ПолiтДумка

Румунія – «вікно» у європейське майбутнє українських Карпат

08 октября
11:16 2022

За 15 років членства в ЄС румуни зробили свою країну комфортним місцем для життя і відпочинку

Якщо спитати в людини, яка не була в Румунії, що вона знає про цю країну, скоріш за все, вам розкажуть про графа Дракулу, ромів, вуличних злодіїв і бідність. Жоден із цих стереотипів не відповідає дійсності: книжковий Дракула не має нічого спільного з румунським національним героєм Владом ІІІ Цепешем, роми становлять менше 2 відсотків населення, вулична злочинність у Румунії не більша, ніж в інших країнах Європи, а румунська економіка з 2017 року почала зростати найвищими темпами серед країн ЄС.

На відміну від багатьох співвітчизників, які опинилися в європейських країнах вимушено, моя поїздка до Румунії була бажаною. Я запланувала її ще на початку літа, коли відпустка, та ще й за кордоном, здавалася нездійсненною мрією.

Попервах турпоїздка під час війни виглядала не лише нереальною, а навіть дещо недоречною. Однак, як радить одна відома українська турфірма, «Життя одне – живи!». Цим її слоганом укупі з послугами я й скористалася разом із ще п’ятьма мандрівницями-відпускницями.

Якщо назвати нашу румунську подорож «сім днів без війни» – це також не відповідатиме дійсності. На третій день поїздки, у неділю, 25 вересня, росіяни вчергове атакували дронами-камікадзе Одесу. Це змусило нервувати нашу попутницю, одеситку Вероніку. На щастя, в її випадку все обійшлося. А після ракетного удару по Дніпру 29 вересня почала ранок з обдзвону рідних дніпрянка Ліля. Російські ракети поцілили в її житловий квартал, де не було жодних військових об’єктів. Будинок Лілі вцілів, а в сусідньому потріскалися шибки, однак новини з Дніпра підняли у всіх хвилю спогадів про пережите на першому етапі війни.

ЗМІНИ ЗОВНІШНІ І ВНУТРІШНІ

У Румунії – принаймні у її північно-східному регіоні – почуваєшся водночас вдома і за кордоном. Перед очима – знайомі карпатські пейзажі, але інфраструктура поступово набуває європейського лоску. Тут легко уявляти, якими стануть наші Карпати після вступу до ЄС, бо разючі зміни в Румунії почалися саме з 2007 року, коли країна офіційно стала членом Євросоюзу.

Ідеальної якості дороги з яскраво-білою розміткою і на рівнинах, і в горах – це перше, що відразу впадає в око. А потім починаєш помічати ретельно укріплені береги гірських річок і зсувонебезпечні ділянки на гірських серпантинах, добротні будинки румунських селян і охайні подвір’я з безліччю квітів.

Якщо сказати, що у Румунії сортують сміття, це не потягне на сенсацію. Однак для мене справжнім культурним шоком було те, що це стало повсякденною побутовою звичкою румунів не лише у містах, а й у глухих гірських селах. Різноколірні контейнери для сміття я бачила на міських вулицях і високогірних стежках, а подекуди люди ставили біля свого подвір’я великі прозорі пакети з паперовими чи пластиковими відходами.

ШТЕФАН ІІІ, ЯКИЙ СТАВ ПЕРШИМ

Однак турпоїздки – це нагода не лише побачити країну, а й краще взнати її історію. У Румунії вона цікава і багата на події, які переплітаються з європейськими, і на своїх героїв.

Пам’ятники одному з них – молдовському воєводі Штефану ІІІ (1433-1504) є в кожному румунському місті, містечку чи селі. Засновником незалежного Молдовського князівства був його дід Богдан І, однак найбільш шанованим національним героєм Румунії і Молдови став саме Штефан ІІІ, до імені якого народ додав «чел Маре», тобто Великий.

Штефан ІІІ правив Молдовським князівством, територія якого тоді була значно більшою за нинішню Молдову і займала частину сучасної Румунії, 47 років. Він реформував армію, провів 36 битв, у 34 з яких здобув перемогу, успішно протистояв більш сильним суперникам – Османській імперії, Польщі та Угорщині, заснував 44 православних монастирі, збудував 9 фортець, розвивав торгівлю, різноманітні ремесла, мистецтво та літературу.

Завдяки такому послужному списку воєвода-господар Штефан чел Маре міцно посідає перше місце у топ-100 видатних діячів Румунії, а румуни мріють про сучасних політиків такого масштабу.

До речі, граф Влад ІІІ Цепеш і Штефан чел Маре були союзниками у боротьбі проти турків-османів. А проведене два роки тому в Молдові опитування, кого з історичних персонажів жителі країни хотіли б бачити своїм президентом, засвідчило, що Влад Цепеш на 1 відсоток випереджає Штефана ІІІ – свої симпатії йому віддав 21 відстоток молдован.

СІЛЬСЬКИЙ МУЗЕЙ ІЗ ЗІРКОЮ MICHELIN

У північно-східному регіоні Румунії нараховується близько 180 монастирів, однак туристичними візитівками краю є середньовічні розписні храми Сучавського повіту і дерев’яні шпилясті церкви Марамуроша.

Унікальною рисою сучавських церков є саме зовнішній розпис. Він доволі гарно зберігся на всіх стінах, окрім північних, на яких більше позначилася дія вітрів і дощів. А стан внутрішнього розпису на око здається взагалі ідеальним.

Завдяки яскравим фрескам, у яких переважають сині кольори, розписні церкви Сучави називають румунською Сикстинською капелою. Вісім таких храмів занесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Дерев’яну марамуроську готику в ньому представляють також вісім церков.

Але в цьому регіоні є, можливо, не такі імениті, однак не менш цікаві туристичні принади. Мешканці краю самі дбають про те, щоб їхні села, або, як кажуть у Румунії, комуни, мали свої «родзинки». Приміром, для села Марджиня нею стала чорна кераміка, село Чоконешти вирізняється тим, що всі будинки на центральній вулиці прикрашені традиційним буковинським орнаметом, а село Молдовиця має аж дві фішки – вузькоколійку «Гуцулка» і музей писанки.

Подорож молдовицькою вузькоколійкою – одна з улюблених розваг не лише туристів, а й місцевих мешканців. Паротяг зберігся ще з тих часів, коли вузькоколійкою транспортували карпатську деревину, а відкриті вагони замінили і обладнали для перевезення пасажирів. Димний поїзд курсує з Молдовиці за розкладом кілька разів на день, покриває відстань 18 км, подорож триває три години із зупинкою на обід у кінцевій точці маршруту – комуні Арджел.

Коли я побачила, як мешканці Молдовиці виходять з дворів, аби помахати рукою пасажирам паротяга, а автомобілісти вітально сигналять паровому транспортному засобу, мені це нагадало старий фільм «Безіменна зірка». Його дія теж відбувається в Румунії, а головною подією для провінційного містечка є проїзд без зупинки експресу Бухарест-Сіная.

Привітати і попрощатися з пасажирами паротяга виходять і продавці сувенірів та власники маленьких ресторанчиків в Арджелі, які синхронізують свою роботу з розкладом вузькоколійки. До речі, багато місцевих мешканців спеціально їздять у Арджел скуштувати місцеві страви і послухати гуцульських музик.

Друга фішка Молдовіци – музей писанки місцевої майстрині Лючії Кондреа. Цей пункт програми нашого туру спершу викликав певний скепсис, бо ми очікували на варіації вже багато разів баченого, а потім – невимовний захват. У музеї представлено понад 5 тисяч експонатів настільки високого художнього рівня, що торік свою зірку йому надав Зелений туристичний путівник MICHELIN.

У румунських селах є також фішки у стилі графа Дракули. Одним з них є Веселий Цвинтар у Сепинцях на Мармурощині. Він славиться унікальними кольоровими дерев’яними надгробками зі сценками з життя похованих та іронічними віршиками про них. Перша «весела епітафія» з’явилася на цвинтарі у 1935 році, а наразі їх тут близько 800. Завдяки цьому сільське кладовище стало одним із найпопулярніших туристичних місць Румунії.

ПРОПОЗИЦІЯ, ВІД ЯКОЇ НЕ МОЖНА ВІДМОВИТИСЯ

Як і в багатьох країнах, у Румунії осінь є порою весіль. Під час нашого туру ми бачили кілька, але масово їх святкують пізніше у жовтні, після Покрови, коли закінчуються сільгоспроботи.

Для мешканців румунських сіл це дуже важливе сімейне свято, яке відбувається за певним «протоколом».

Нам розповіли, що наразі навіть у селах весілля святкують у ресторанах, хоча це задоволення не з дешевих – бюджет сягає 20-30 тис. євро. Новій родині заведено дарувати гроші, мінімальна сума, яка вважається «пристойною», становить 100 євро.

Батьки наречених обирають запрошених дуже ретельно і заздалегідь попереджають про дату весілля. Проігнорувати запрошення або відмовитися без поважної причини вважається дуже поганим тоном і може спричинити певні соціальні наслідки. Річ у тім, що під час весілля кілька разів оголошують тих, хто був запрошений, але не прийшов. Також повідомляють, але в іншому – шанобливому – ключі імена тих, хто не зміг прийти, але передав подарунок.

Якщо хтось пропускає два весілля, на які був запрошений, він опиняється у «чорному списку» і його ім’я полощуть скрізь на всі заставки.

А загалом румуни святкують дуже весело, і для цього їм не потрібно багато алкоголю – достатньо запальної музики, і вони можуть танцювати без упину.

Ще в румунських селах досі дуже популярна традиція взаємодопомоги на зразок нашої толоки і така розвага для старших людей, як заздалегідь домовлені зустрічі у вихідні у лісі, на річці чи біля церкви, аби поспілкуватися та поспівати.

ЯК ПРАВИЛЬНО ТІКАТИ ВІД ВЕДМЕДЯ

Популяція бурих ведмедів у Румунії – найбільша в Європі: їх тут нараховується близько 14 тисяч Для порівняння – в українських Карпатах бурих ведмедів приблизно 200, а в Польщі – лише 20. Тому зустріти клишоногого в місцевих лісах цілком реально. В популярних туристичних місцях про небезпеку такої зустрічі попереджають спеціальні таблички.

Наш гід Андріан, який живе у Косові і є мисливцем, охоче розповів нам, як правильно поводитися при неочікуваній появі ведмедя. Виявляється, що не можна бігти ані вгору, ані вниз, бо звір зможе наздогнати, не рекомендується також лізти на дерево – струсить. Найкращий варіант – тікати впоперек схилу, тоді ведмедю, як каже Андріан, буде незручно «лапи класти».

Після такої прикладної інформації гід розповів нам ще одну «ведмежу» історію з власного досвіду. Далі – пряма мова Андріана.

«Років десять тому я організовував у наших краях одноденні тури «на ведмедя» – збирав групи чоловік по двадцять, ми йшли в гори, де я знав ведмежу стежку і звички молодого ведмедя, ми з туристами здаля спостерігали за звіром, а потім готували мисливську вечерю і обмінювалися враженнями про побачене. Ці тури були доволі популярними, і я проводив їх років п’ять, поки в один момент все не скінчилося.

До мене в тур записалася група одеситів. Пішли ми з ними в гори, дві години ходимо, три, чотири – немає ведмедя. Туристи вже почали втрачати терпіння, мовляв, де ж той ведмідь, я сам нічого не розумію – зазвичай за пару годин ми його надибували. Аж тут один турист питає:

— Андрей, а это не твой медведь водку з лесником пьет?

Щоб ви розуміли, я ніколи не перевіряв, що люди беруть із собою, – мені до цього немає діла. А в одного з одеситів був польовий бінокль, і в нього він розгледів мого «ведмедя».

Звісно, я не став би ризикувати і вести людей на зустріч із справжнім звіром – а раптом він на них попре, що я робитиму? А мій знайомий дуже добре вмів ходити по-ведмежому – ні в кого це не виходило, тільки в нього! Ми взяли ведмежу шкуру з головою, і він у ній бігав по лісу, а туристи за цим на адреналіні спостерігали. Але того разу на ліснику він проколовся – можливо, думав, що присяде на хвилинку, та так у шкурі й втратив лік часу.

Що було робити з тими одеситами – довелось признатися. Вони кажуть: «Зови сюда своего медведя». Набираю приятеля, а він відмовляється: «Вони мені порцеляну битимуть». «Бить не будем, но и платить тоже», – сказали туристи.

Прийшов мій «ведмідь», ми разом сіли обідати. Одесити після їжі розслабилися, почали ведмежу шкуру міряти і просити приятеля навчити ходити по-ведмежому. Нічого в них не вийшло – падають, перекидаються. Але настрій покращився.

Тоді я запропонував їм ще одну мисливську розвагу. В іншого мого приятеля було чотири дресированих соколи. «Хочете, – кажу, – щоб вони весь час над нами летіли, коли ми будемо йти горами?»

Туристи на мене скептично подивилися – після розводки з «ведмедем» тепер розводка з соколами? Але погодилися.

І от ходимо ми горами – літають над нами соколи. Як той одесит не придивлявся, ніякого підвоху не бачить!

Після цього ми прийшли до мого приятеля, він нас пригостив своїми мисливськими напоями, а туристи ніяк не вгамовуються: «Ми заплатим за тур, только расскажи, в чем фокус с соколами?»

Тоді приятель показав їм міцні блакитні нитки, які були прив’язані до ніг птахів для «керування польотом». На фоні неба їх не видно навіть у бінокль, а як тільки якийсь птах відхилявся від курсу, приятель смикав за нитку і повертав його «у стрій».

Тож, дівчата, якщо вам хтось пропонуватиме якісь екстремальні розваги в турах, майте на увазі, що там щось не те».

Після закриття «ведмежого туру» наш гід не опустив руки і розробив ще дев’ять маршрутів Карпатами, в одному з яких він нас супроводжував по Румунії. Щоправда, коли під час туру дорогу нам перебігла лисиця, ми поцікавилися в Андріана, чи це не його витівка. Запевняв, що ні. Хіба ж йому можна не повірити?

ЦЕ МАГІЧНЕ СЛОВО «УКРАЇНА»

На початку літа кількість українських біженців у Румунії становила близько 70 тисяч осіб, хоча кордони країни транзитом перетнули більш як пів мільйона наших співвітчизників. У травні нинішній король Британії Чарльз ІІІ, а тоді принц Уельський Чарльз, приїздив до Румунії, аби підтримати вимушених переселенців з України і на власні очі переконатися, яку допомогу їм надають.

Під час подорожі наші співвітчизники нам не зустрічалися. Також я не ніде не бачила українських прапорів, тоді як румунські висять мало не на кожному будинку чи стовпі. Однак Румунія продовжує надавати матеріальну та соціальну підтримку українським біженцям, які знайшли тимчасовий притулок у країні.

У тому, що слово «Україна» продовжує магічно діяти на румунів, я мала змогу переконатися кілька разів.

Спершу, коли Андріан попросив двірника Путнянського чоловічого монастиря, заснованого Штефаном чел Маре, показати нам шлях до розташованої за 2 км у горах скельної келії його духовного наставника Данила Відлюдника.

— Ви румуни? – спитав той.

— Ні, українці.

— Гаразд, вам покажу!

Вдруге слово «Україна» відкрило мені вхід до монастирського музею. Я спитала монаха при вході, чи можна заплатити за квиток карткою.

— Ви з якої країни?

— З України.

— Тоді вам взагалі не треба платити!

Але апофеоз солідарності припав на містечко Кімполунг, де молодий румунський хлопець англійською пояснив нам, де в ньому можна пообідати, а на прощання вигукнув «Слава Україні!»

***

До Києва з Румунії ми поверталися 30 вересня через Чернівці. До вечірнього потяга в нас лишалося близько п’яти годин, тож ми з попутницями вирішили відвідати Чернівецький університет. Екскурсія завершилася близько п’ятої години, і вже йдучи з університету ми стали свідками чарівної церемонії освідчення в коханні військового своїй дівчині – з оберемком червоних троянд, шампанським і саксофоністом.

На той час путін уже виголосив свою промову з ядерними погрозами, президент США засудив шахрайську спробу росії анексувати суверенну українську територію, за кілька годин очікувалася заява генсека НАТО у відповідь на дії і наміри рф.

А для закоханих у Чернівцях грав саксофон. Бо любов перемагає все.

Надія Юрченко, Київ-Сучава-Марамурош-Київ.

Share

Статьи по теме

Последние новости

Оболонь — Днепр-1: смотреть онлайн-трансляцию матча УПЛ

Читать всю статью

Мы в соцсетях

Наши партнеры

UA.TODAY - Украина Сегодня UA.TODAY

EA-LOGISTIC: Международные грузоперевозки – всегда своевременно и надежно!