У Молдові 11 липня відбулися дострокові парламентські вибори. Згідно з даними ЦВК, після обробки 100% бюлетенів (явка становила 48%, проголосували близько 1,47 мільйона виборців, з них – понад 205 тисяч прийшли на дільниці за кордоном. – Ред.), беззаперечно перемагає проєвропейська партія «Дія і солідарність» (PAS) діючого президента Майї Санду з понад 52% голосів. У парламенті нового скликання PAS отримає 63 з 101 мандата, а відтак – зможе самостійно сформувати уряд і приймати будь-які рішення.

«Як президент я хочу працювати з компетентним і непідкупним урядом, який, у першу чергу, піклується про інтереси громадян… Обіцяю, що в найближчі роки я зроблю все, що від мене залежить, щоб людям було простіше голосувати, без тиску і корупції . Це буде пріоритетом і майбутнього парламенту. І, сподіваюся, я зможу працювати з парламентською більшістю, що складається з чесних людей, щоб день виборів став святом демократії для кожного громадянина», – написала на своїй сторінці у Фейсбук пані Санду.

Що стосується її найближчих конкурентів – проросійський блок «Комуністи і соціалісти» колишніх президентів Ігоря Додона і Володимира Вороніна (обидва – на побігеньках кремлівського карлика) отримав всього 27,22%. До слова, комуністи і соціалісти так низько ще ніколи не падали – це найслабший їх результат в історії сучасної Молдови. Ще 5,75% в партії «Шор», очолюваної бізнесменом-втікачем Іланом Шором (ситуативним союзником головного молдовського олігарха Влада Плахотнюка, а потім й Ігоря Додона. – Авт.).

Решта партій не змогли подолати 5% бар’єр. Зокрема, виборчий блок Ренато Усатого набрав 4,11%. У Демократичній партії Молдови – 1,82%, а у «Платформи» Гідність і правда» – 2,34%. (Всього брали участь 22 партії). І це означає, що активного проросійського електорату в Молдові залишилося не більше третини.

Ну, що ж, наших сусідів є справді з чим привітати. Щонайперше з тим, що в їхній країні нарешті відбувся «електоральний злам», коли вплив «совкового» покоління – починає падати. Тепер не доведеться іти на анти природні коаліції, щоби сформувати уряд. Про що же свідчить перемога партії Санду та яких наслідків слід?

Перемога дарує надію…

Директор Міжнародної спілки «Інститут національної політики» Юрій Шуліпа в коментарі Укрінформу заявив, що розгром проросійських сил, які мріяли перетворити Молдову в Молдавську Народну Республіку за образом Білоруської, Донецької або Луганської, вийшов особливо гучним, якщо згадати, що Додон всю свою політику будував на демонстрації лояльності Путіну. «Це означає, що, відмовляючись від Додона, молдавани відмовляються насправді від Путіна, тому що «комуністи і соціалісти» – це не партія, а Додон – не політик», – каже пан Шуліпа.

І те, і інше, наголошує він, – не більше, ніж гібридні знаряддя російського режиму, який намагається використовувати їх так само, як він використовує Медведчука в Україні, Кочаряна у Вірменії і Лукашенка в Білорусі: «Так само, як він використовує «трактористів» на Донбасі, міграційні потоки з Близького Сходу до Європи, нині відновлені через кордон Литви, нібито незалежні від уряду кібер-банди на кшталт REvil, які, мовляв, просто хочуть заробити через програми-вимагачі. Від усього цього відмовляються тепер молдавани, вибираючи спочатку проєвропейського президента Майї Санду, а тепер – віддаючи її партії абсолютну більшість у парламенті».

Молдавське суспільство поступово прощається з усією цією брехливою, агресивною імперською архаїкою, показуючи, що стали політично дорослою нацією: «Нацією, яку більше неможливо дурити локальними версіями «розп’ятого хлопчика» і нафталіновою тугою по «союзній державі» зі столицею в Москві» – переконаний політолог.

Цей вибір молдаван тим важливіший, що з самого початку свого політичного маршруту Санду чітко артикулювала невизнання анексії Криму, в той час як Додон, по суті, стверджував рівно зворотне. Молдавани продемонстрували ще й геополітичну тверезість – розуміння того, що цивілізовано жити в сучасному світі можна тільки в тому випадку, якщо ви як нація визнаєте себе частиною глобального світу і готові грати за його міжнародними правилами. «Путіну не вдалося купити молдавське суспільство простроченими пряниками. Будь-який зрячий – а таких у Молдові набралося на цей раз більше половини – бачить, чим обертається союз тієї чи іншої країни з Кремлем, а саме: розгулом бандитизму, зубожінням, олігархією, деградацією інфраструктури всіх рівнів, повальною корупцією, тотальним правовим нігілізмом, безправ’ям і свавіллям…», – наголошує пан Шуліпа. І додає, що все перераховане – це і є суть путінської епохи. Суть того режиму, який Кремль встановив у своїй власній країні і тепер намагається нав’язати його тим, куди тільки дотягнеться його рука. «Досить подивитися, як Кремль, скорочуючи поставки газу в Європу, вже зараз починає шантажувати продажні європейські «еліти» Північним потоком-2», – акцентує політолог Юрій Шуліпа.

Схожим чином, утім іншими словами, висловився координатор напрямку безпекової політики Центр політичних студій «Доктрина» Гліб Парфьонов. Головною причиною розгромної перемоги партії «Дія і солідарність» став запит на якісне оновлення політики: нові політики замість старих еліт, уособлюваних в тому числі Додоном, комуністами і їх оточенням. «Певним чином цей поділ став набагато більш визначним і виразним, ніж типовий для молдавської політики поділ на прорумунських і проросійських, або прозахідних і проросійських політиків. Маючи реноме нового незаплямованого корупцією лідера, що хоче провести перезавантаження системи, Санду вдалося мобілізувати саме під ці уявлення значну кількість громадян», – вважає пан Парфьонов.

