Росія шукає нові шляхи та підходи для своєї агресивної гібридної війни

Чергова спроба хоч якось виправдати свою агресію, а заодно і легітимізувати незаконні формування «ДНР», «ЛНР» на міжнародних майданчиках, до якої знову вдалася Москва – щонайменше  приклад відвертої брехні та цілеспрямованого нехтування Кремлем норм міжнародного права.

Як відомо, 2 червня  з ініціативи російського представництва при ООН у форматі Арріа відбувся неофіційний онлайн-захід з багатообіцяючою назвою «Обставини Майдану та наслідки для Донбасу». Прикриваючись майже «науковою» місією та вкотре використавши свій статус постійного члена РБ ООН,  Росія намагається замінити процес врегулювання міжнародного збройного конфлікту на Донбасі в Нормандському форматі подібними псевдодискусіями з залученням «представників самопроголошених республік «ДНР» та «ЛНР».  Особливої «родзинки» цій неофіційній зустрічі додали «гості», яких росіяни представили «свідками подій»: колишні українські прем’єр-міністр М.Азаров, депутати О.Царьов та В.Олійник, які увесь післямайданний період переховуються в Росії від українських правоохоронних органів. Шкода, що головного «науковця» не було у «свідках» – президента-утікача В.Януковича, бо без нього і компанія неповна, і «наука» –  не наука. Росія ж таким чином намагається легітимізувати і свої терористичні дії на Сході України, і своїх маріонеток, пропонуючи залучити їхніх представників до переговорного процесу на найвищих міжнародних майданчиках.

Країни Європейського Союзу не лише відмовилися брати участь у такій «дискусії», а вкотре засудили спроби Росії поширити в ООН фальшивий наратив про Революцію гідності. Відповідну заяву країн ЄС-членів ООН було оприлюднено відразу після заходу. У ній, зокрема, йдеться про те, що ЄС залишається непохитним у своїй підтримці суверенітету і територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів. Країни ЄС закликають Російську Федерацію негайно припинити розпалювання конфлікту шляхом надання фінансової та військової підтримки збройним формуванням. Натомість постійний представник Росії при ООН Василь Небензя назвав Україну «вкраденою теперішньої київською владою». Проводячи межу між Україною до подій Революції гідності й теперішньою він вдався до порівняння «толерантного суспільства» до 2014 року та «потворних форм націоналізму» сьогодення. Ось так «по-братньому» оцінюють зміни українського суспільства росіяни, до яких вже давно звикли і яким навчилися протистояти не лише українці, а й увесь цивілізований світ. Щоправда, протистояння це все більше нагадує колись популярний мультик, у якому Баба-яга завжди проти.

Подібні заходи з «української тематики» Росія намагається проводити регулярно і з будь-якої нагоди. Так, зовсім недавно, 5 травня,  у такому ж форматі за участі членів Радбезу ООН росіяни «дискутували» з приводу одеської трагедії 2 травня 2014 року, яку вони назвали «кульмінацією протистояння прихильників та противників Євромайдану». Темою для дискусії Москва обрала вже традиційно улюблений «неонацизм та  насильницький націоналізм» в Україні. А залучені РФ «свідки з народу» є фактично злочинцями, що переховуються від правосуддя на території Росії чи незаконно проголошених республік.

І організаторам, і навіть роспропраганді із «сумом», довелося констатувати, що «представники Заходу засудили Росію за зловживання кріслом у Радбезі». Підтримали Москву, за традицією, Білорусь та Сирія. Засмутилися і ЗМІ «ДНР» та «ЛНР», які зробили «глибокий» висновок про те, що хоч бажаного не досягнуто, але це, на їхню думку, «бісить західних колег», а значить – «будемо бісити, іншого виходу немає». Ось такий «цивілізований» і «зважений» підхід обрала російська пропаганда та її прибічники.

На жаль, насправді Росія, очевидно, шукає нові шляхи та підходи для своєї агресивної гібридної війни, використовуючи для цього і майданчик Радбезу ООН. Але подібна практика спрямована вже не лише на дискредитацію та підрив репутації України, а й самої ООН, бо чи мають право злочинці виступати з найвпливовішої міжнародної арени? Зрозуміло, що міжнародна спільнота ніколи не визнає анексію Криму і не закриє очі на терористичні  дії Росії, спрямовані на підрив міжнародної безпеки. Але і Кремль, зрозуміло, зовсім не зацікавлений в компромісах, зокрема і з врегулювання ситуації на Донбасі. Путін прагне  виконання Мінських угод у його власній версії й на своїх умовах, що передбачає порушення не тільки законів України, а й міжнародних норм і правил. Саме тому офіційна Москва влаштовує подібні «дискусії», неухильно підштовхує Київ до переговорів з представниками фейкових республік не тільки з гуманітарних, а й з правових питань, намагаючись легітимізувати їхній статус. За роки антиросійських санкцій, ізоляції РФ, українські  інтереси Кремля залишилися незмінними. Тому усі дії та можливі маневри на міжнародній арені для України  стають намаганням відновити мир, а для Росії – продовжити війну.  

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства