Із великою зацікавленістю слідкую за розгортанням проєкту «Форум вільних народів ПостРосії», починаючи з його самого першого заходу, який відбувся у травні минулого року. Пройшло 15 місяців, ФВНП вийшов на якісно новий рівень і впевнено крокує далі, не збавляючи темпів. Попри те, що складність завдань нарощується, вдається витримати початкову «скорострільність»: заходи в середньому проходять кожні 2-2,5 місяці.

Кому цікаво, може почитати матеріал в Укрінформі про 5-й Форум, який багато в чому став переламним – «Ідеї деколонізації РФ гучно пролунали в стінах Європарламенту». А у цьому ж матеріалі зафіксуємо зміни, які відбулися з того часу.

ПРОТИРІЧЧЯ МІЖ РОСІЙСЬКОЮ ТА ПОСТРОСІЙСЬКОЮ ОПОЗИЦІЄЮ

Проте для початку потрібна невеличка вступна частина: в чому сенс, затребуваність ФВНП, що допомагає йому успішно розгортатися?

Ще до початку повномасштабного російського вторгнення в Україну ставало все більш очевидним, що палітра російської опозиції (на той час ще не обов’язково емігрантської), яка гуртується навколо різних об’єднань, форумів, зборів, виглядає неповною. Справа у самому визначенні, точніше – в переважному самовизначенні цієї опозиції – «російська». Що відразу передбачає й певну політичну позицію – існування «єдиної й неподільної». І це вже відсікало чи принаймні зменшувало активність, представленість національних рухів. Представники котрих як мріяли, так і мріють, як бажали, так і бажають справжньої незалежності.

Їх у цьому можна зрозуміти, оскільки останнім часом це вже просто справа виживання народу, культури, нації. Адже Кремль взяв курс на пришвидшену денаціоналізацію та русифікацію. Варто нагадати, що рівно 5 років тому Путін підписав указ про скасування обов’язкового вивчення рідних мов на території Російської, нібито, Федерації. І це вже почало вкрай негативно впливати на збереження ідентичності народів Ерефії.

Крім того, деякі опозиційні діячі із переважно етнічно російських регіонів також вважали більш продуктивним підвищення статусів своїх країв аж до складових частин конфедерації чи навіть повної незалежності. Це також можна зрозуміти, хоча б на історичному прикладі. Адже в Європі існують три успішні, високорозвинені держави, які базуються на німецькій культурі, мові – Німеччина, Австрія, Ліхтенштейн. (Ще в трьох, Швейцарії, Люксембурзі та Бельгії, німецька мова має високий офіційний статус). При цьому неважко пригадати, хто, яка політична сила намагалися об’єднати всіх німців в одному Рейху, і чим це закінчилося… Тепер же існування кількох німецьких держав – позитивна дійсність. То чому ж устремління до створення кількох російських держав треба вважати антипатріотичним? Тим паче в той час, коли жорстко централізована імперська Росія зараз вкотре показує свою агресивність і неадекватність…

Подібні погляди, більше ніж просто «регіоналістські», для «класичної» російської опозиції та її керівників здавалися надто різкими. Тому з часом зростало обопільне непорозуміння, коли в спілкуванні глухо й не надто публічно, але проговорювалися взаємні звинувачення. З одного боку – в «радикалізмі та маргінесі», з іншого – в «ліберальному імперстві».

РОЗГОРТАННЯ ПРОЄКТУ «ФОРУМ ВІЛЬНИХ НАРОДІВ ПОСТРОСІЇ»

Проте співпраця продовжувалася. Але 24 лютого 2022 року, початок повномасштабної війни багато що змінив. По-перше, він виразно, об’ємно показав невиправну імперську сутність «єдиної й неподільної». По-друге, досить швидко стала явною підступна імперська політика Кремля, коли непропорційно великий відсоток мобілізованих береться з національних республік РФ. Так, з одного боку ведеться геноцидна війна проти українців. А з іншого – цілеспрямовано нищаться менші корінні народи власної держави з метою ще більше змінити демографічну ситуацію на користь титульного етносу Імперії.

Крім того, перед лицем загрози, що постала перед нами, в Україні зрозуміли, що не можна залишати антиімперські сили в країні-агресорі напризволяще, а варто їм допомогти – згідно принципу «За нашу і вашу свободу». Не секрет, що організатором Форумів вільних народів ПостРосії є українець, енергійний та ефективний менеджер Олег Магалецький. Йому в цьому середовищі довіряють, його поважають. І зрозуміло, що без такої довіри та поваги він би сам нічого не міг зробити. А якщо проєкт живе та розвивається, то це через те, що в ньому є потреба в широких колах опозиції – вже не так російської, як пост/російської.

Перші три Форуми пройшли в Східній Європі (двічі в Польщі та раз у Чехії), четвертий відбувся на Півночі Європи (у Швеції). І, як уже зазначалося, переламним став п’ятий Форум, який пройшов у січні – в Брюсселі в приміщенні Європарламенту. В ньому не просто брали участь деякі євродепутати, але й одну з сесій вів віцепрезидент ЄП.

Тоді ж стало відомо, що наступні форуми плануються в США та Японії. Існували побоювання, чи вдасться вивести – і вивезти – цей проєкт за межі Європи, не втрачаючи вже досягнутого високого рівня? Вдалося! Шостий Форум пройшов 25-28 квітня у трьох невипадкових будівлях трьох міст, надзвичайно важливих для американської демократії, – Вашингтоні (Інститут Гадсона), Філадельфії (мерія міста), Нью-Йорку (Український інститут). 

СЬОМИЙ ФОРУМ, ТОКІЙСЬКИЙ – УЗАГАЛЬНЕНІ ВРАЖЕННЯ

Сьомий Форум відбувся 1-2 серпня в Токіо в приміщенні парламенту та з участю п’яти парламентаріїв. Почнемо розмову про нього з того, що дізнаємося думку трьох учасників, які брали участь у заході, причому не онлайн, а безпосередньо – в японській столиці.

Це Марина Ханхалаєва, представниця Руху за незалежність Бурятії «Тусгаар Буряад Монголія» в Лізі вільних націй; Станіслав Суслов, заступник голови Комітету незалежної конфедерації Сибіру; Руслан Габбасов, голова Башкирського національного політичного центру, член Ліги вільних націй.

Спочатку зазначимо, в чому їхні враження збіглися. Це те, що найбільш вражаючим був перший день – відкриття Токійського Форуму: інтерес, проявлений місцевою пресою; спілкування з японськими депутатами, обговорення та підписання спільної декларації; величезна зацікавленість у вирішенні застарілої проблеми Курильських островів, загарбаних СРСР/Росією; водночас – інтерес до взаємовигідної співпраці з нинішніми російськими регіонами, можливими майбутніми незалежними державами.

Ну й останнє – визнання вагомості Форуму з боку МЗС Росії, про що свідчить нота протесту, вручена японському представнику в Москві 7 серпня.

ХАНХАЛАЄВА: ТУТ АЗІАТИ ХОДЯТЬ З ВИСОКО ПІДНЯТОЮ ГОЛОВОЮ

— Я багато читала про Японію, а також – власне твори японської літератури. Тому заочно трохи знала її, отже їхала туди з якимось очікуваннями. Тепер же можу сказати, що ця країна вразила мене. Я виросла в Росії, бурятка за походженням. І тут вперше побачила країну, настільки успішну, в якій настільки гармонійний баланс між збереженням традицій та акцентом на освіту, що сприяє інноваційним проривам. Країну, в якій мешканці, азіати, як і я, ходять з високо піднятою головою. (Для розуміння контексту – я взагалі-то добре знаю, що таке благополучні країни: зараз мешкаю в Америці, раніше пожила в Еміратах).

Щодо виступів на Форумі, які запам’яталися… Мені завжди близька риторика Руслана Габбасова, тим більше, що ми давно знайомі. Цікаво було слухати японських спікерів, усіх. Багато хто з них казав, що ще їхні батьки все своє життя присвятили поверненню Курильських островів. Я їх у цьому дуже добре розумію та підтримую. Тим більше на тлі імперської війни, що зараз ведеться Росією в Україні. Принципово це та же історія – анексія чужих територій.

Взагалі боляче усвідомлювати, що в цій злочинній війні беруть участь досить багато людей, мобілізованих з Бурятії… Можна сказати, що таким способом Кремль взагалі (демографічно — ред.) «зачищає» важливі для нього регіони. Бо там є багато чого важливого для нього – Транссиб, Байкал, золото, уран, кордони з Монголією та Китаєм, «Тополя», «Іскандери», розміщені в горах. Звісно, Кремлю невигідно відпускати Бурятію. Але це не означає, що ми з цим згодні. Ми будемо боротися за свободу.

СУСЛОВ: ПЕРЕДАВ ЗВЕРНЕННЯ ПРО ВИЗНАННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СИБІРУ

— Мені дуже сподобався цей Форум. І здалося, що обопільне зацікавлення було навіть вище, ніж під час Форуму, який проходив у Європарламенті. Можливо, це пов’язано з тим, що азіатська територія так званої Російської Федерації за розмірами більша, ніж європейська. Отже виходить, що для Японії – це більш близькі та важливі сусіди. У майбутньому, при сприятливому інвестиційному кліматі, це ще й величезний потенціал для співпраці.

Від імені Комітету незалежної конфедерації Сибіру я передав у японський парламент звернення про розгляд визнання незалежності Сибіру. Чи розглядатимуть вони це та коли, це вже їхнє питання. Але я мав це зробити. До речі, подібне звернення ми передавали й у Верховну Раду України.

Запам’яталося спілкування з японськими парламентаріями… На Форумі в принципі всі добре виступали. Але особливо запам’ятався виступ Дениса Угрюмова, представника Інгерманландії. Хочу виставити його в наших соцмережах Сибіру.

Загалом Форум розвивається й отримує все більше прихильників у світі. Все більше людей починають розуміти, що розпад Росії на якусь кількість незалежних держав – невідворотній. Якщо після початку російської (повномасштабної — ред.) агресії ще не всі вірили, що це вже запустило механізм розпаду, то зараз таке розуміння приходить. Багато в чому – завдяки роботі цього Форуму.

