Сподіваннями на те, що Байден зумів чітко роз’яснити Путіну – що буде, якщо він і надалі порушуватиме міжнародне право

Женевська зустріч президентів США та Росії стала однією з найочікуваніших подій року, особливо з огляду на те, що відносини Вашингтона і Москви зараз перебувають у найнижчій точці з часів «холодної» війни. Кризу двосторонніх відносин яскраво демонструє не лише відмінність позицій і здатність іти на компроміси, а й той факт, що обидві країни не мали навіть власного посла. Тому очікувати справжнього прориву у відносинах, а заодно й у розстановці сил на міжнародній арені, мабуть, не варто. Різні позиції, окремі брифінги президентів після зустрічі – тому підтвердження.

Президент США Джо Байден під час зустрічі з президентом Росії Володимиром Путіним заявив про повну підтримку територіальної цілісності України з боку США. Про те, що США висловили прихильність суверенітету і територіальній цілісності України, Байден заявив під час свого брифінгу після зустрічі. Зі слів американського президента, є певні відмінності у поглядах з реалізації Мінських угод та мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Російський президент, попри небажання реагувати на ситуацію довкола українського Донбасу, все ж змушений був також прокоментувати цю тему на власному брифінгу, погодившись з тим, що врегулювання має відбуватися виключно за пунктами Мінських угод, а заодно і звинувативши Україну, адже, на думку Путіна, українські пропозиції «не мають нічого спільного з Мінськими угодами».

Серед інших українських тем у перемовинах був і можливий вступ України до НАТО. Але тут, за словами Путіна, взагалі «немає що обговорювати». Очевидно, Москва розраховує, що у найближчі роки цього не станеться, однак позиція Кремля усім відома – тут категорично не хочуть, аби Україна вступила до НАТО. Путін неодноразово заявляв, що наближення інфраструктури Альянсу до кордонів Росії вважатиме за загрозу і тому реакція буде відповідною. Погрожуючи такою «реакцією», росіяни насправді побоюються можливих наслідків, адже Україна може суттєво посилити позиції НАТО та забезпечити стримування РФ у Чорноморському регіоні.

Незручні запитання Путін парирував наступальним тоном, переводячи стрілки та звинувачуючи США. Зокрема, вкотре звинуватив американців у тому, що їхня зовнішня політика нестабільна і непередбачувана, і що саме США винні в порушенні світового правопорядку і системи безпеки загалом. На думку російського президента, через американську позицію припинили дію Договір між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої й малої дальності та договір з відкритого неба. Та, мабуть, варто згадати, а заодно й нагадати Путіну, що своїми постійними порушеннями саме Росія провокувала та спонукала і США, і країни Європи до перегляду позицій. Зокрема, США ультимативно вийшли з Договору з відкритого неба, не бажаючи співпрацювати з офіційною Москвою за напрямками, передбаченими договором. Причина – підтверджені факти використання російською стороною угоди не за призначенням. Наприклад, російська армія досить часто використовувала прольоти над територією Америки для наведення свого високоточного озброєння на стратегічно важливі американські й європейські об’єкти. Але водночас, в обхід договору, росіяни забороняли країнам-учасникам проводити спостережні польоти над Калінінградом і в 10-кілометровому коридорі уздовж кордону Абхазії та Південної Осетії, тим самим приховуючи реальну картину залежності цих самопроголошених республік від РФ. Тож, з позицій Кремля виявляється, те, що дозволено одним, заборонено – іншим.

Як відомо, Договір про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3), термін дії якого добігав кінця цього року, було продовжено. Загалом прихильники контролю над озброєнням схвально оцінили п’ятирічну пролонгацію договору, однак окремі американські політики оцінюють безцільність такого рішення, зокрема і через те, що сумніваються у тому, що Росія дотримуватиметься його умов. Для Кремля пролонгація старої угоди дала запас у 5 років для консультацій та вироблення нових умов, вигідних для РФ. Окремі аналітики вже передбачають подальший перебіг подій, за якого ймовірним є укладенням нової, вже тристоронньої угоди, з залучення китайської сторони.

Без особливого ентузіазму коментував Путін і питання довкола ситуації з Навальним, вкотре уникаючи його ім’я та заявивши, що опозиціонер свідомо порушував законодавство РФ, за що і має відповісти. Цікавим є той факт, що зустріч у Женеві відбулася невдовзі після того, як московський суд визнав організацію Навального «екстремістською». Цей фактор практично закриває напередодні російських виборів до Думи можливість балотуватись і для членів організації, й для усіх, хто її підтримує. Утиски ж опозиції російський президент пояснив політикою стримування і планомірно перевів тему в бік американських проблем зі свободою слова, звинувативши Вашингтон у неправомірних діях. Не забув Путін згадати й «американський слід», коментуючи ситуацію довкола України, де, на його думку, відбувся «державний переворот», який підтримали США.

Серед незручних для Росії запитань та тем були, зокрема, й російські кібератаки, і намагання мілітаризувати Арктику, й омріяний та нездійснений імідж визволителя від пандемії коронавірусу завдяки власній вакцині, яка так і не отримала світового визнання. Чи розставили опоненти власні «червоні лінії» і як будуть досягати поставлених цілей – поки що питання без відповідей, які, сподіваємося, найближчим часом будуть зрозумілими. Малоймовірно, що поведінка Кремля після червневої зустрічі президентів і всередині країни, і поза її межами зазнає відчутних змін. Очільник МЗС РФ Лавров ще напередодні зустрічі в Женеві заявив, що у Росії немає ілюзій щодо перспективи значного покращення відносин. Швидше за все, що такого «покращення» росіяни й не прагнуть. Для Путіна головним була сама можливість відчути своє значення та стояти на світовій арені поряд із впливовим американським президентом. Та все ж основним досягненням зустрічі стало вже те, що вона й справді відбулася, а ще – сподівання того, що Байден зумів чітко роз’яснити Путіну – що буде, якщо він і надалі порушуватиме міжнародне право, втручатиметься у вибори в інших державах та нехтуватиме правами людини на просторах власної держави.

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства