Щороку на початку травня червоні маки зацвітають. Маки пам’яті.

Вони проростають там, де загиблих від загарбників могили.

До тих місць щороку в травні народи світу йдуть і, схиливши голови у смутку, загиблим шану віддають. А потім, немов обітницю, «ніколи знову» промовляють.

Промовляли ті, хто застерігав від чуми ХХ-го століття, від нацизму. Промовляли, перестерігали і вірили. Здавалося, в те «ніколи знову» вслухалися всі. Та чи всі почули..?!

Пафосно декламував і агресор, який щотравня на червоній, та не маками вкритій галявині, а повній людиновбивчого залізяччя площі, напружував м’язи своєї готовності. Готовності повторити знову.

Приховано кровожерливий тиран крок за кроком прищеплював до кореня нацизму пагін іншого «изму», що розкрився у печерній манері – брутальному знищенні українців.

Цей виплеканий російськими пропагандистами пагін ненависті, зверхності, брехні і лукавства явив собою новітню імперську політичну доктрину – «рашизм».

І не важливо, що перший склад обидвох цих «измів» – різний, та замисел той же – диявольський, спосіб дій – хижий, манера поведінки – підступна.

Оскаженілий «рашизм» заплутався у брехні про свої «визвольні» цілі і потопає у пекельному мареві жорстоко знищити українців, бо росіянами не хочуть називатися.

Метастази цього «рашизму» вп’ялися в мільйони від Байкалу до Белгорода, які волають – «розіпни». І розпинають.

Та не розіпнуть, бо українці – неопалима купина, що яскраво випромінює світло свободи і незламності.

А повзучий коренепаростковий бур’ян, що у «рашизм» воплотився, згине, як змій-саможер.

На тім місці не зацвітуть маки.

Зацвітуть вони на місці пролитої невинно українцями крові.

І з макового зерна пам’яті виростуть покоління українців, які схилять голови у спомин про жертви нацизму і жертви рашизму.

І не лише 8 травня…

Посол  Василь Кирилич

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства