Росія тотально втаємничує будь-які відомості про власні силові структури, починаючи з оцінки військових небезпек та загроз і закінчуючи даними про втрати серед особового складу. До того ж, готує нові інструкції з масових поховань. Це робиться для того, щоб ані у світі, ані в самій РФ ніхто не дізнався ціну «тонкої червоної лінії», яку накреслив у своїй хворій уяві Володимир Путін, якій висуває ультиматуми Україні, Європі та США.

«Чому я тут? Після хвилинних роздумів він вирішив замінити це питання на «чому ми тут?». Тепер жодна караючи сила не зможе вимагати від нього розплати за егоїзм». Це уривок з «The Thin Red Line» – роману 1962 року Джеймса Джонса. Через два роки його історію про Другу світову війну вдало екранізує режисер Теренс Малік, що й зробить термін «тонка червона лінія» відомим.

КРЕМЛІВСЬКИЙ КАРТЯР

Цим терміном із різним успіхом послуговувались багато політиків. Останнім це зробив Путін, який нещодавно пред’явив, по суті, територіальні претензії на Грузію, Молдову та Україну, окресливши свої вимоги – «якнайшвидші та конкретні строки вироблення правових гарантій нерозширення НАТО на Схід». Тобто фактично йдеться про пропозицію Москви заключити щось на кшталт «пакту Молотова–Ріббентропа» про розподіл сфер впливу в Європі.

Путін поспішає. І немов затятий картяр, підіймає ставки все вище. Голова делегації РФ на переговорах у Відні Костянтин Гаврилов заявив: «У відносинах з НАТО настає момент істини. Треба визначатися… В іншому випадку альтернатива – воєнна відповідь Росії». Заступник голови МЗС РФ Олександр Грушко пригрозив, що «якщо від пропозицій Росії відмовляться, тоді Москва перейде в режим створення контрзагроз. І буде пізно питати, чому ми прийняли такі рішення».

При цьому Москва вже фактично навіть не намагається приховувати, що «ДНР» та «ЛНР» – її вотчини. Про це красномовно свідчить не тільки вільний обіг рубля на цих територіях, надання російських паспортів їх «громадянам» або офіційне вручення партквитків «Єдиної Росії» Леоніду Пасечнику та Денису Пушиліну, а й знамените віднедавна рішення ростовського суду, в якому фактична наявність російських військ у «ДНР» та «ЛНР» підтверджена юридично.

Дмитро Пєсков, прессекретар російського президента, зреагував на це судове рішення навіть не нервово: «Певно, йдеться про помилку тих, хто писав текст вироку суду. Тому що це неможливо, жодних збройних сил РФ на території самопроголошених республік не було та немає».

Втім, і в Кремлі, мабуть, вирішили не дуже приховувати очевидне.

ЯК ЗАБАЛУЄВ ВИВІВ НА «КУХАРЯ ПУТІНА»

Проте в самій цій історії є що ховати. Підсудним у справі про хабар, у вироку якому ростовський суд і написав про присутність російських військ на Донбасі, виявився В’ячеслав Забалуєв – менеджер ТОВ «Технологія». Саме воно організовує харчування військових на території Південного військового округу збройних сил РФ. І ця компанія пов’язана з «кухарем Путіна» Євгенієм Пригожиним. Зв’язок вираховується в три кліки.

«Технологія» – один з контрагентів державного «Воєнторгу», через яке йде продовольче постачання російської армії. І хоча у вироку суду не зазначені реквізити «Технології», у «Воєнторгу» є лише один партнер з такою назвою. Міноборони РФ постійно судиться з «Воєнторгом» через невдоволення якістю продовольства, а той своєю чергою залучає у ці судові процеси власних постачальників. Минулого року в одній з таких справ інтереси «Технології» в Арбітражному суді Москви представляв юрист А.А Заяць. Він брав участь у цій справі також як представник ТОВ «Головна лінія», що, як було з’ясовано РБК, і контролюється Пригожиним.

