Загалом цілком робоче турне спікера палати представників США Ненсі Пелосі до низки країн азіатсько-тихоокеанського регіону викликав у світі неабиякі побоювання. Нервова реакція влади КПР на намір Пелосі – попри погрози —  відвідати столицю Тайваню – Тайбей спонукало декого ледве не на аналогії з інцидентом в Сараєво, що рівно 108 років тому призвів до Першої світової війни. Демонстративні польоти китайських винищувачів та зміна курсу авіаносця «Рональд Рейган» у бік Тайванської протоки примусили стиснутися серця в мільйонів людей у світі. Катастрофи не відбулося, емоції відступили, конфлікт між двома найпотужнішими державами сучасності не перейшов у гарячу фазу.

Два Китаї, США і війна нервів

Китайська народна республіка, яка утворилася внаслідок громадянської війни в материковому Китаї, від самого початку перебуває у стані конфлікту з Тайванем. Острів став притулком для сторони, яка програла в громадянській війні. То що ж тут дивного? Інша річ, що існують вічні інтереси великих гравців.

Укріпившись на Тайвані, гомінданівський уряд продовжив представляти Китай у міжнародних організаціях. КНР отримала місце Китайської республіки в ООН та крісло постійного члена Ради безпеки лише у 1971 році, коли адміністрація США почала зближуватися к з Китаєм, з метою створити противагу СРСР на сході. Але і Тайвань американці на призволяще не кинули, гарантувавши йому захист, принаймні, від військових зазіхань мільярдного Китаю. А в економічному плані обидва Китаї виявили зрозуміле спів падіння талантів і моделей – бо це ж дійсно один народ – і вийшли в лідери в найважливіших у 21 столітті секторах.

Тож – Пекін – Тайбей – Вашингтон: от вам  і класичний «трикутник» в розрізі міжнародної політики.

На тлі триваючого протистояння влад КНР та Китайської Республіки (Тайваню) кожний офіційний візит будь-яких високопосадовців іноземних країн розцінюється КНР, яка вважає Тайвань однією зі своїх провінцій, як втручання у внутрішні справи. Цього разу конфлікт було роздмухано до масштабів натуральної пожежі. Один з китайських ТОР блогерів заявив, навіть, про готовність бойової авіації КНР атакувати літак спікера конгресу США. Пекін усіляко намагався продемонструвати, що він сповнений рішучості будь-що та будь-якими засобами відвернути візит третьої за рангом посадової особи США до Тайбею.

Американські власті також проявили характер, Пелосі не скасувала свій приліт на Тайвань, а з акваторії Південно-Китайського моря курс до берегів Тайваню взяла авіаносна група ВМФ США «Рональд Рейган».

Здавалося б, світ опинився перед рискою, що відділяє його від Світової війни. Однак літак Ненсі Пелосі без проблем приземлився на Тайвані, а Пекін дуже рішуче заявив, що проведе бойові навчання у безпосередній близькості до Тайваню… на початку вересня. Напруга не переросла у війну, сторони залишилися у досить загрозливих позах навпроти одне одного, проте брязкання зброєю відбувалося за стану, коли запобіжники не було зсунуто у бойовий режим.

Що це було? — міркують аналітики, викладаючи гіпотези усього спектру потенційних можливостей сторін, від інсценування в стилі голлівудських вестернів до намагання пояснити цю історію з позитивним фіналом зростаючим військово-економічним потенціалом Китаю, який нарешті наважився кинути виклик США. Видається, насправді меседжі цього конфлікту були спрямовані не на безпосередніх учасників подій, а на тих, хто спостерігав за їх перебігом.

Чому КНР пішла на  загострення

Сі Цзіньпин, очільник Китаю, намагався показати планеті, що його країна цілком обґрунтовано претендує на звання наддержави і погрожує покласти край домінуванню США у світі. Союзники та сателіти КНР у світі повинні були бачити демонстрацію могутності Китаю, його рішучості та військової сили.  Наскільки це вдалося? Мабуть, не дуже, але хто про це відкрито скаже? Тож значною мірою ці «китайські серйозні попередження» —  які стали  мемом задовго до появи інтернету – розраховані на внутрішню аудиторію. А там – і не таке спрацьовувало.

Після Пекінської олімпіади владі Китаю немає чим похвалитися перед народом. Темпи економічного росту зменшуються, падає платоспроможність населення, прогнозується криза у сфері іпотечного кредитування та обвал будівельної індустрії. У кількох китайських провінціях заморожені вклади населення у банках, не подолані наслідки ковідної кризи, яка призвела до зменшення обсягів виробництва та торгівлі.

Тож яка тут може бути війна? І з ким? Залежність від західних ринків збуту експортно-орієнтованої китайської економіки уже свідчать про помилковість зовнішньополітичного курсу Китаю на «моральну» підтримку Росії в війні проти України. Санкції, яким піддана Росія, можуть накрити і китайські підприємства та банківські установи, які беруть участь в грошовому та твореному обігу з російськими партнерами. Наближається черговий з’їзд компартії Китаю, на якому вирішуватиметься, чи продовжить Сі Цзіньпин бути керівником партії та держави, чи його буде змінено на іншу особу. У такій ситуації потрібно продемонструвати не лише  сталеві м’язи, але й політичну мудрість.  На війну ані КНР, ані США не налаштовані. Тож Сі, можна сказати, зі своїм завданням справився.

До того ж, військовому зіткненні США та Китаю, якби воно не дай Бог трапилось,  у КНР не було б жодних шансів. Китайська армія дійсно чисельна, але не закінчила своє переозброєння, вона – так, цілком придатна для парадів та придушенні масових протестів усередині країни. Проте ця армія, на відміну від американської, давно не воювала. Військово-морського флоту, хоча б приблизно співставного з американським, у Китаю немає, а обмін ракетними ударами, враховуючи можливості американських сил ППО, матиме  цілком очевидний результат, також не на користь КНР.

Вигоди для США і Тайваню. І України

Водночас, США використали «тайванське загострення-2022» з усією можливою для себе користю. Насамперед, вони продемонстрували, що підтримують своїх союзників по усьому світу, навіть і не відмовляються від взятих на себе зобов’язань, за будь-яких умов. Громадська думка у самих США звичайно, схилиться на користь чинної влади, і це дає шанси демократам гідно позмагатися з республіканцями восени на довиборах у Конгрес. Зовнішньополітична активність перших осіб Америки,  ліквідація глави Аль-Каїди _до нього в американців був рахунок ще з 11 вересня 2001 року) та лідерство США у підтримці України показують, що США остаточно відмовилися під політики ізоляціонізму, зацикленості виключно на внутрішніх проблемах, і готові й надалі бути на чолі вільного світу.

Отже усі безпосередні учасники задоволені результатами блискавичної геополітичної гри, з якої кожний із гравців виходить з певним зиском. Про КНР і США уже згадано, але й Тайвань також не залишився без нічого. Китайська республіка не лише отримала наочне запевнення у своїй підтримці з боку США, але й цілком позитивний піар у світі.

Враховуючи, що останнім часом Тайвань претендує на отримання місця спостерігача в ООН, це надає йому додаткові шанси на підтримку з боку незаангажованих КНР країн. А про мікропроцесори, технології яких розроблені Тайванем та впроваджено у виробництво на цьому острові, від постачання яких залежить майже вся світова індустрія (у першу чергу – оборонна!), є вагомим додатковим аргументом на користь його підтримки США та Заходом. Та що там говорити: 90%(!) світового виробництва чипів зосереджено на Тайвані! А ну, хто спробує у світі силою захопити невеликий острів з населенням 27 мільйонів, не рахуючись з інтересами інших країн та урядів?

Тож поки що видихаємо, війна в Азії відкладається на невизначений термін. А це означає, що обсяги підтримки з США України коштами та зброєю у найближчий час не зменшаться, ба навіть збільшаться. Економічне значення України для світу, звісно, не таке, як у Тайваню, незважаючи навіть на наше п’яте місце на зерновому ринку і перше – на олійному. Зате в геополітиці – у нас нині одне з чільних місць у світі. І це критично погіршує позицію та перспективи нашого ворога.

Саме з огляду на це, якнайскоріша перемога в Україні над нацистською Росією в інтересах цивілізацій і Заходу, і Сходу. Вона створить новий розклад на геополітичній мапі світу. Це буде світ прагматичної толерантності і прорахованого співробітництва, світ, де нікому не буде вигідна війна. Підсумки візиту Ненсі Пелосі на Тайвань це досить переконливо обіцяють.

Дмитро Редько, Київ