Для людей, які професійно стежать за кремлівськими медіа, російською пропагандою, інтерв’ю президента США Джо Байдена на телеканалі ABC стало подарунком, святом душі – та й підмогою у роботі. Один вигук і ще два коротких слова «M-m, I do» у відповідь на запитання, чи вважає він Путіна вбивцею, кілером, справили ефект димлячої палиці, якою ткнули в осине гніздо. Оси з георгіївськими стрічками на хвостиках, що загалом увесь свій час безглуздо дзижчать, одразу ж влетіли в ефіри і почали жалити кого попало і куди попало…

Втім, ні, це на перший погляд. А якщо придивитися, «у цьому божевіллі є своя система». Спробуємо в ній розібратися.

ЗІПСОВАНІ УРОЧИСТОСТІ СТАТУСНИХ КРИМНАШИСТІВ

Насамперед варто зазначити контекст цього виступу, причому з обох сторін. Питання про Путіна виникло в інтерв’ю не спонтанно, воно не було спробою підловити співрозмовника на несподіваній реакції. Питання логічно випливало з ходу усієї розмови — зі згадкою доповіді розвідки США з твердженням про втручання Росії в американські справи, з попередніми словами Байдена, що у Путіна «немає душі». І, врешті-решт, чіткою заявою, що Путіну доведеться заплатити свою ціну за всі його дії (що не скасовує вимушеної співпраці з РФ в обраних сферах, які необхідні США).

І ось саме це, «ціна для Путіна», стало головним у цьому інтерв’ю для західної преси. Але не для російської! В умовах автократії-медіакратії особа вождя є священною. Тому теза «Путін – вбивця» стала головною для роспропа. (І цим, до речі, вже посприяла її впровадженню в найширші народні маси Ерефії).

Але і це ще не все. У сенсі дати так вже склалося, що образа була нанесена у найбільш жорстокий і цинічний спосіб. А саме — до чергової річниці всеросійських урочистостей з приводу «крымнаша»-«намкрыша». Цього року креативна заготовка була такою. 17 березня 1991 року (виходить, нині 30-річчя) відбувся референдум за збереження СРСР (розпався через п’ять з невеликим місяців). А 18 березня – день спроби анексії Криму (через два дні після псевдореферендуму 16 березня). В окантовці таких дат було легко і комфортно співати осанни великому вождю, який, не в приклад двом попереднім лідерам, почав збирати те, що безнадійно розпалося. І тут раптом «Путін – вбивця, кілер». Прикро…

ТУРЧАК І ВОЛОДІН – ЗОРЯНІ ОРІЄНТИРИ РОСПРОПА

Російські пропагандисти вже достатньо досвідчені, щоб працювати в автономному режимі, навіть коли чіткі сигнали зверху не надходять. У таких випадках вони зазвичай діють за методом «белого шума», тобто висувають багато версій, суджень, з яких потім, з часом, можна буде вибрати ту, яка співпаде з генеральною лінією партії. У випадку «Путін — кілер» все набагато простіше і зрозуміліше – треба грудьми кидатися на захист «дорогого и любимого». Але при цьому все ж рамочка, змальована вищими чинами, не завадить. Це безцінний камертон, з яким треба співвідносити свої верески, щоб не сфальшивити. До того ж, за старою радянською звичкою (знайомою усім, хто писав в ті роки курсові, дипломи, дисертації), з цих виступів корисно черпати цитати, образи і окремі слівця.

Особливо показовим є те, хто став першим заспівувачем цього разу. Голова «Единой России» Андрєй Турчак. Особистість скандальна і займає свою посаду не завдяки якимось талантам, а тому що він – син давнього приятеля вождя – Анатолія Турчака. Той у 1990-х був заступником Путіна у петербурзькій раді владної партії «Наш дом – Россия». Тепер, за законом спадкування феодів, Андрій Анатолійович рулить діючою реінкарнацією владної партії. Але принадність ситуації у тому, що і його можна вважати якщо не кілером, то принаймні замовником звірячого побиття. Історія давня, але дуже резонансна. У 2010 році Турчак, тоді губернатор Псковської області, замовив замах на журналіста (нині – більше пропагандиста) Олега Кашина, який після цього дивом вижив.

Відповідь Турчака Байдену, широко розтиражована, була розміщена в Телеграм-каналі «ЕдРа» під пристрасним тегом #байденголовногомозга. Справжній хейт-спіч з великою кількістю образливих маркерів, втім, досить банальних: викривальне «у них гендеры и трансгендеры», а ще «триумф политического маразма США», «возрастная деменция», «крайняя степень агрессии от бессилия». (Не порівняти із всесильним Путіним! Днями роспроп захлинався від захвату, розповідаючи і показуючи, як спритно він зловив олівець, який невблаганно котився до краю столу).

Глава Держдуми Вячеслав Володін, широко відомий завдяки відкриттю «Россия – это Путин. Путин – это Россия», виступив у своєму Телеграм-каналі на 1 годину 44 хвилини раніше від Турчака. Але при цьому цитувався менш широко і оперативно. Не дивно. Беззуба риторика («заявление Байдена вне здравого смысла»), мляве повторення вже зробленого Magnum opus’а («Путин – наш Президент, нападки на него – нападки на нашу страну!»). І взагалі — жодного запального тега. Загалом, втратив 57-річний Володін своє завзяття і хватку. Тому, здається, я знаю, хто буде наступним спікером Держдуми після вересневих виборів – Турчак, який, до речі, молодший рівно на пів покоління (йому 45).

