У Варшаві відбулися анонсовані міністром закордонних справ Польщі «найважливіші» перемовини щодо підтримки України. На зустріч у форматі «Веймарський трикутник плюс» зібралися лідери МЗС Франції, Німеччини, Італії, Іспанії та Великобританії, долучилася і верховна представниця ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас.

«Я з вдячністю наголошую на готовності найбільших країн ЄС взяти на себе тягар військової та фінансової підтримки України в умовах можливого скорочення участі США», – в результаті повідомив Радослав Сікорський, пише видання Dorzeczy. Про те, що рано чи пізно нашим європейським партнерам доведеться збільшити свою частку в наданні допомоги Україні і витрати на оборонну сферу загалом, різні українські експерти та лідери думок говорять не перший рік. Днями «збільшити витрати на оборону, щоб зберегти силу трансатлантичного альянсу перед обличчям загроз» закликав європейських лідерів і колишній глава НАТО Єнс Столтенберг. Ймовірно, ця терміново організована зустріч стала, як мінімум, важливим етапом «розгойдування» Європи. Головне, аби її ресурсів вистачало на перекриття нестачі, яку можуть влаштувати Штати.

План стійкості для Європи

Європа, за висловлюванням Радослава Сікорського, має взяти на себе більшу відповідальність за безпеку і ухвалити конкретні рішення щодо підтримки України і зміцнення європейського оборонного потенціалу (особливо в контексті зміни влади в США). І в цьому сенсі кожне євро на безпеку України – це кошти, які гарантують європейську безпеку, заявила міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок.

Європейці до можливого приходу до влади Дональда Трампа готувалися. Ще до його перемоги на виборах було відомо, що все більше країн Європи починали виділяти більше коштів на оборонну сферу, а країни-члени НАТО цього року нарешті інвестували в оборону обумовлені 2% сукупного ВВП, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський. Хоча про витрати 2% від ВВП на сектор оборони домовилися ще у 2014 році, у 2023-му всього 7 країн виконували це зобов’язання. «А Німеччина цього року навіть перевершила цей показник, – зауважує пан Станіслав. – Також бачимо різні ініціативи з покращення обороноздатності і посилення виробництва озброєння». Зокрема, оборонні відомства Великобританії та Німеччини підписали угоду, за якою на території королівства розташуються німецькі потужності виробництва зброї, боєприпасів. «Це один з кроків для посилення континенту. Вони почалися, коли припускали, що Дональд Трамп може перемогти, а тепер процес просто активізувався», – пояснює він.

За правління Джо Байдена партнери почувалися спокійніше, знаючи, що Америка лишатиметься світовим поліцейським, говорить політолог, партнер агенції з урядових зв’язків Good Politics Максим Джигун. Штати вкладали ресурси, аби утримувати баланс на міжнародній арені і не псувати хоч і хитку, але усталену архітектуру безпеки. «Нині багато країн Європи почали змінювати позицію (не лише в контексті російсько-української війни, а й в питанні торгівлі, дипломатичних зв’язків тощо) – створювати такі собі запобіжники від Трампа та його непередбачуваності, – пояснює він. – І на рівні НАТО з’явилося відчуття, що треба шукати фінансування з резервів європейських, а не лише американських». Навіть зустрічі у форматі «Рамштайн», започатковані США, ймовірно, доведеться брати під крило НАТО. І це – нова реальність для європейських політиків. «Вони розуміють, що найближчі пів року мінімум розраховувати на будь-яку фінансову підтримку США не варто (хоча б вже тому, що конгрес буде зайнятий формуванням комітетів, обранням голів, внутрішньополітичними питаннями), – розповідає Джигун. – Тому європейські лідери мають або адаптуватися до цих реалій і відтягувати війну від своїх кордонів грішми, або готуватися, що Україна не зможе далі одноосібно чинити опір і за рік-два доведеться братися за зброю, можливо, полякам та німцям».

Те що не вдалося зробити Путіну, зараз робить Дональд Трамп, вважає політолог Олег Саакян. Спрацьовує фактор невизначеності його майбутньої політики, викликів для єдності колективного Заходу, потенційно небезпечних ініціатив нового президента США. «Не факт, що вони будуть, але гарантій немає, а розплачуватися за них буде передусім Європа, не тільки Україна, – пояснює експерт-міжнародник. – Розуміючи ризики і виклики для себе, вона змушена буде брати більше відповідальності на себе». Не за суттєвішу підтримку України, наголошує він – а за власну геополітичну і геобезпекову спроможність, в рамках яких допомога нам – необхідний елемент. Так би мовити, не в режимі доброї волі, а виходячи з власних безпекових загроз і інтересів.

«Зустріч у Варшаві можна назвати ініціацією цієї суб’єктності з опорою на коаліцію рішучих в Європі, – вважає Саакян. – Відбувається змагання двох взаємовиключних підходів до того, що ж є суб’єктною в геополітичному розрізі Європою в контексті російсько-української війни». Один  з них – від умовної коаліції нерішучих на чолі з Олафом Шольцом, яка вважає, що Європа має опинитися за столом переговорів через м’яку позицію, зберігаючи контакти з Путіним. Інший – що участь у переговорному процесі має забезпечуватися з позиції сили, і тільки так Європа може стати суб’єктом, а не просто молодшим партнером США. Наразі рівень підтримки України як щодо російської агресії, так і потенційно можливого шантажу з боку Дональда Трампа, на думку експерта, є однією з обов’язкових умов безпеки самого ЄС. «Саміт був дуже важливим для України, але перш за все – для самих країн Європи, – впевнений Олег Саакян. – Тією мірою, в якій були присутні їх лідери і Європа готова «прокинутись»». Не від великої любові до українців, а від прагнення до самозбереження, додає Максим Джигун.

Були і внутрішньополітичні польські мотиви скликати такий захід, вважає експерт-міжнародник Станіслав Желіховський. Наступного року в Польщі відбудуться президентські вибори і Радослав Сікорський – один з можливих кандидатів від Громадянської платформи. «Звісно, він хотів би показати, що активний і може успішно змагатись на майбутніх перегонах і потім бути ефективним керманичем, щоб на нього робили ставки, – вважає експерт. – Думаю, тут є елементи самопіару, тим більше, що наразі він має дещо менше шансів, ніж його конкурент по партії». Крім того, Польща невдовзі розпочне головування у Раді ЄС, тож бажала б окреслити головні напрямки діяльності на півріччя свого головування, вважає експерт з міжнародної політики.

Деяка зброя є тільки в Америці і ніде більше

Чи стягнуть країни Європи (хай і найбільші) перекрити допомогу, що досі надходила від США?

Слід розділяти фінансову допомогу Штатів, що надходила в бюджет на покриття наших видатків та допомогу військову, уточнює Ілля Несходовський, директор Інституту соціально-економічної трансформації та керівник аналітичного напряму у Мережі захисту національних інтересів «АНТС». «Фінансову – потягнуть, це не є критична сума, – говорить він. – На наступний рік нам треба 38 млрд доларів і вони вже погодили виділити близько 35 млрд євро. Це повністю покриває наші потреби». Крім цього, гроші будуть  надходити за програмою Ukraine Facility (програма фінансової підтримки України від Європейського Союзу на 50 мільярдів євро у 2024-2027 рр.), а ще є кошти від МВФ, Світового банку та інших урядів, перелічує економічний експерт. А от військова допомога США є критичною, її швидко не заміниш.

Якими б не були зусилля решти світу, обійтися без американської участі не вдасться і це західні політики розуміють, впевнений Джигун. І на саміті намагалися донести думку – ми всі в одному човні, готові допомагати, але роль США визначальна, говорить він. «Якщо Штати заборонять використовувати свої технології для війни в Україні, це призведе до того, що майже 90% того, що випускають європейські виробники (з використанням американських технологій) ми не зможемо застосовувати», – говорить Несходовський. Європейці хіба що зможуть фінансувати український ОПК за «данською моделлю», наприклад. «Та цього не досить, щоб Україна мала військову перевагу над ворогом, – говорить експерт. – Це не значить, що ми програємо, але втрат стане однозначно більше».

Головна проблема всіх наших союзників – вони не спроможні виробити необхідні нам обсяги зброї, каже військовий експерт Павло Нарожний. Значна частина військової допомоги США відвантажується з власних арсеналів. «Гаубиці, «Бредлі» тощо – відсотків на 80 вживане, зі складів армії. Це – перша проблема, а друга – зупиниться допомога як така чи продаж зброї? – міркує він. – Бо наразі наші союзники, в першу чергу європейські, навіть себе не можуть забезпечити зброєю власного виробництва». Її треба десь купувати, тобто переважно в Штатах. Яскравий приклад – Данія контрактує в Україні САУ «Богдана», бо ніде в світі, за словами Нарожного, за такою ціною і з такою швидкістю виробництва не знайде артилерійські установки. Проблема стосується і артснарядів. «Це війна артилерії, вона – основна зброя ураження і РФ, за словами заступника міністра оборони Івана Гаврилюка, просувається на фронті винятково завдяки перевазі в артилерії, – говорить військовий експерт. – А з Європи, за словами Жозепа Борреля, тільки-тільки поставили обіцяний мільйон снарядів». США при цьому поставили 3 млн і все одно не вистачало. Навіть якщо у Європі наростять виробництво у 2025-му році, як анонсують – буде замало. Без американських потужностей ніяк.

Також Штати виробляють близько 600 ракет до ЗРК, а європейські партнери, на думку Нарожного – у 3-4 рази менше. «Та й італійський SAMP-T, найдалекобійніша система, вражає на відстані 110 км, а Patriot б’є на 120-140 км», – зауважує Нарожний.

Теоретично Європа могла б профінансувати купівлю всього цього в США. «Але який механізм придбати щось з арсеналу армії США, не уявляю, – каже експерт. – Його треба знайти і потім ще проштовхнути в Конгресі, щоб працювало». Уряд США наразі й сам робить неймовірні кульбіти, щоб поставляти нам зброю, добуває з третіх країн. Та й не тільки США – ось зараз для нас роздобули німецькі артсистеми PzH 2000 в Катарі в обмін на поставки йому більш сучасних RCH-155. «Зупиниться допомога від США – втратимо значний обсяг потоку боєприпасів, бронетехніки тощо (відсотків 50)», – коментує ситуацію Павло Нарожний. – Крім того, в кожному пакеті допомоги була оплата за обслуговування цієї техніки – ми ремонтувати не спроможні, надто складна».