Тобто, суддя, розглядаючи справу банального хабарника Забалуєва (яких у ЗС РФ багато), мимоволі розкрив не тільки головний «секрет» Росії останніх семи років, а й фактично вивів на «кухаря Путіна». Втім, дуже вірогідно, що військова таємниця зв’язку «Забалуєв-Пригожин-Путін-Л/ДНР» буде останньою, яка цілком офіційно з’явилася в інтернеті.

БЛОК ПЕКЛА

Якщо Путін врешті перейде червоні криваві лінії й влаштує справжнє пекло для того, щоб, за його ж словами, «як мученик потрапити в рай», то новий, уже по-справжньому гарячий етап російсько-української війни з боку РФ супроводжуватиметься практично повною інформаційною блокадою – і на цілком законних підставах. Цьому допоможуть два нещодавніх накази.

Перший на початку жовтня затвердила ФСБ. Наказ звучить наступним чином: «Про затвердження Переліку відомостей у галузі військової, військово-технічної діяльності Російської Федерації, які при їхньому отриманні іноземною державою, її державними органами, міжнародною або іноземною організацією, іноземними громадянами або особами без громадянства можуть бути використані проти безпеки Російської Федерації».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Війна проти України: яку ціну за неї заплатить Росія

А ось перелік відомостей, які належать до службової таємниці, оприлюднений Міноборони РФ 15 листопада, який розширює ці обмеження. І вийти на нього за відкритим посиланням неможливо.

Таким чином, інформація про ситуацію на фронті між Росією та Україною, що гіпотетично може перейти в гарячу фазу, є вже не тільки фактично, але й юридично засекреченою.

Наприклад, неможливо буде об’єктивно оцінювати успіхи чи поразки російських військових у ході бойових дій, а також взагалі перспективи кампанії. Адже оцінка військових небезпек та загроз є, згідно з переліком Міноборони, службовою інформацією, повідомляти яку військовослужбовці не мають права. Тобто, по суті, жоден військовий не зможе підтвердити, спростувати чи передати дані, які хоч якось стосуються його служби.

Окрім того, таємними стали:

► Відомості про розташування та кількість збройних сил, а також про їх пересування

Ще у вересні 2018 року військовослужбовцям РФ фактично заборонили розміщувати в мережі фото, відео, геотеги та інші дані, які можуть дозволити розкрити інформацію про характер їхньої служби, діяльність військових частин та відомчу належність.

► Дані про морально-психологічний стан військ

За судовою статистикою, щороку в Росії виносять понад 700 вироків за злочини, пов’язані з насильством в армії. При цьому кількість виправдувальних вироків за статтями за дідівщину збільшилася з 2016 року вчетверо. Заборона публікації та обговорення такої інформації різко ускладнила роботу правозахисним організаціям. У зв’язку з новими нормами, про припинення діяльності заявила одна з найпотужніших організацій – «Комітет солдатських матерів Санкт-Петербурга».

Втім, приховати це складно. У жовтні цього року Європейський суд з прав людини зобов’язав РФ виплатити компенсацію двом матерям, сини яких під час служби у російській армії вчинили суїцид внаслідок знущань. Відповідно до рішення ЄСПЛ, Людмила Селіпетова отримає близько 19 тисяч євро, а Наталя Бойченко – 26 тисяч. Суд також зобов’язав уряд РФ виплатити Саітгараю Хабірову 20 тисяч євро компенсації моральної шкоди за смерть сина від наслідків спроби суїциду в російській армії та 17,3 тисячі євро як компенсацію судових витрат.

Якщо у РФ фактично ховають інформацію про банальну дідівщину, можна уявити, що буде з приховуванням даних про реальні втрати під час бойових дій. Але про це – нижче.

