З 8 листопада різко загострилася ситуація з мігрантською кризою, «гібридною атакою» режиму Лукашенка проти Європейського Союзу. Цього разу її вістря виявилося спрямованим проти Польщі (тому корисно прочитати текст варшавського власкора Укрінформу «Лукашенко атакує Польщу і ЄС мігрантами», 09.11.2021). Варто також згадати, що влітку, коли ця спецоперація тільки розгорталася, перший удар був спрямований на Литву (ця ситуація розглядалася у моєму матеріалі «Живі люди як зброя – гібридна атака Лукашенка на Литву і ЄС», 03.08.2021).

Нинішнє осіннє загострення відрізняється від літнього тим, що тепер у гру більш явно вступив Кремль. Злагоджена підтримка позначається по всіх трьох лініях — політичній, дипломатичній, пропагандистській.

ЧОМУ «МАРШ НЕЛЕГАЛОВ» ВІДБУВСЯ САМЕ ЗАРАЗ

Чому влітку, в червні-липні, під атакою була Литва, а не Польща, як зараз? Тому що держава — менша, отже, і ресурси для відбиття «гібридної атаки» більш обмежені. Передбачалося, що такий удар по Литві буде більш серйозним, болючим, тим більше в умовах пандемії. Але держава Литва його витримала…

Після того, як прикордонникам наказали повертати нелегалів назад, на територію Білорусі, у тому числі із застосуванням сили, на якийсь час ситуація по периметру кордонів Білорусь-ЄС була частково стабілізована, колишню гостроту вдалося зняти. (Хоча безліч локальних конфліктів продовжували відбуватися: були групи мігрантів, які застрягли на нейтральній смузі, також періодично знаходили окремих загиблих мігрантів або ж заявлялося про наявність таких).

Але було зрозуміло, що це все – напівзаходи. Питання лише у тому, коли і у який саме спосіб буде здійснена наступна атака.

Похід до польського кордону великої групи «самоорганизовавшихся», за словами лукашенківців і російських пропагандистів, нелегалів почався зараз, коли останній місяць осені наближається до середини – з надійним похолоданням до нульових температур. І це означає, що можна поставити під загрозу життя мігрантів, яких Лукашенко заманив до Білорусі, насамперед дітей, людей похилого віку, хворих.

Так само варто нагадати інтерв’ю Укрінформу з радником Тихановської з міжнародних питань Франаком Вячоркою (22.10.2021). Тоді він анонсував велику конференцію по Білорусі, яка відбудеться найближчими тижнями в одній з європейських країн. 31 жовтня ця країна і ці дати стали відомі. На саміті Ради ЄС канцлер Александер Шалленберг оголосив про міжнародну конференцію 22 листопада у Відні, яка має стати «діалоговим майданчиком і буде присвячена вирішенню білоруської кризи». 4 листопада австрійський МЗС оголосив її офіційну назву: «На шляху до процвітаючого і безпечного майбутнього для Білорусі» (Towards a prosperous and safe future for Belarus). Вячорка ж додатково ще раз підтвердив, що «приїдуть спікери з різних країн, представники урядів, а також демократичних сил Білорусі». Схоже, ця конференція, що її організовує принципово нейтральна представниця «старої Європи» Австрія, дуже розлютила вусатого диктатора. (Але цікаво, що про свою відмову брати участь в ній запрошені на захід Росія і Білорусь узгоджено заявили лише після початку «гібридної атаки» – 10 листопада).

Третій важливий фактор — 4 листопада на віртуальному засіданні спільної держради Союзу Росії та Білорусі була затверджена нова концепція спільної міграційної політики. Причому держсекретар Союзної держави росіянин Дмітрій Мезєнцев назвав дії Білорусі у зв’язку з «последними событиями на границе Беларуси-ЕС» – «выдержанными и профессиональными». Це стало ще одним підтвердженням того, що Москва і в цьому питанні повністю підтримує Мінськ.

Багато хто зараз сперечається: хто саме є ініціатором «марша 8 ноября» — Лукашенко, Путін чи це їхній спільний креатив? Великою мірою, це не так вже й важливо. Хоча, якщо вже докопуватися до суті, то можна навіть визначити день, коли, ймовірно, Владімір Владімірович видав Алєксандру Григоровичу карт-бланш на такі акції. 9 вересня — під час одного з численних цього року приїздів Лукашенка до Росії.

ПРИНЦИПОВО ВСЕ БУЛО ЗАТВЕРДЖЕНО 9 ВЕРЕСНЯ У КРЕМЛІ

Тоді на пресконференції у Кремлі, яка відбулася після переговорів, слово мав працівник білоруського телеканалу ОНТ. Перед питанням він зробив таку довгу підводку (хронометраж 39: 15): «Гуманитарный кризис в европейском приграничье сейчас обостряется и набирает обороты, а в ЕС закрывают глаза, скажем, на действия польских властей по отношению к беженцам из Афганистана, других стран. Вместо того, чтобы помочь, они их выдворяют, выкидывают за пределы своей территории и делают это бесцеремонно, безжалостно, довольно жёстко, с использованием спецсредств. Это, конечно, имеет мало отношения к правам человека, к демократическим принципам, о которых Запад любит говорить».

