У квітні 2021 року в Організації Об’єднаних Націй відбувся виступ Інязора (старійшини) народу ерзя 64-річного Сирєся Боляєня (Олександра Болькіна). У відведену хвилину він вклав усі болі й страждання свого народу, який майже 800 років перебуває під владою росії. В Україні мало хто чув про окремий народ ерзя – ерзян, як і мокшан, в росії іменують мордвою, незважаючи на те, що мови народів мало схожі між собою.

Сирєсь Боляєнь мав звичайну біографію радянської людини – народився в Саранську, вивчився на військового, служив в Україні. Боротьба українців за свою свободу надихнула його по-новому осмислити долю свого поневоленого народу. У 2019 році Рада Старійшин народу ерзя обрала Сирєся Боляєня своїм Інязором. Ще на 6 років раніше росіяни заборонили йому в’їзд до своєї імперії – так відплатили за численні звернення й виступи на захист рідної мови та проти русифікації.

Боляєнь Сирєсь був активним учасником Революції Гідності, його звіряче побив “Беркут”. Він – ветеран російсько-української війни, у лютому 2022 року знову взяв до рук зброю, щоби дати відсіч споконвічному ворогу. У 2018 році разом із представниками інших народів створив громадський рух народів Волги й Уралу – “Вільний Ідель-Урал”. Сирєсь – один із співзасновників Ліги Вільних Націй, яка активно закладає основи майбутніх вільних, незалежних держав на території нинішньої рф. Ще до війни закликав українську владу не тратитися на російськомовні канали, а створити телевізійні просвітницькі проєкти для поневолених народів росії.

ЕРЗЯНСЬКИЙ НАРОД ВРЯТУВАЛИ ЕРЗЯНСЬКІ ЖІНКИ ТА ЕРЗЯНСЬКА ВПЕРТІСТЬ

Зустрічаємося в чебуречній у центрі Києва. Сирєсь замовляє собі зелений чай без домішок. Розмовляє українською без жодного акценту.

— Ерзянський народ 780 років перебуває під владою Золотої Орди в численних її різновидах – Московське царство, російська імперія, СРСР, російська федерація. Завдяки чому вам вдалося зберегтися, на відміну від інших угро-фінських народів? Я чув, у ерзян була історія, схожа з біблійною забороною євреям одружуватися з інородцями?

— Так, дійсно. Після ординської навали ми розпустили свою державу, щоби зберегти народ. Було заборонено одружуватися з представниками інших народів. Раз на тридцять-сорок років ми збиралися та обирали собі Інязора. Активна християнізація ерзян почалася значно пізніше, тобто, не 780 років тому, а вже після завершення так званого «смутного часу». У 1629 році наше чергове Народне Моління (ерзянською Raśkeń Ozks) було знищене і проведення його заборонене. Після цього почалася активна християнізація, а разом з нею – й омосковщення ерзян. Гадаю, що зберегтися нам допомогла унікальність нашої культури, мови та, особливо, роль, яку грала жінка у суспільному житті, у вихованні дітей. Так, ерзянський народ врятували ерзянські жінки! Також не можна не згадати ерзянську впертість. Ерзя – це боєць! Так було завжди. Ми повставали разом із Омеляном Пугачовим, зі Степаном Разіним (до речі, є дуже переконлива версія, що він був ерзя, бо саме в ті часи нас називали «разями»). Тоді ерзянські загони трималися навіть після вбивства Степана. Йдеться про Альону Арзамаську ( Ěrzämasoń Olänava) – 7000 воїнів, Акая Боляєва (Boläeń Akaj) – 30 000 повстанців. Були інші повстання, менш відомі широкому загалу: Кузьми Алєксєєва, Нєсмєяна Васільева…

Коли більшовики почали гратися з поневоленими народами у свободи, то дуже швидко в ерзян з’явилися свої товариства, газети, почала відроджуватися мова… На початок тридцятих років в нас було біля п’ятнадцяти педучилищ, які готували вчителів ерзянської. Ерзяни були мільйонним народом з дуже активною верствою ерзянської інтелігенції. У 1937-38 роках вона була практично вся знищена. Вісімсот розстріляних, вісім тисяч згинуло в таборах. Майже ніхто не повернувся.

На початку дев’яностих московська влада знов почала переконувати, що «все можна» – заманювала у федерацію. Історія повторилася, але – ще не завершилася. Тоді, так само, з’явилися товариства, об’єднання, фонди, своя газета “Країна Ерзян” (Erzäń Mastor). Але на початку двохтисячних москва почала “закручувати гайки”. А вже в 2019 Рада Старійшин розуміла, що якщо залишити все як є, то за рік від нашого руху нічого не залишиться. Тому на черговому Молінні (саме там і тільки там може обиратися Інязор), Рада ухвалила рішення перевести частину Ерзянського руху за кордон, а саме – обрати Інязором громадянина України, розуміючи, що в КГБ-ФСБ довгі руки, але Україна вже навчилася їх укорочувати. Старійшини не помилилися. Одразу після Моління були рейдерськи захоплені наша газета і Фонд спасіння ерзянської мови. Тому сьогодні майже всі штаби ерзянського руху перебувають за кордоном. Але це вже інша історія.

— В житті кожної національно свідомої людини є щемливий спогад, який не дозволяє їй зректися власної нації. Для вас – розповіді бабусі Мотрони Олексіївни про героїв народу ерзя. Що з тих розповідей ви запам’ятали на все життя?

— Вона вміла розповідати про складні речі просто, але дещо з того, що вона говорила, я почав згадувати значно пізніше, коли під українським впливом почала тріскатися та розвалюватися “стройная сістєма комуністічєского міровоззрєнія” і мінятися свідомість. Ось ця вже нова свідомість вимагала відповідей на багато запитань, і мозок послужливо почав ділитися тим, що ретельно зберігав.

Серед усього – і розповіді бабусі про голод після Другої світової. Як вони зневірено гадали, що доведеться ховати молодшу доньку, настільки вона була слабка. Чутки пішли селом, і родичі почали збиратися, щоби попрощатися з дитиною. Хтось приніс їжу. Їжу, яка врятувала “покійну”. Голод був по всіх селах. У першу чергу помирали діти, батьки яких “згинули безвісти”, а таких було майже половина. Таким родинам пенсій не платили. Так само й сьогодні, в діях московитів, коли вони кидають своїх убитих, поранених, є й “економічна” складова. Ми маємо зробити все, щоби вирвати свій народ з-під москви, щоби таке більше ніколи не повторювалося.

ВЧОРА ЕРЗЯ (МОКША), СЬОГОДНІ “МОРДВИН”, ЗАВТРА “РУССКІЙ”, ПІСЛЯЗАВТРА – НІХТО

— І ерзя, й мокша ображаються, коли їх називають мордва. Приблизно так, як українці ображаються на слово “хохол”. Однак путін недавно висловився про ці два народи знущальницьки: мовляв, вони не розуміють мови одне одного, але обидва вважають себе мордвою, натякаючи на українців і росіян, яким теж «треба бути разом». Як ви це прокоментуєте?

— Ніщо не може перевершити московське лукавство. Дійсно, мокшанська від ерзянської відрізняється більше, ніж українська від московської. Але далі він бреше. Це москва робить усе, щоби два народи називали себе одним словом. У нашому випадку прізвисько “мордва” – це один із кроків алгоритму русифікації. “Вчора ерзя (мокша), сьогодні “мордвин”, завтра “русскій”, післязавтра – ніхто”! Чому? Бо в “мордви” немає мови. Нема чого викладати в школі, немає про що турбуватися, бо “мордва” залюбки говорить московською, вона визнає свою другорядність і на підсвідомості жадає стати “русскімі”, піднятися на “вищу сходинку”. Чому “ніхто” післязавтра? Бо “русскій” – це не етнічна ідентичність. Це почуття єдності з чимось великим, але ця велич фальшива, віртуальна, придумана, набрехана.

— путін іде шляхом пізнього радянського союзу, коли посилено русифікує “інородців”. Провалилася спроба створити ерзянську гімназію. Замість 4 уроків ерзянської мови в школі лишилося два чи один. Немає вчителів. До того ж, ерзянську мову можна вчити лише за згодою батьків. Досі ерзя, мокша і навіть Татарстан з Башкортостаном не мають університету з рідною мовою викладання. Як у таких умовах зупинити русифікацію?

— Немає ніяких інших умов зупинити русифікацію, окрім створення своєї самостійної, незалежної держави. Подальше перебування у складі російської федерації означає остаточне зникнення ерзян як народу. Жоден аспект політики Республіки Мордовія не спрямовано на збереження ерзянського народу, його національної ідентичності, культури, мови, релігії. Політика, що проводиться кремлем, націлена на наше якнайшвидше розчинення в російському етносі. російська федерація проводить щодо ерзян політику прихованого етноциду – мова вичавлюється, в ній «немає потреби». росія це використовує. Дехто вчить, але щоби вивчити – треба розмовляти в побуті. Наша мова схожа до фінської, естонської, саамської. А зараз пробують відбудувати мову за допомогою російської лексичної конструкції. У нас немає прийменників – українець каже 9 слів: “Я вийшов зі свого будинку, щоби піти до лісу”. Ерзянською – 4 слова. Мова житиме й розвиватиметься лише у власній державі – це аксіома.

 РОСІЯ ГОТУВАЛАСЯ ДО ВІЙНИ З 2008 РОКУ, ЗІ З’ЇЗДУ НА ВАЛДАЇ

— Давайте поговоримо про війну. Наскільки несподіваним виявився для вас напад путіна?

— Жодної несподіванки. росія готувалася до війни з 2008 року, зі з’їзду на Валдаї. Там уже були прапори деенерівські. Потім обрання Януковича президентом України й як наслідок – міністр оборони і глава СБУ – громадяни росії. У них були плани на 2015 рік на повторні вибори Януковича, після чого – тихо-мирно приєднати Україну. Стався Майдан, усе пішло не так. І вони змушені були імпровізувати. А імпровізація – це помилки. Крим пішов не так, на Донбасі почалася війна. Ми закликали готуватися до війни в 2012 році – нам крутили пальцем біля скроні. У 2014-му пропонували створити інститут вивчення народів росії, допомагати національним рухам. У 2018-му ми створили “Ідель-Урал”. У той час усе більше представників провідної верстви українців уже розуміли – що треба робити. Але далеко не все суспільство і влада. Бо влада – віддзеркалення суспільства. Змінюється суспільство – змінюється й влада.

Під час війни треба мати ненависть до ворога й розуміння стратегічної мети. От що для вас перемога України? – запитує.

— Для мене – розвал росії.

— Це добре. В Україні існує сім категорій людей і кожна по-своєму бачить перемогу. Сьома категорія вимагає капітуляції перед «великою і могутньою росією». Шоста – миру за будь-яку ціну, п’ята – вихід на кордони 24 лютого 2022 року, четверта – сухопутні кордони України без Криму, третя – звільнення всієї України з Кримом включно, друга – розвал росії. І нарешті перша – розвал росії та створення за активною допомогою України незалежних держав від Сяну до Уралу. Це історична місія України, місія, яку не може виконати жодна інша держава в світі.

Двох переможців у цій війні не буде. Але є небезпека – час працює проти нас. Бо чим довше триватиме війна, тим більше людей буде в останніх групах – капітулянтів і прихильників миру за будь-яку ціну. Їхня маса може стати критичною, і цим можуть скористатися люди, які не люблять Україну.

ПРОСИТИ ДОПОМОГИ В ЗАХОДУ БЕЗ ІДЕОЛОГІЧНОЇ СКЛАДОВОЇ НЕМАЄ НІЯКОГО СЕНСУ

— Захід це розуміє?

— До війни західні політики про це й слухати не хотіли, бо не сприймали. Зараз і в Америці й Європі вже є люди, які це розуміють. А треба швидко ухвалювати сценарій: росія розвалиться – цього не уникнути й це неодмінно станеться. Звісно, можна спробувати реанімувати пацієнта – і він ще наробить багато шкоди, а можна піти по нормальному, людському сценарію – деколонізація. Потрібна політична воля. Україна повинна мати стратегію, яку пропонуватиме Заходу. Зараз такої стратегії ми не бачимо, а просити допомоги в Заходу без ідеологічної складової – немає ніякого сенсу. Мусимо також подавати сигнал і народам росії. Так, там винні всі, але винні по-різному.

— До речі, про винних. Росіяни, які їдуть на фронт, у численних відео кажуть, що їдуть захищати батьківщину. Але ж це брехня, вони їдуть убивати.

— Це нагадує мені історію про ірландського вовкодава – собаку, яка не може вкусити людину. За сотні років у росії вивели породу людей, яка не може йти проти влади. Вони навіть не знають, що так можна. А нам треба показати. Миттєво це не робиться, бо не можна перескочити через сходинку. На війні ми генеруємо ненависть – і це нормально. Але ненависть повинна бути не до всіх, бо якщо до всіх – тоді з’являється ось така захисна реакція і ненависть у відповідь. А треба, щоби частина з цих людей з національних республік перетворилися на наших союзників.

— Українці згаяли свій шанс здобути незалежність у 1917-1921 роках. Зараз боремося проти другої спроби імперії підбити нас під себе. Коли будуть готові ерзя вчепитися у свій шанс?

— Так. Іноді, на жаль, за наші помилки доводиться платити дітям чи онукам. Але я би не став казати, що українці “згаяли” свій шанс. Це була запекла боротьба. Для нас вона є і буде прикладом жертовності та любові до свого народу. Скоріше не “згаяли”, а не вдалося. І тому є багато причин, як об’єктивних так і суб’єктивних. На мою думку, основна причина – в тому, що не вистачило єдності політичних лідерів в умовах відсутності впевненої державної влади та зрозумілої державної стратегії. Не було чіткої програми, які, наприклад, були запропоновані народу в країнах Балтії. Саме тому серед народу України знайшлося багато таких, хто повірив у прості, зрозумілі та спокусливі обіцянки московської пропаганди. Іншими словами, суспільство “не дозріло”.

Так само сьогодні в ерзян. Дехто вже “вчепився” у той шанс, а більшість розраховують на чиюсь мудрість чи милість. Тому ерзянський рух сьогодні працює над своєю стратегією, програмою. Бо в умовах неминучого розпаду росії успіх буде в того, хто зможе запропонувати зрозумілі та привабливі стратегію, програму, державний устрій. Упевнений, що деморалізовані програшем промосковські сили не зможуть скласти нам конкуренції, бо вони будуть стурбовані, де би сховатися від гніву тих, кого вони ще вчора вважали мовчазним бидлом.

— Який народ, що живе між Волгою й Уралом, готовий стати локомотивом національно-визвольного руху в нинішній росії?

— Думаю, що поки жоден не готовий. Міг би бути один із трьох народів: башкорти, татари, або народ ерзя. В кожного сьогодні є окремі риси такого лідера-локомотива. Але ми сьогодні розраховуємо не на якийсь окремий «локомотив», а співпрацю з кожним поневоленим народом, на спільну боротьбу. Саме тому ми об’єднані в Лігу Вільних Націй, куди входять як названі народи, так і калмики-ойрати, буряти, козаки, інгерманландці, мокшани.

— Чому на війні є чеченський батальйон і немає башкортського?

— А чому є легіон “Свобода росії”? Читав, що є башкортський батальйон, але у нашому середовищі інформації про нього ніякої немає. Люди, які хочуть воювати за Україну, є. Немає алгоритмів, як громадянину росії потрапити в національний батальйон, якого ще немає. Народам потрібен сигнал. Україна має сказати – ми йдемо вам на допомогу, звільняємо вас і б’ємося разом. Президент звертається до народів Кавказу із закликом слідувати імаму Шамілю. А на ділі? За час війни з 2014 року ми віддали кілька сотень людей на тортури ФСБ. На практиці це виглядає так: знаходимо татарина, чуваша, удмурта. Питаємо: будеш з нами працювати? Каже, буду. Але людина має проблеми з російською владою. Питає: ти захистиш мене, коли росія оголосить мене в розшук в інтерпол? І я не знаю, що сказати, бо є приклади видачі. Українські мусульмани створили організацію допомоги й витягують таких хлопців з інтерполу. А український чиновник не хоче. Він за буквою закону видає людей на тортури. І ось відповідь на ваше питання – батальйонів немає, бо немає стратегічного бачення, що є перемогою України. Розмови є, але це лише слова. Як каже моя онука, кохання – це справи, а не слова (посміхається).

МИР ПОСЕРЕДИНІ БУДЕ СЕРЙОЗНИМ ПРОГРАШЕМ УКРАЇНИ

— Чим, на вашу думку, закінчиться ця війна?

— Чим закінчиться? Чи спрацює мій план – маю великі сумніви. Насправді, Україна перемогла в березні, коли змогла встояти й переконати захід, що боротиметься. Але треба рухатися далі. росія розвалиться, але питання – коли? Вона має ресурсів набагато більше, аніж Україна. Нам треба вести інформаційну війну. Без впливу на населення, без підриву зсередини росії – перемоги не буде. Сто років тому було так само: УНР, Гетьманат мали підтримку людей, але потім її втратили – бо не було стратегії.

Я скажу більше: мир посередині – серйозний програш України. Навіть, коли раптом путін прибере війська, попросить вибачення і піде у відставку – це програш України. Мир без перемоги – програш. Зрада тих людей, які загинули. Бо імперія набереться сили й повернеться. І тоді воювати доведеться нашим онукам.