Далі — перейдемо до «воя на болотах». Заголовки у російській пресі були чарівними. І невипадково найчастіше використовувалося слово «слабоумие» (ну як же – старший дав відмашку; пам’ятаєте про «деменцию» від Турчака?).

ДЕСЬ МІЖ ХАМСТВОМ І СТРИМАНІСТЮ

При цьому, однак, найбільшу увагу варто приділяти Владіміру «Вечерний М.» Соловйову. Все ж він не дарма виборов у нелегкій боротьбі звання головного постачальника пропаганди до двору Його Імператорської Величності. У четверговому «Вечере с Соловьевым» йшла обов’язкова програма – лайка-жовч-плювки, злегка прикриті флером інтелектуальності і алюзій. І ось коронний зазвичай номер — пряме включення офіційного представника МЗС РФ Марії «Гы-гы» Захарової. Усі вже потирали руки і напружували вуха в очікуванні чогось веселого і зубодробильного.

Але що ж ми побачили? Замість каскаду грубих жартів, замість пісень і танців, вкрай акуратні слова і порада читати щойно випущену нею заяву МЗС про те, що російського посла у Вашингтоні викликали до Москви для консультацій. І все! Так і уявляєш, що перед цим хтось з її начальників (не будемо казати, хто) в окулярах і з витягнутим по-кінському обличчям, їй сказав: «Маша, я тебя умоляю, в этот раз без шуточек. Тут дело серьезное».

У цьому сенсі показовою є і реакція на висловлювання Байдена самого Путіна. Кремль, коли йому дають розгулятися, любить кидатися гучними словами за принципом «держите меня семеро, я – припадочный». І тоді з’являються погрози, залякування, ядерний шантаж: «Все просто сдохнут. А мы попадем в рай». Але коли з ним поводяться жорстко, то Кремль поводиться як невдачливий хуліган, який опинився в чужому районі («А я чё? Я ничё!»). От і цього разу Пу відповів Байдену: «Я желаю ему здоровья». А ще: «Кто как обзывается, тот так и называется». І хоча це супроводжувалося уточненням «говорю это без иронии, без шуток», підлизи і підлипали миттєво почнуть оспівувати приголомшливе почуття гумору улюбленого президента.

А слідом Путін, ніби забувши, що глава величної (або принаймні великої) ядерної країни повинен говорити рідко, але змістовно, заходився метушитися. Запропонував Байдену «продолжить» відкриту дискусію в прямому ефірі (у п’ятницю або у понеділок). Дозвольте, але чому «продолжить»? Президент США з ним не сперечався, він просто погодився із загальною думкою, що «Путін – вбивця». Про що дискутувати? (Ех, як сильно зачепив Путіна титул «кілера»). Далі — новий «поворот ключа»: розуміючи, що президент США не погодиться на формати в дусі російських ток-шоу, Путін сказав, що доручив своєму МЗС опрацювати можливість «телефонного разговора», а це вже щось інше, ніж «онлайн-дискуссия». А що Білий дім? Поки що Байден «дуже зайнятий». І то правда — про що говорити з «кілером», у якого «немає душі»?.. Що важливо зазначити: поки Путін метушиться, тон роспроповської лайки дещо знизився.

«ПУТІН – ВБИВЦЯ»? ГЛЄБ ПАВЛОВСЬКИЙ ВАМ НА ДОПОМОГУ!

Повертаючись до Соловйова… Він не втримався і згадав недавні, більш комфортні для його роботи часи. Показав відео з попереднім президентом США Дональдом Трампом, який на те саме запитання інтерв’юера «Путін — вбивця» відповідав з пафосом естрадного сатирика Велюрова з радянської комедії «Покровские ворота»: «А кто не убийца? Нет, вы скажите, кто тут не убийца?»

Ну, і завершуючи тему «соловьиного помёта». Соловйов знайшов-таки місце, куди вставити слівце («трансгендеры») зі свіжого спічу нового кумира Турчака. І це теж є одним з показників того, що ця постать, мабуть, на зльоті.

Для об’єктивності, щоб показати другу сторону, треба все ж сказати, що в російському інформполі зрідка чулися і осудні коментарі з цього приводу. Зокрема, докладні пояснення, що за наявної ситуації і у сформованій розмові на ABC президент США не міг відповісти інакше на запитання, чи є Путін вбивцею. Тим більше, що на Заході після численних факапів російських шпигунів і диверсантів – ця думка стала загалом банальністю.

Але і тут, до речі, варто згадати одну постать. Після того, як Глєба Павловського, який так багато зробив для розкручування Путіна на першому етапі, викинули з тієї команди, він періодично удає з себе великого опозиціонера і ліберала. Але лише до відомих меж, оскільки насправді Павловський просто хоче повернутися до колишньої годівниці «делания смыслов и месиджей». Так от, якщо коротко, він назвав слова Байдена «тотальной глупостью». Ось просто «тотальной», і ніяких інших резонів і пояснень в історії з «Путіним – кілером» не знайшов.

…А найбільш точним у російському інформполі мені видався вислів добре відомого в Україні адвоката Миколи Полозова: «Берримор, что это за страшный вой на болотах?» – «Байден назвал вещи своими именами, сэр».

Олег Кудрін. Рига