Вода камінь точить. І навіть, на перший погляд, незначний крок, який тривалий час не помічатиме широкий загал, згодом може принести свій позитивний результат.

Так вважає 62-річний громадянин Польщі Януш Свідерський, який вже 18-й день поспіль голодує під посольствами Німеччини та Франції у Варшаві, критикуючи Захід за зволікання з допомогою і недостатню підтримку України.

Посеред галявини біля посольства Франції, навпроти посольства Німеччини у Варшаві стоїть невелика туристична палатка. На ній синьо-жовтою фарбою намальовано прапор України і написи кількома мовами: «Голодний протест», «Німеччина – cором», «Франція – сором», «Угорщина – ганьба», «Європо, припини допомагати Путіну». Біля палатки – два пластикові крісла і стіл, на якому лежать книги, аркуші паперу та підключений до повербанка мобільний телефон.

Підходжу ближче – з палатки виходить середнього зросту старший чоловік із правильними рисами обличчя, зачесаним назад сивуватим волоссям і невеликою борідкою. Теплий светр із довгими рукавами, надітий поверх сірої сорочки, свідчить про те, що чоловік перебуває тут вже тривалий час і таким чином рятується від примхів холодних травневих поранків.

Привітно і з цікавістю дивиться на мене. Вітаюся з ним і жартівливо запитую, чи він тут ще не став місцевою знаменитістю?

“Ні. Польські ЗМІ якось особливо не цікавляться моїм протестом. Можливо, вони думають, що якось хочу себе промотувати, стати відомим. Але це зовсім не так”, – спокійно відповідає чоловік. І додає, що він – звичайна людина, за ним немає якихось організацій, які робили б його відомим. Хоча визнає, що його проукраїнський протест усе ж помітили волонтери, які пікетують посольства західних країн, вимагаючи більшої підтримки України. Каже, що перед нашою з ним розмовою його відвідала група активістів варшавського Євромайдану, яка питала, чи все гаразд, чи він нічого не потребує, а хлопець-медик, який був серед них, навіть оглянув його, міряв тиск.

Дипломати з розташованих поруч посольств в урядовому кварталі польської столиці теж ніби не помічають голодного протесту чоловіка. Лише у перший день голодування до пана Януша прийшов працівник посольства Франції, який коротко поговорив з ним, зробив кілька фото і пішов собі. Німецькі дипломати взагалі його проігнорували. Але чоловік переконаний, що західні дипломати знають про його протест і про те, заради чого він голодує тут вже третій тиждень поспіль.

Пан Януш приїхав до Варшави з невеликого містечка Коцьк на сході Польщі. Він закінчив філософський факультет Люблінського університету імені Склодовської-Кюрі, але додає, посміхаючись, що філософом так і не став. Був бізнесменом, будував невеликі дерев’яні будинки, але зараз вже не працює. Ще з перших слів розумію, що маю справу з мудрою людиною, яка має свої життєві принципи і здатна на вчинки.

Запитую, що спонукало його оголосити голодний протест і чому саме в цьому місці?

“Голодую на знак протесту проти двозначної позиції Заходу, зокрема, західних країн ЄС, у зв’язку з нападом росії на Україну”, – пояснює чоловік.

Він підкреслює, що вибір місця не є випадковим, адже Німеччина і Франція – це дві провідні країни ЄС, які мають величезний політичний та економічний потенціал.

“І ці країни зволікають у питаннях допомоги України, пояснюючи це відповідальністю за власну економіку. Але, на мою думку, це – скоріше, відмовка, а не реальна причина. Якщо ми, як Європа, не дбатимемо про мир і порядок на своєму континенті, якщо не будемо у змозі чимось пожертвувати заради цього, то це означатиме, що в результаті ми втратимо і мир, і власний добробут”, – наголошує пан Януш.

Він відмахується: “Не йдеться про те, щоб про мене довідалися, але хотілося б, щоб цей меседж почули люди на Заході: ми, поляки, намагаємося зробити багато для України, але самі не можемо вийти з європейського строю 27-ми країн”.

Він пояснює свою позицію на прикладі вуличної агресії.

“Припустимо, ми бачимо, що на вулиці якийсь бандит міцної статури б’є і знущається над жінкою, а поряд проходить компанія з 27-ми осіб (порівняння з кількістю членів ЄС – авт.). І якщо один із них хотітиме зупинити цього агресивного чоловіка, то самотужки може не впоратися. Але 27 осіб разом це вже можуть зробити і врятують жінку. Так само ЄС і Захід можуть врятувати Україну, а тим самим і нашу свободу”, – наголошує мій співрозмовник.

Чоловік посилює свою позицію твердженням, що навіть якщо цей бандит сильний і має ядерну зброю, то він усе ж не наважиться оголосити війну половині світу, яка, до речі, теж володіє ядерною зброєю.

Під час нашої розмови переводжу погляд на стіл, на якому помічаю прикріплений до стола скотчем аркуш паперу формату A4. На ньому під заголовком “Голодування” чоловік щодня записує свою вагу. За понад два тижні голодування пан Януш втратив вже майже вісім кілограмів, але каже, що за останні кілька днів вага стабілізувалася. Він п’є лише воду та електроліти, аби уникнути зневоднення. Чоловік визнає, що до цього вже мав двічі досвід голодування, щоправда, не такий тривалий, як зараз. Каже, що не припинятиме голодний страйк, поки це дозволятиме його організм. Пана Януша підтримують дружина і донька, яка проживає у Варшаві й періодично відвідує його, приносячи книги.

Про всяк випадок запитую, чи він не має українського коріння або родини в Україні, і, можливо, саме це є додатковим мотиваційним чинником публічно вийти з тривалим протестом?

“Ні, я не маю жодних родинних зв’язків з Україною, маю лише давню приятельку Таню, але вона вже 20 років живе в Польщі”, – відповідає чоловік.

І відразу додає, що навіть якби не дружив із жодним українцем чи українкою, то російська агресія є “чимось небувалим, демонами, які пробудилися”.

“Навіть у найчорніших снах мені не могло наснитися, що в теперішні часи хтось може наважитися на такий злочинний план і реалізовувати його на очах цілого світу”, – пояснює 62-річний поляк.

Під час розмови з паном Янушем до нас підходить патруль польської поліції і запитує його, чи все гаразд. Кивком голови він показує – “так”, і дякує правоохоронцям за увагу. Потім він розповідає, що має від влади офіційний дозвіл на протест, час від часу до нього навідуються поліцейські з охорони дипломатичних представництв, які цікавляться станом його здоров’я і чи все в нього добре.

Наприкінці нашої розмови пан Януш чесно визнає, що не знає, чи його одиночний протест в підсумку матиме якийсь результат. Однак, каже, що кожен на своєму місці має пробувати робити все, щоб зупинити путіна.

“Лише рішуча позиція Заходу може завадити його агресивним планам, захистить Україну, а відтак мир у світі та нинішній світопорядок. Якщо він знатиме, що міжнародна спільнота стане на боці тих, хто обороняється, то він 100 разів подумає, чи це йому оплачується і, зрештою, не наважиться нападати”, – констатує чоловік.

На прощання пан Януш каже, що як проста людина він не має багато важелів впливу на ситуацію. Проте, має надію, що його голодний протест – це та крапля у морі підтримки, завдяки якій Україна вистоїть, а агресор зазнає поразки. 

Юрій Банахевич, Варшава

Фото автора