► Інформація про організацію, штатний розклад, імена керівного та особового складу

Через це обмеження неможливо буде зрозуміти, які саме підрозділи залучені в операції, з яких регіонів вони були направлені в район бойових дій. Таким чином, ми не змогли б, наприклад, офіційно дізнатися про полковника Сергія Мучкаєва, командира 53-ї зенітно-ракетної бригади з Курська, який проходить у «справі MH-17». Під час слідства вдалося встановити, що борт «Малазійських авіаліній» збила установка «Бук» саме цього підрозділу. Росія, до речі, офіційно відхилила запит Нідерландів про його допит, адже це стосується військових питань, що містять державну таємницю.

► Дані про втрати серед військовослужбовців

Публікація цих даних у РФ взагалі засекречена з 2009 року, а у травні 2015 року також під грифом «держтаємниця» опинилися й дані про втрати у мирний час – під час проведення так званих «спецоперацій». Так вирішив Володимир Путін, коли доповнив свій указ, дія якого раніше поширювалася лише на воєнний час.

До речі, терміну «спеціальна операція» у законодавстві РФ не існує: є «застосування збройних сил для захисту країни та застосування їх на території в інших країнах з метою, перерахованою у законі «Про оборону».

У Кремлі тоді запевняли, що такі заходи є необхідними для захисту національних інтересів і жодним чином не пов’язані з подіями на Сході України.

Питання про втрати російських військових набуло особливого резонансу з початком військової агресії проти України. Намагання депутата Псковської обласної думи Льва Шлосберга перевірити інформацію про десантників 76 дивізії ВДВ, які загинули на Сході України, виявилися безуспішними. Шлосберг мало того, що не отримав офіційних даних, але ще й був побитий невідомими. Нападів зазнали також журналісти кількох видань, які знімали свіжі могили загиблих на Сході України псковських десантників.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російські військові також смертні. Й у них є мами…

Більш-менш офіційні дані про загибель російських військових можна дізнатись лише станом за 2013-2016 роки. Міноборони РФ тоді оплатило поховання приблизно тисячі військовослужбовців діючої армії. На це пішло 52,3 мільйона рублів. Велика частина з них, звичайно, припала на тих, хто «проводив відпустку» на Донбасі, а не Домбаї.

Таким чином (окрім дрібниць на кшталт оголошення «іноагентом» чи посадки тих, хто розкриє подібні відомості), у разі переходу збройними силами РФ «червоної лінії» (читай: кордону України):

а) Російські пропагандисти повинні терміново готувати методички для пояснень населенню, чому в черговий раз на «братских могилах не ставят крестов».

б) «Матери-старушки» повинні готуватися до того, що так і не дізнаються «какой танкиста был конец».

в) Російська місцева влада повинна шукати місце під масові поховання.

До речі, з 1 лютого наступного року в Росії набуде чинності національний стандарт, який визначає дії влади для швидкої організації масових поховань людей, які загинули внаслідок військових конфліктів або надзвичайних ситуацій у мирний час.

Регіональній владі пропонується заздалегідь створювати запаси трун, патологоанатомічних мішків, дезінфікуючих засобів. Передбачено також формування похоронних спецкоманд.

Стандарт містить інструкцію щодо організації братських могил. Як приклад наведено ситуацію, коли протягом трьох діб потрібно поховати тисячу людей. У документі ретельно описується, зокрема, скільки часу потрібно на створення братської могили, які мають бути розміри і який бульдозер краще використовувати, щоб її засипати.

Звичайно, можна заощадити на братських могилах та поховати сина (який загинув в Україні) поруч із дідом, якій загинув в Афганістані, та батьком, який загинув у Чечні.

Але в Росії на пам’ятники витрат не шкодують. Тим більше, якщо це будуть пам’ятники чергових ілюзій про «тонкі червоні лінії», що накреслила у своїй 69-річній голові людина, яка чомусь абсолютно впевнена, що «жодна караюча сила не зможе вимагати від неї розплати за егоїзм».

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки