Хімічна зброя була визначена як червона лінія, тому втручання міжнародної спільноти мало бути неминучим. Але коли це сталося, то усе вийшло на політичний компроміс. Уряд Сирії пообіцяв приєднатися до Конвенції про хімічну зброю та знищити усі наявні запаси зарину. Росія мала гарантувати виконання цієї обіцянки. Думку постраждалих та правозахисників, як я розумію, не питали.

Що було далі – нескладно здогадатися. До того, як Росія заветувала в Раді Безпеки продовження мандату Спільного механізму розслідування ООН та Організації за заборону хімічної зброї, міжнародні експерти зібрали та представили докази про щонайменше чотири нові хімічні атаки проти цивільних.

Ця історія – повчальна. Непокаране зло зростає. На грубі порушення прав людини світ має реагувати. Україну теж будуть переконувати забути про справедливість, щоб зберегти життя. Але якщо на це погодитися, то не буде ні справедливості, ні збережених життів.