— Вас, людину, яка бореться проти росіян зі зброєю в руках, не ображає вислів “відправити росіян на мокшанські болота”?

— Ні. Мене це не ображає, бо я не мокша. Але це не є справедливим по відношенню до мокшанського народу. Він ніколи не жив там, де зараз москва. Він мешкав значно південніше, це більш степовий народ, аніж лісовий, яким є ерзянський. Іноді мокшанами називають росіян. Це теж неправильно. Бо мокшанська складова – чи в росіянах, чи в “русскому” народі – значно менша, скажімо, аніж українська. Десять років тому українців було в рф майже 2 мільйони. З переписом 2021 року залишилося 884 тисячі. Мокшан – майже удесятеро менше. У госдумі – два чи три мокшанина, але більше тридцяти українських прізвищ! Гадаю, що нам не варто сперечатися на цю тему, бо це шкідливо впливає на наше майбутнє. Важливіше – спільно діяти тим, хто зберіг себе від русифікації, вважає себе українцем, ерзянином, мокшанином. Сьогодні ми маємо спільного ворога, тому краще діяти разом і обговорювати своє майбутнє, аніж з’ясовувати, у кого з предків був довший меч…

— Український історик Володимир Білінський вважав росіян русифікованими угро-фінами. Як ви вважаєте, чи є така нація – росіяни?

— Я вважаю, що “русскій” не є етнічною ідентичністю і навряд чи є така нація – “русскіє” чи росіяни. Це більше почуття належності до “русскага міра”… Це почуття дає можливість пояснити, виправдати своє рабське, холопське життя та поведінку якоюсь вищою метою, дозволяє ставити себе вище інших народів навіть тоді, коли ти сам нічого не вартий. Віртуальна реалізація колишньої мрії “кто бил нікєм, тот станєт всєм”. Але ця “велич” – намальована, придумана. Це пройде, як тільки з програшем у війні та розпадом рф ресурс припинить годувати так званого “русского” і той почне шукати інший ресурс, іншу ідентичність, вже етнічну. І майже кожен знайде, і побажаємо їм успіху.

Зараз дуже розповсюджено словосполучення “фіно-угорські народи”. Але ж тільки спеціалісти розуміють сьогодні, про що йдеться, коли говорять про “фіно-угрів”. Це одна з двох гілок уральської мовної родини. Чи можна говорити, що є такий народ “фіно-угри”? Візьміть мешканця Суомі та угорця. Хіба це один народ? Якщо ми говоримо про народи, то, на мою думку, для нас більше підходить назва волзькі фіни. Але мова не про це. У будь-якому випадку, Володимир Білінський недоговорив. Бо росіяни – це не тільки русифіковані фіно-угри, а й тюрки, слов’яни, монголи, германці. Гадаю, що завдяки агресивності російського державного утворення, в “русскам чєлавєкє” намішано потроху від кожної з 28 основних мовних родин світу.

— Де захована Кощієва смерть? Час від часу в росії трапляється “смута” й влада слабшає – імперія тріщить і розлазиться. Так було після смерті Івана Грозного, так було в 1917-му й 1991-му. Чи бачите ви якісь загальні ознаки початку нової смути? Які це ознаки?

— «Кощієва смерть» закладена в самого Кощія ще при народженні. Держава розвивається, росте, і разом із накопиченням усіляких ресурсів – накопичуються протиріччя. І серед них – системна складність державного управління. Коли умовна маса цих протиріч стає критичною, стається розлом, криза. І це, по суті, є двигуном прогресу. Тобто, якщо система правильно використовує свої ресурси від інтелектуального до сировинного, то вона з меншими втратами виходить із кризи. Оновлюється. Але якщо система спирається на сировинні ресурси, коли рішення приймаються “волею государя” без участі здорового глузду, то накопичення протиріч приводить до смут, коли розпад держави стає дуже ймовірним. Так було після смерті Івана Грозного, точніше – трохи пізніше, після смерті Бориса Годунова. До речі, за версією Володимира Білінського, це були останні чингізиди, які керували Московією.

Парадокс, але у 1917 році розпастися системі не дали більшовики, нова російська “еліта”, якщо можна так її назвати. Вони рятували імперію за рахунок нового устрою, державного капіталізму, який для привабливості назвали соціялізмом. У якості ліків – нова ідея, жорстка експлуатація, терор та брехня, як норма життя радянської людини. Вдалося їм врятувати імперію? Ні, тільки відтермінувати крах.

