutch Ministry of Foreign Affairs, International Criminal Court