Але є одне «але», і воно називається «громадська думка». І  в Італії вона однозначно на нашій стороні

І про Італію. Як завжди, зблизька, на місці справи виглядають не так кепсько, як здається з новин, — тобто, звісно, кепсько, але далеко не безнадійно. Не забуваймо, що в Італію Чекістан інвестував особливо щедро (яка ж «успєшная женщіна россії» не вважала своїм обов’язком бодай двічі на рік злітати на фешин-шопінґ до Мілана чи закупитись старим муранським склом у Венеції!), тому зв’язана з росією частина тутешнього бізнесу, сильно невдоволена тим, що «все так затягнулось, хто ж знав, думали, скінчиться за 3 дні» (пряма мова з живих уст, почуто на закритій вечірці), — мусить, до ворожки не ходи, смикати уряд, щоб швидше «мирив» Україну з Росією і мінімізував їм збитки.

Але є одне «але», і воно називається «громадська думка». І в Італії вона однозначно на нашій стороні. Тому її тут обробляють з усіх сторін зі страшною «м’якою силою».

Тож наразі «склянка напівповна-напівпорожня», і треба працювати, щоб вона наповнилась на нашу користь. Напр., така показова деталь. Венеція нині без росіян — взагалі!! Нечувана річ, здавалось би, і знаєте що? А нічого!  «Отряд не заметил потери бойца». Найгучніші на вулицях зробились — німці й британці (на фото зліва я в момент споглядання тур. натовпу на мосту Арсенале), і взагалі ні від кого з італійців (будь-якого стану) ще ні разу не доводилось мені чути жалю за рос. туристами. У вікнах італійці вивішують укр. прапори, і рос. парочку в футболках із здоровенним SAVE UKRAINE теж трапилось побачити)) — перемовлялись вони тихесенько, як партизани в ворожому оточенні, зате футболки впадали в око здалеку (без жартів, найпевніший показник панівних настроїв у популяції — це те, як саме при зіткненні з нею мімікрує особина!). І хай це співчуття до України суто емоційне, але рівень його все ще стоїть високо — і не спадає. Тому його стараються збити штучно.

І от фоточка справа — це вже ілюстрація до цієї другої, куди менш оптимістичної частини історії. Книжечка на 90 стор. сильно побільшеним кеглем — це, фактично, розтягнена «на брошуру» (щоб краще продавалась!) стаття вижилого з розуму старого мудила (перепрошую) Чомскі-Хомського про те, як «у війні в Україні винен Захід» (не Міршаймером єдиним, егежбоньки, цих «щирих ідіотів» по зах. університетах тьми і тьми!), причім, нотабене, брошурку цю йому вочевидь було замовлено «під бестселлер» одразу з першими рос. бомбами, бо англ. оригіналу в вихідних даних немає (!) — книжка писалась ветхим старцем одразу для італ. видавця і вийшла в останніх числах квітня, — хапай, поки гаряче! (Ах, за печінки б уже вас, курви, вхопило…) І ось це вже — так, цілеспрямоване опромінення мізків: ця фігня стоїть в усіх книгарнях як головне «першоджерело» пересічному італійцеві для орієнтації, і від того, що автор незабаром лизатиме за неї в пеклі ще одну сковороду, засмічені ним мізки яснішими, на жаль, не стануть… А інших книжок з гарячої теми на італ. ринку наразі немає. Ось це й називається — «м’яка сила».

Що ж, як казала героїня «Музею» (який, до речі, наступного року вийде італійською), — «тепер це наша війна, і ми її ще не програли».

Слава ЗСУ.

Оксана Забужко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства