Початок чергового дипломатичного тижня на тлі затіяних Росією небезпечних ультимативних ігор у «войнушки понарошку» видався ударним. 31 січня, в останній день головування в Радбезі ООН Норвегії, напередодні передачі головуючого крісла РФ було проведено «засідання щодо ситуації навколо України», зрозуміло, за прямого супротиву Росії і Китаю. Вечірня телефонна розмова Путіна і Макрона того ж таки понеділка. А вже 1 лютого — телефонні переговори Блінкена і Лаврова; союзницький вівторковий приїзд до Києва прем’єр-міністрів Великої Британії, Польщі, а також Нідерландів.

У кожній з цих подій безліч важливих пунктів і цінних деталей. Але і на цьому тлі вирізняється кремлівська зустріч президента РФ Путіна з угорським прем’єром Орбаном. І це трохи несподівано, оскільки передбачалося щось цілком традиційне, рутинне. Однак, вийшло набагато цікавіше.

ПОДАЙТЕ, ПЕРЕМОГИ ЗАРАДИ, НА ВИБОРИ!

Початковий сюжет візиту Орбана був дуже простим. У квітні в Угорщині очікуються чергові парламентські вибори. При цьому в країні накопичилася втома від довгого правління Орбана і його політсили. Уподобання виборців різко поляризуються в пропорції приблизно 50 на 50 з невеликою перевагою в бік коаліції опозиційних партій. Тому політику, який перебуває при владі майже 12 років, потрібні додаткові козирі. І Орбан у відносинах з Росією намагається набрати їх побільше.

Найперше, на економічному фронті – ціни на газ у п’ять разів нижче за середньоєвропейські. Причому таких преференцій, як Угорщині, попередньому європейському прохачеві, сербському президенту Вучичу, не давали. Так, там теж були знижки, але не такі великі і довгострокові. Що й зрозуміло: для цинічно-прагматичної Москви вага і ціна країни, яка поза НАТО і поза ЄС, є помітно нижчими.

Також Орбан продовжив свою лінію на те, що з нинішньою авторитарною Росією нібито можна дружити і взаємовигідно співпрацювати без шкоди для власного реноме і безпеки. І тепер, під час ритуальних танців навколо російських ультиматумів щодо «гарантий безопасности», угорський прем’єр вирішив дати цим тезам нове життя, вагоме підтвердження. І ось його слова про це:

«Я приветствую диалог между Россией и нашими западными союзниками. Я сказал Вам и всегда говорю нашим союзникам о том, насколько важно продолжить эти переговоры, этот диалог и как важно применить все возможные инструменты дипломатии, чтобы решить конфликт и [снизить] напряжение. Что мы можем предложить? Мы можем предложить «венгерскую модель»… Мы являемся членами НАТО и ЕС, тем не менее мы можем поддерживать отличные отношения с Россией. Это возможно. Что для этого требуется? Взаимное уважение. Венгрия всегда получала от Президента Путина уважение, и это уважение мы также проявляем в сторону РФ и Президента Путина». 

«Возможно»? Ну-ну. Подивимося на інше місце у спілкуванні Путіна і Орбана. У діалозі встик тут виходить особливо яскраво:

Путін-Орбану: Мне было бы очень важно обменяться с тобой мнениями о ситуации сейчас в сфере безопасности в Европе. Известно, что мы направили НАТО и США свои предложения о заключении соответствующих письменных взаимных обязательств на этот счёт, и я с удовольствием проинформирую тебя о том, как развивается этот процесс. Очень рад тебя видеть.

Орбан-Путіну: Я очень рад, что мы можем друг друга видеть. Для меня всегда большая честь – личная встреча с Вами. Первый раз мы встретились 13 лет назад, и это, получается, наша двенадцатая встреча. Это очень редко. Практически все, кто были моими коллегами по руководству стран Евросоюза с того момента, уже не являются таковыми. Получается, что у нас с Вами за 13 лет накопились самые значительные воспоминания о едином прошлом России и Европейского союза. И я, честно говоря, не планирую уходить. В апреле выборы».

«ПОЧЕМУ ВЫ МНЕ ТЫКАЕТЕ?» – НЕ ЗВІДСИ

Вражаючий фрагмент за ступенем самовикриття. Путін вальяжно тикає: «обменяться с тобой», «проинформирую тебя», «рад тебя видеть». Орбан підлесливо викає: «большая честь – личная встреча с Вами», «у нас с Вами за 13 лет». Так, Росія в 14 разів більша за населенням і Путін на 11 років старший. Але навіть з огляду на це такий діалог все одно виглядає гиденько. Тим більше, зважаючи на досягнення російської косметичної хірургії, різниця у віці видається зворотною реально існуючій.