Глава платформи Єдиний координаційний центр Олег Саакян не проти таких узагальнень.

По-перше, каже він, з високою долею вірогідності, конституційна криза у цій країні закінчилася.

По-друге, певною мірою, саме зараз пані Санду «до виграла» президентську кампанію, і тепер зможе повноцінно сформувати команду.

І, по-третє, і це найважливіше, Молдова, перегорнувши сторінку старого політичного буття, увійшовши в новий час, поповнила ряди пострадянських країн, в яких змінилося електоральне покоління. Причому, наголошує експерт, це стосується і Білорусі, і Росії. «В цих країнах, звісно, змогли подавити цей процес, але плин часу й еволюції все ж не відмінили, а лише підняли ставки, й забезпечили більш жорстку розв’язку ситуації в майбутньому», – вважає пан Саакян.

В Молдові нині спостерігається той самий процес, який свого часу спостерігався в Україні та у Вірменії. Тобто коли російський порядок денний програє не просто прозахідному чи проєвропейському, він – програє часу. «Програш у Молдові політиків, які орієнтувалися на Москву говорить насамперед про те, що порядок денний під знаком РФ уже не актуальний в цій країні, він – архаїчний, тобто не знаходить широкої підтримки у суспільства, – стверджує політолог. – Росії нічого запропонувати пострадянським країнам, окрім як – експорту війни. Думаю, що пострадянський виборець з кожним роком лише дорослішатиме й усе більше і більше приходитиме до дільниць. І ми будемо бачити, як з геометричною прогресією почне «схлопуватися» російський порядок денний, ба більше того, проросійські нині політики почнуть «перевзуватися», виходячи з нової ситуації». 

Нарешті для України ці вибори, перш за все, можуть дати прогнозовану і більш стійку Молдову в особі команди Майї Санду – партнера зі зрозумілими інтересами і орієнтирами. А це, впевнений Олег Саакян, дозволить вивести відносини України і Молдови з «режиму очікування».

…але не варто перебільшувати

Натомість, директор Ради зовнішньої політики «Українська призма» Сергій Герасимчук не зовсім згоден із тим, що результати виборів говорять про скорочення впливу совкового покоління. Насправді, каже він, Додон своєю корумпованістю та негативним рейтингом зробив усе для перемоги Санду. Аналогічна історія й з Іланом Шором. «Якби не скандал із крадіжкою мільярда доларів кілька років тому, то результати Шора могли б бути значно вищими. Проте сам факт того, що і Шор і ПКРМ та ПСРМ опинилися в парламенті, свідчить: електорату, який готовий голосувати за популістів у Молдові все ще вистачає. Інша справа – тих, хто готовий толерувати корупцію у владі, все менше».

Тут, на думку експерта, Молдова взяла приклад з сусідньої Румунії. «Своє слово традиційно сказала і проєвропейськи налаштована діаспора. Ну і ще один секрет успіху Санду в тому, що голоси віддані за партії, які не подолали прохідного бар’єру – пропорційно розподіляються між партіями, що пройшли до парламенту. Це дозволило Санду отримати конституційну більшість», – каже пан Герасимчук.

Водночас, наголошує політолог, нині Санду як президент, що має в парламенті абсолютну більшість – має карт-бланш для проведення реформ і втілення своїх передвиборчих обіцянок. Проте й відповідальність тепер теж буде колосальна. «Болючі подекуди реформи, неспроможність досягти результату неминуче стане викликом для монобільшості. Тож вікно можливостей для Молдови зараз справді широке, але якщо Санду невміло ним скористається, то це може стати ударом по ідеї європейської інтеграції», – наголосив Сергій Герасимчук.

Політолог-міжнародник Павло Бульдович також вважає, що культивувати надмірні очікування не варто. І на це є кілька причин.

По-перше, каже він, попри поразку на виборах, у соціалістів та комуністів залишається відчутна електоральна підтримка, яка вкупі з підтримкою з боку Росії (що явно не бажає втратити вплив у країні) дозволить опозиції створювати проблеми провладним силам.

По-друге, зростання проєвропейських настроїв у Молдові значною мірою пов’язане не стільки зі зміною поколінь і ціннісних парадигм, скільки з соціально-економічними запитами у суспільстві, який не змогли забезпечити проросійські сили. «Нині Молдова є однією з найбідніших європейських країн, і Санду навіть в умовах повновладдя навряд вдасться радикально змінити ситуацію в короткі строки. Євроінтеграція – це передусім імплементація правил, розбудова інституцій, які дають економічний ефект лише у тривалій перспективі», – акцентує політолог.

По-третє, продовжує пан Бульдович, не варто забувати про опір системи. «Пост президента, більшість у парламенті, свій уряд – це дуже багато. Але армія чиновників, суди, правоохоронці, які були ставлениками і оплотом режимів Плахотнюка і Додона, – не менш вагома, й головне, інертна сила, котра гальмуватиме реформи», – вважає він. І додає, що стратегічно лідерці Молдови важливо підтримувати високий рівень суспільної довіри, щоб зберегти повноту влади тривалий час і завдяки цьому мати змогу втілити справді фундаментальні реформи. «Одним із варіантів, як це зробити, може бути задоволення суспільного запиту на справедливість, зокрема боротьбу з корупцією. Тут, на відміну від економічних проблем, можна швидше показати результат за наявності політичної волі».

Мирослав Ліскович. Київ