ГАББАСОВ: РОЗПАД РФ СТРАШНИЙ ДЛЯ КРЕМЛЯ. ДЛЯ НАС ЦЕ – БЛАГО

Загальне враження не тільки від Форуму, а й від Японії в цілому – надзвичайні. Можна навіть сказати, що ця країна шокувала мене. Щодо самого Форуму, дуже важливим є те, що встановився безпосередній контакт представників національних і регіоналістських рухів Росії з Японією. Адже раніше ми більше дивилися на Захід, в бік Євросоюзу, Америки, начебто забуваючи, що є такі важливі авторитетні країни, як Японія, як Південна Корея. При цьому Японія має різноманітний і неоднозначний досвід спілкування з Росією, що допомагає нам зрозуміти одне одного. Повторюся, встановлення контакту з цією країною – великий плюс.

Було багато цікавих виступів. Особисто мені найбільше запам’ятався професор Йошіхіко Окабе, людина яка глибоко занурена в тему (зазначимо, що цей науковець також добре відомий в Україні — ред.). ( https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D1%88%D1%96%D1%85%D1%96%D0%BA%D0%BE_%D0%9E%D0%BA%D0%B0%D0%B1%D0%B5 ) Я присвятив свій виступ поясненню того, що майбутній розпад Росії – невідворотній процес, який ніхто не зможе зупинити. Гадаю, в Японії це також починають розуміти. Одночасно приходить розуміння, що прагматичним буде вибудовування стосунків безпосередньо з регіонами – Сибір, Далекосхідна республіка, Бурятія, Якутія, ну й наші республіки, Башкортостан, Татарстан – обходячи цю «прокладку» під назвою Москва.

До речі, для сьогоднішнього Кремля, для Путіна найбільш небезпечним противником є не ліберальна, але москвоцентрична опозиція, а саме національні та регіоналістські рухи. Розпад – це саме страшне… для них! А для нас це – благо.

ПЛАНИ – НАЙШВИДШЕ ЗАЛУЧЕННЯ ВАГОМИХ СВІТОВИХ «ГРАВЦІВ»

Треба додати кілька пояснень щодо подій, згадуваних учасниками Форуму.

Перш за все – про підписаний документ. Це Токійська декларація, під якою поставили підписи учасники Форуму, з одного боку – представники національних та регіоналістських визвольних рухів, з іншого – японські політики (в тому числі три депутати парламенту) та представники громадянського суспільства. Декларація містить три пункти: співробітництво на шляху деімперіалізації РФ та звільнення всіх народів, що проживають на території Росії; остаточне врегулювання проблеми окупованих Росією північних територій Японії (тобто Курильських островів); початок роботи над створенням Координаційного центру Вільної Євразії в Японії (FECCJ).

Цікавий документ, і здається саме він викликав найбільше занепокоєння у Москві, через що 7 серпня МЗС РФ висловило протест Посольству Японії в Росії. От ключові слова з його тексту: «Японській стороні було зазначено, що цей крок (проведення Форуму в Токіо — ред.), як і підключення до згаданого зборища депутатів парламенту Японії, котрі підписалися під підсумковим «документом» із закликами до підриву російської державності та порушення її територіальної цілісності, не можуть розглядатися інакше як спроба втручання у внутрішні справи нашої країни».

Такі тривожні заяви з боку Москви справді є визнанням ефективності роботи структури, яка існує тільки рік і три місяці.

Тим цікавіше подивитися на подальші плани організаторів Форуму: вже відомо про три-чотири найближчі заходи. Восьмий Форум планується на кінець вересня – початок жовтня, він відбудеться в Лондоні та Парижі. Дев’ятий – наприкінці жовтня, в Ізраїлі та Туреччині (плюс, можливо, якась з арабських країн, Катар чи ОАЕ). Ювілейний Десятий Форум – перша половина грудня, у Берліні, а також Римі (або, як варіант, не в італійській столиці, а в австрійській – у Відні). Подібна щільність графіку та велика кількість локацій передбачає чималий обсяг підготовчої роботи. Але вже є намітки, поки що більш туманні, і на Форум, який має відбутися на початку наступного року – в США та Канаді.

Які загальні висновки можна зробити з цього графіку? Організатори Форуму взяли курс на найшвидше ознайомлення вагомих світових «гравців» з ідеєю деколонізації Росії та підтримки визвольних рухів народів і регіонів, які існують в ній. Звернімо увагу на те, що в планах – побувати в усіх країнах G7.

Не менш важливою є й поява близькосхідного вектору. У багатьох мусульманських країнах Росія, Путін – досить популярні фігури. При цьому там не знають, як Москва пригнічує народи, що належать до цього віросповідання (в тому числі тюркські). Нехай дізнаються. Ну й відвідини Ізраїлю мають стати цікавими, причому у багатьох вимірах.

Таку стратегію можна назвати дуже амбітною. І хочеться побажати успіхів у її реалізації.

Олег Кудрін, Рига

Фото – з архіву Форуму вільних народів ПостРосії.