Зверніть увагу: тоді в європейській інформповістці найперше за інерцією говорили про ситуацію на білорусько-литовському кордоні, а тут в тексті, ймовірно, продуманому і узгодженому в мінських верхах, Литва взагалі не прозвучала, а вже лише Польща! Ну, і саме питання від лукашенківської Білорусі: «Стоит ли в ближайшее время ожидать каких-то совместных действий Минска и Москвы по урегулированию этой проблемы?»

Перед тим, як почав відповідати хазяїн Кремля, Григорович встиг кинути репліку на адресу ОНТ-ешника, але при цьому виразно дивлячись на Путіна: «У вас очень интересные факты!». Так Лукашенко вже тоді акцентував увагу на «ужасной» і саме польській владі.

Але ось почав відповідати російський президент: «К совместным действиям меня призывают мои западные коллеги и европейские лидеры некоторых стран, как раз ссылаясь на то, что кризис на белорусско-литовской, белорусско-польской границе возник. Меня просят как-то на это повлиять».

Зауважимо, що Путін проблемним спочатку називає литовський кордон, а вже потім – польський, який прозвучав у питанні (згідно з прийнятою тоді черговістю). Далі хазяїн Кремля в принципі не відповідає на питання. А замість цього привідкриває закулісся, мовляв, західні лідери просять його (вже тоді!) вплинути на хазяїна Мінська. І що ж? «Ответ очень простой: это нас не касается, это не наша граница. Это граница Республики Беларусь и государственная граница Литвы и Польши». Далі Путін, не дуже схвально порівнюючи Лукашенка з «Талібаном», тим не менш, пропонує західним країнам спілкуватися безпосередньо з білоруським диктатором, а не піддавати його обструкції.

Путінська відповідь закінчилася. Однак той самий лукашенківський «журналист», порушуючи традиції, ставить ще й уточнююче питання Путіну, як він ставиться до тих, хто визначає те, що відбувається, як «гибридная атака на ЕС»? Путін відкидає такий різкий вислів і повторює попередню тезу: «Вы хотите по-настоящему действительно решать – обращайтесь к белорусским властям и решайте проблему. Мы-то здесь при чём?».

Тепер вже слово бере Лукашенко: «Владимир Владимирович опять сделикатничал, мы-то хорошо знаем, и я его информировал об этом, мы обсуждали эту проблему». Он як! І далі мінський диктатор детально, по пунктах, видає усі нинішні тези білоруської та російської пропаганди, які громихають після розпочатої 8 листопада атаки.

Тож, схоже, концепція нинішніх масових маршів до кордону була обговорена і затверджена саме тоді — 9 вересня, на переговорах у Кремлі.

ШАНТАЖ ЄВРОПИ СТРАШНОЮ ТЕЛЕКАРТИНКОЮ

Якщо в двох словах, то тези роспропа і белпропа з цього приводу є такими: західні країни самі в усьому винні. По-перше, вони зруйнували мирні благополучні диктаторські режими в Лівії та Іраку, вони ж розв’язали громадянську війну в Сирії. І всіх закликали до західного способу життя. Тому громадяни тих держав і кинулися на Захід. Другий пункт винуватості — були введені різноманітні санкції проти Білорусі, через що грошей не вистачає. І ще — санкції проти «Белавіа», через що («порожнім місце не буває!») до Мінська почали літати рейси з неблагополучних країн, які привозять до Білорусі тисячі мігрантів. І Лукашенко начебто це не організовує. Однак і перешкоджати цьому не бачить сенсу. Тому Захід має почати прямі переговори з ним, а ще краще – давати йому мільярди доларів, як Туреччині під час минулої міграційної кризи. Крапка.

Показово, що ці тези розгорнуто почали звучати у роспропа ще у понеділок ввечері — у вівторок вранці, до того, як їх же озвучив Сєргєй Лавров. Що зайвий раз підтверджує наявність прямої, регулярної і тісної координації між Кремлем, Смоленською площею (місце, де розташована «сталінська висотка» російського МЗС) і роспропом.

Окремо варто зазначити ще один новий акцент — фактор Німеччини. Якщо раніше мігранти говорили, що для них головне в принципі опинитися в межах ЄС, то тепер белпроп і роспроп тараторять про те, що мета нелегалів – Німеччина, а Польща – лише проміжний етап. Тому, напевно, не випадково, що Путіну з цього приводу першою зателефонувала саме Ангела Меркель: зі все тим же проханням «вплинути на Лукашенка» і все тією ж відповіддю – «розмовляйте з ним безпосередньо».

Цій зміні напрямку атаки, північного (литовсько-латвійського) на західний (польсько-німецький), можна дати кілька пояснень. Для Лукашенка, давнього шанувальника «президентських методів управління Гітлера», різниця між Німеччиною та Австрією є несуттєвою. Тож, коли він б’є по Німеччині, він б’є і по Австрії. До того ж мета Вусатого ще й у тому, щоб внести розкол між Старою і Новою, тобто Західною і Центрально-Східною Європою.

Адже з білорусько-польського кордону зараз йде особлива картинка, що створюється досвідченою кремлівською пропагандою і готується Лукашенком (фактично терористом, який використовує нещасних людей як заручників). Вона виглядає справді жахливо: мерзнуть діти, які просять їжу і воду, глибокі поранення шкірних покривів від дроту «Концертіно» у їхніх батьків.

Тому за дипломатичної, агентурної, фінансової підтримки Кремля і з використанням «корисних ідіотів» вже розгортається кампанія за те, щоб пропускати зібраних мінським диктатором нелегалів без жодних умов. А це, зі свого боку, призведе до того, що нелегальний потік мігрантів запрацює ще більш потужно – на сотні тисяч, благо, російське небо, як і ерефівська залізниця – для Білорусі відкриті. І це ж буде фактично капітуляцією перед двома диктаторами. Особливо небезпечною в умовах ще й енергетичної кризи.

ПОРОЖНІ ПОГРОЗИ ДИКТАТОРА ЧИ ПРОГРАМА ДІЙ?

Після першого бурхливого дня 8 листопада і бурхливих подій на польському кордоні в ніч на 9 листопада настало тимчасове затишшя. Мігрантський табір стоїть, роспроп з меншим братом белпропом працюють, дипломатичні шестерінки європейських і євроатлантичних погоджень крутяться.

Але важливо розуміти — що ще у диктаторів є про запас. По-перше, можна пригнати до кордону наступну партію нелегалів у супроводі білоруських силовиків зі зброєю. Можна також повернутися до більш активної атаки на литовський кордон, а заодно і латвійський…

Але варто згадати і більш жорсткі погрози Лукашенка, які вперше прозвучали 20 липня. Він передрік, що для захисту від злих єесівських прикордонників мігранти візьмуть в руки зброю, не уточнив, правда, звідки вона з’явиться у повністю підконтрольній йому державі, мабуть, за традицією Союзної держави РФ і РБ, – з «военторга»: «То, что люди туда (до Литви, ЄС, – ред.) хлынули, – это только начало. Я уже вам сегодня сказал: дальше туда пойдут люди вооруженные, чтобы защитить вот таких вот обиженных людей. Если такой человек, прошедший через войну, туда (до Литви, ЄС, – ред.) попадет с оружием, не факт, что он будет защищать только беременных женщин, хлынувших с Ближнего Востока и Афганистана. Вы знаете, что там будет твориться. Мы это видим на примере западных государств, и видим, как они на это реагируют».

Тоді це здалося порожніми балачками, «неадеквухой». Але, може, варто подивитися на це як на програму дій? Якщо зараз у нелегалів для проламування прикордонних укріплень на кордоні з’являється добре заточений шанцевий інструмент, то чому у них не може з’явитися в руках і більш серйозна зброя? Так, у цьому є, звичайно, чималий ризик і для самого диктатора (обох диктаторів). Але – з іншого боку, — питання лише у ступені контролю над озброєними людьми і ступені їхнього ідеологічного накачування.

І, зокрема, Павло Латушко стверджує, що ті погрози не були порожніми. За інформацією, яка є у білоруської опозиції, якраз з липня на базі ОСАМ (Отдельная служба активных мероприятий госпогранкомитета Беларуси, «пограничный спецназ») біля містечка Опса Вітебської області проходять підготовку афганські та іракські ветерани. Тренування проводяться бригадою білоруського спецназу «Марьина Горка», яка воювала в Афганістані у 1980-х, а також інструкторами російського ГРУ.

Спеціально для можливих майбутніх провокацій нібито завезена трофейна американська зброя, яка потрапила в пострадянські центрально-азіатські республіки, а також стара радянська зброя з того ж регіону.

Тепер подивимося на карту. Опса розташована за півтора-два десятки кілометрів від литовського і латвійського кордонів. Тож силовим структурам цих держав варто серйозно ставитися до такої інформації. Але і кілька сотень кілометрів до польського кордону — теж не велика відстань. До того ж у воєнізованій лукашенківській державі багато військових баз. Подібну підготовку можна проводити і на них, ближче до Польщі.

Тож, у будь-якому разі, обманюватися нинішнім затишшям не варто. І треба спокійно, без істерик, бути готовим до всього.

Олег Кудрін, Рига