Тож і за ремонт платити довелося б європейським партнерам. То пів біди  – аби політичної волі в Штатах вистачило хоча б на продаж озброєння. Причому – на пріоритетний. «До виробників Patriot та іншої зброї зараз черги, за Байдена Україну посунули в її початок, – пояснює Павло Нарожний. – Якщо станемо як усі, нас запишуть в довгий список і скажуть – приходьте років через два». А зброя потрібна на вчора.

Чекаємо реальних дій у ЄС і рішення з Вашингтона

Після цих попередніх консультацій цікавлять конкретні фінансові рішення, реалізація. Співпрацю у різних форматах започатковували між країнами Європи вже не раз (щодо забезпечення боєприпасами, авіаційну коаліцію тощо), але насправді системно допомогу надають не всі (і не в потрібних обсягах), зауважує політолог Джигун. Але щоб не виникало додаткових ускладнень, які трапляються на рівні загальноєвропейських інституцій (як от маніпуляції, блокування рішень Угорщиною), рішення прийматимуть поза ініціативами ЄС, окремими державами, відзначає Олег Саакян. І це добре, більше шансів дійти згоди. Особливо враховуючи, що у Варшаві зібралися представники держав саме з коаліції рішучих, у яких, за словами Саакяна, немає проблеми внутрішньої підтримки рішень щодо України. «І електоральна ситуація досить непогана для України навіть у країнах, які умовно кризові, – говорить експерт. – Так, у Німеччині, найбільш ймовірно, що за результатами перезавантаження влади рішучість у підтримці України зросте».

Саміт відбувся, зокрема, під впливом подій у США, але цілком ймовірно –вплине на позицію Штатів у майбутньому. «Думаю, ця розмова могла бути таким собі сигналом для Дональда Трампа, що бити горщики з Європою не варто – мовляв, ми готові активніше включатися, – говорить Максим Джигун. – Це все має вплинути на погляди нового президента, наміри». Його мета – виписувати якомога менше чеків на підтримку іноземних урядів з американського бюджету, Трамп вдруге приходить до влади на тезах про обмеження витрат американців. «Не те щоб він хотів знести всю вибудувану за останні 3 роки систему, але бажав би розуміти, що не тільки США живитимуть Україну у цій війні», – говорить він. Головне – щоб Дональд Трамп не вдався до політики повного ізоляціонізму.

Ще невідомо, який шлях обере новий господар Білого дому – посилити Україну настільки, щоб змусити Путіна піти на перемовини чи послабити Україну так, щоб вона йшла на них зі слабких позицій, міркує Станіслав Желіховський. «Та думаю, європейські партнери не бажали б, щоб домовленості йшли за другим сценарієм, бо дуже багато було вкладено в Україну, – говорить він. – І якщо вона опиниться десь у сірій зоні, це означатиме ризик повторення війни чи поширення агресії диктатора, що усвідомив вседозволеність у нинішній міжнародній політиці».

Навряд чи Трамп, на думку Желіховського, піде шляхом повної заборони використовувати в Україні американську зброю абощо. «Або вирішить здати позиції США у цьому конфлікті – бо не тільки РФ кидає виклик глобальному лідерству США, а й КНР, Іран та КНДР, – каже експерт. – Команда, яку він зараз формує, має чіткий антикитайський акцент і сам Трамп заявляв, що роз’єднає цей альянс». Тож ці міркування мали б стимулювати американського президента допомагати Україні, щоб вона в сильній позиції заходила на перемовини, каже Желіховський.  «Не виключаю, що якісь види озброєння надаватимуться обмежено чи не надходитимуть вчасно. Але ж ця слабкість розпалюватиме апетити диктатора і він висуватиме нові і нові умови на переговорах, – говорить він. – А Трамп виглядатиме як політик, що не зміг як мінімум урівняти ці позиції». І який вже анонсував на весь світ зовсім інший сценарій. Зрештою, допомога Україні – це значні інвестиції в оборонну промисловість США. Понад $51,2 млрд вже було спрямовано на оборонно-промисловий сектор США, а всього виділять 60. У жовтні Управління закупівель та підтримки заступника міністра оборони видало цілу інфографіку: обсяги допомоги та інвестиції в оборонну промислову базу в різних штатах.

А зустріч у Варшаві важлива вже хоча б усвідомленням європейцями факту: як би не закінчилась (заморозилась) війна, підтримувати Україну доведеться. «Це буде гарантією безпеки для Європи, – впевнений Максим Джигун. – Вони знатимуть, що ми – щит, захищений європейським та американським озброєнням і зможуть на якийсь час перегорнути тему України і займатися собі своїм business as usual».

Тетяна Негода, Київ

Перше фото /state-of-the-union.ec.europa.eu