І не смута приведе до падіння московії, а колапс державної системи управління, початок якого ми вже бачимо, у першу чергу – в діях московської влади, у рішеннях, які не мають жодного стосунку до здорового глузду. Тому наближається розпад системи на окремі держави й станеться це все досить швидко.

ЧАС ГЕРОЇВ НЕ МИНАВ НІКОЛИ

— Ви – підполковник авіації, який служив у радянській армії в Україні. У 1990-х ви познайомилися з В’ячеславом Чорноволом, який розчув ваш ерзянський акцент. Кажуть, ця зустріч стала доленосною?

— Мені пощастило опинитися в Україні. У 1980 році мій підлеглий (я лейтенант, він прапорщик) казав мені, що ненавидить комуняк. Я запитав його – за що? І тоді я вперше почув про Голодомор. Потім було життя серед українців і, повірте мені, Карл Маркс таки був правий, “Битіє опрєдєляєт сознаніє”. А зустріч з В’ячеславом Чорноволом я би порівняв з камінцем, який він жбурнув у те, що залишилося від «коммуністіческой сістєми міровоззрєнія» – і вона розсипалася. За Союзу нас, військових, послали охороняти пам’ятник Леніну. Підійшов Чорновіл із рухівцями. За розмовою почув, що я не росіянин, а ерзя. Він з такою повагою говорив про мій народ! Розповідав, чим ерзяни відрізняються від росіян. Жодної агресії – лише доброзичливість.

— Я вперше почув про вас після промови в ООН ерзянською мовою. Що це була за історія і як вдалося це здійснити?

— Нам допомогли українці. Ви – унікальна нація. Серед вас є багато людей, які не просто вважають себе державниками, вони вважають, що держава – це вони, кожен особисто. Вони думають не просто про Перемогу. Вони думають про майбутнє України після Перемоги! Саме такі люди допомагали нам. Для активістів нашого руху це була видатна подія. Вперше в історії ерзянська мова лунала в ООН! На весь світ. А ЗМІ московії у найкращих традиціях російської журналістики щедро начавили отрути на сторінки своїх видань. Подяка їм за рекламу.

— У 2014 році ви воювали проти росії на Донбасі. Усвідомлювали – що з вами буде, якщо, не дай Боже, потрапите в полон?

— Так, я й зараз усвідомлюю таку небезпеку. Ми і зараз воюємо, і зараз усе може статися. Не прийміть за браваду, але з роками смерть стає не такою страшною і все більше турбує не коли, а як? 5 грудня 1671 року московити спалили живцем ерзянку Оляньаву. Вона попросила розв’язати руки і сама зробила крок у вогонь. Не кричала. У 2019 році удмурт Альберт Разін спалив себе на знак протесту проти знищення рідної мови та удмуртського народу. Не кричав.

— Ваш народ підкорила Орда в 1242 році. Останній старійшина, Пургаз, сказав, що народ звільниться через 777 років. Досі найвідомішими ерзя були ті, хто допомагав скріплювати імперію – патріархи Нікон і нинішній Кирило, а також комдив Чапаєв. Чи настав час для героїв, які її розвалять?

— Так, є така красива легенда. “Сімсот років нас намагатимуться перетворити. Сімдесят років нас намагатимуться знищити. Сім років ми збиратимемо сили й Орда впаде”. Якщо додати до тих часів 777, то буде 2019 рік. Якось я сказав, що мабуть Пургаз помилився. Але один із моїх друзів заперечив. Ні, казав він. У 2019 році сталася подія, якої раніше не було. Було обрано Інязора за межами Ерзянь Мастор, робота Атянь Єзєм (Ради Старійшин) стала постійною, як і Секретаріату Інязора. Саме у 2019 році складалося Положення про вибори та роботу ерзянських представницьких органів. Це вже початок державності. Ні, він не помилився!

Час героїв не минав ніколи. Інша справа, що ми, на жаль, знаємо не про всіх. І Нікон, і володимир гундяєв, і Чапаєв дійсно відомі, але в номінації «Герої, яких краще б не було». Ми згадуємо сьогодні справжніх героїв сучасності. Це Дмитро Надькін, Йовлань Оло, Олексій Лесних, Олександр Тікшайкін. Це ерзянський лицар Олексій Вещевайлов, який загинув у жовтні 2022 року в боротьбі з московською навалою…

Прийде час й у вільній країні Ерзянь Мастор ми згадаємо кожного. Нікого не забудемо. І поговоримо про це в корпункті Укрінформу в незалежній Ерзянь Мастор.

Юрій Стригун

Фото: Руслан Канюка