Олександр Лукашенко несподівано отримав назад шматочок втраченої суб’єктності в обмін на перспективу прибуття «вагнерівців» до Білорусі.

У столиці Великої Британії минулого тижня зібралися представники української влади, партнерів, неурядових організацій, щоб обговорити перспективи відновлення України. Денис Шмигаль запевнив, що вступ України до НАТО та ЄС  — перспектива кількох найближчих років. З фінансових козирів зайшла президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн, пообіцявши виділити 50 мільярдів євро Україні протягом наступних чотирьох років. Сума для пересічного громадянина виглядає астрономічною, проте всіх фінансових потреб України у нинішньому стані вона не закриє. І не варто ігнорувати слова іншої німецької політикині, Анналени Бербок, яка наголосила на необхідності подолання Україною корупції та кумівства для забезпечення євроінтеграції. Без внутрішніх перетворень або з імітацією інтеграційних зусиль наш шлях до НАТО та ЄС не ставатиме коротшим. Нагадаю, що за усними оцінками Європейської Комісії, Україна виконала лише 2 з 7 необхідних для початку переговорів про вступ до ЄС умов.

Євгеній Пригожин протягом доби продемонстрував разом зі своїми «оркестрантами», що Росія є важко хворою та погано керованою. Заколот, який ПВК «Вагнер»  організувала 23 – 24 червня, став найбільшою політичною кризою у Росії протягом 30 років, і хоча його (попередньо) вдалося припинити з мінімальними втратами, пролонговані наслідки виступу приватної армії Пригожина ще звучатимуть. «Вагнерівці» боролися на за справедливість попри гучні слова їхнього ватажка, і їхня мета – зміна керівництва Міністерства оборони РФ – виглядає досі цілком реалістичною. Пригожин добре відчув мізерний авторитет Сєргєя Шойгу всередині російської армії та продовжить розхитувати його позиції навіть з білоруського екзилу. Звісно, якщо туди доїде. Що стосується Путіна, то весь світ побачив флюгероподібність його позиції, чим просто повинен скористатися Захід для приборкання «кремлівського навіженого».

Виконання Лукашенком ролі миротворця у внутрішньоросійському конфлікті відбулося за кремлівським лібрето. Самопроголошений президент Білорусі, по-перше, завжди під рукою, по-друге, відповідав формальним вимогам Пригожина, на відміну від інших, повноцінних керівників іноземних держав. Лукашенко отримав своїх 5 хвилин світової слави, наче розрахувавшись з російським істеблішментом за «миротворчу місію» Строєва – Сєлєзньова – Черномирдіна у середині 90-х, яка дозволила йому зміцнити власну владу. Анонсований Дмітрієм Пєсковим переїзд керівника «вагнерівців» до Білорусі поки не дав відповіді на питання щодо остаточної долі Пригожина та його поплічників. Ясно одне – надто активно шукати власне білоруське коріння він не стане, у Білорусі топ-«оркестранту» буде затісно.

Євген МАГДА, Інститут світової політики

Перше фото: EPA