Напередодні вильоту до Москви угорська опозиція, громадськість зверталися до свого прем’єра з проханням-вимогою не їздити на уклін в Кремль за нинішньої обстановки. Нині та ж опозиція може просто точно перекласти цей діалог і довести його до електорату. Цікаво, наскільки прийнятним для мадярського виборця є таке ставлення до людини, яка представляє їхню країну?

Путін зі свого боку, звичайно, теж міг би стриматися, бути більш ввічливим. Але вирішив цього не робити. Навіщо? Співрозмовник і так проковтне. Ціни на газ у п’ять разів нижче — просто так, чи що, даються. А у всесвітній англійській мові відмінність між «ти» і «ви» – з часів Шекспіра вивітрилася. Тому ніхто, мабуть, і уваги не зверне.

Варто зазначити, як легко і гармонійно Орбан перейшов на стилістику Путіна і Лукашенка – бравірування довгим терміном перебування при владі. Тільки у нього і у Путіна є такі багаті спогади «о едином прошлом России и Европейского союза».

Ось, до речі, славне продовження діалогу:

«Орбан: И я, честно говоря, не планирую уходить. В апреле выборы.

Путін: Да, я знаю.

Орбан: Я собираюсь на них выходить и собираюсь выигрывать. Поэтому у меня обоснованное предположение, что мы будем с Вами сотрудничать в течение долгих лет».

Вибори-2021 для Орбана, вибори-2024 для Путіна. Різні умови, різна ймовірність перемоги, 50% в одному випадку, 100% – в іншому. Але, погодьтеся, це не заважає встановленню теплого автократичного взаєморозуміння.

Важливе питання: а чим ще, окрім приниження, угорський прем’єр платить або зможе заплатити за путінську щедрість? Ну, по-перше, сам собою факт активної розкольницької проросійської діяльності в ЄС і НАТО. Здається, не випадково, що з прильотом Орбана до Москви була синхронізована розсилка Росією запитів щодо її ультимативних «гарантий безопасности» — всім країнам-членам ОБСЄ. Як забавно, ще недавно говорили, що важливо поговорити тільки із США, і навіть НАТО – не зовсім той рівень. Аж тут велика Росія звернула погляд на кожну європейську державу. З чого б це?

По-друге, можливий і варіант відкладеної плати. І тут найбільш вірогідними є два варіанти. Перший — голос Угорщини під час літнього голосування за чергове продовження санкцій ЄС проти Росії. Другий — посилення у потрібний для Кремля момент дипломатичного тиску Будапешта з приводу угорської меншини в Україні.

ФРАЗА БЛІНКЕНА ДОБРЕ ЗАПАМ’ЯТАЛАСЯ ПУТІНУ

Переговори тривали дуже довго — майже п’ять годин. Цікаво, як багато часу з цього було присвячено ось цьому путінському: «Мне было бы очень важно обменяться с тобой мнениями о ситуации сейчас в сфере безопасности в Европе». Мабуть, дуже багато, оскільки на пресконференції Путін дуже багато часу присвятив цим питанням. Це висвітлено і процитовано в медіа.

Але я хотів би звернути особливу увагу на один не зовсім міткий, як для Путіна, пункт. Там, де він говорить про жахливу провокаційну роль Америки щодо України, – нібито спровокувати її на війну з РФ, щоб потім вводити санкції. Ось цитатка: «Мне представляется, что те же Соединенные Штаты не столько заботятся о безопасности Украины, хотя, может быть, и думают об этом, но где-то на втором плане».

Ця фраза на тлі того, що було сказано Путіним вище, є самовикривальною, і вона про те, що, виявляється, можна бути трошки вагітним… Розумієте, тут або-або. Або США думають про стримування Росії за допомогою України і провокації РФ (за нашої ж допомоги) на агресивність для подальших санкцій. Або США «заботятся о безопасности Украины», «думают об этом», нехай навіть «где-то на втором плане». 

Але звідки ж у Путіна взялася така невдала обмовка? А з розмов Блінкена і Лаврова, коли виявилося, що Вашингтон не висловлює занепокоєння, а наполягає, щоб Москва відвела війська від кордону з Україною. Схоже, для Кремля така наполегливість стала неприємною несподіванкою і врізалася в пам’ять.

А попереду — та-дам-м-м! – Олімпіада. Ну і переговори РФ і КНР на рівні глав МЗС і держав. Зараз не 2008-й рік з війною 08.08.08. Ситуація в світі сильно змінилася. Та й Україна набагато більша за Грузію. Тому, мабуть, можна погодитися з тими, хто вважає, що до кінця Олімпіади, до 20 лютого різкого загострення з російського боку не буде. Втім, все одно треба бути напоготові.

З іншого боку, це також не означає, що «щось буде» після 20 лютого. Поки Росія перейшла в режим виліплювання перемоги із самого факту безперервних переговорів з загальною метою «сохранить Путину лицо» (те саме, яке молодше, ніж у Орбана).

Олег Кудрін, Рига