У Росії триває загострення власної імперської значущості. Вечірка за участю прем’єрки Фінляндії стала предметом особливої уваги.

Переговори Володимира Зеленського, Реджепа Ердогана та Антоніу Гутеррреша у Львові не принесли предметних результатів зовсім не через спекотну атмосферу у палаці Потоцьких у Львові. Справа у тому, що трійця їх має різне бачення ситуації (що природньо) та різні можливості вплинути на неї. Президент України максимально чітко наголосив, що вести мову з Росією можна лише після звільнення незаконно окупованих українських територій, його турецький колега бачить ситуацію інакше. Реджеп Ердоган готується до наступних президентських виборів та шукає фактори зміцнення власного впливу у світі, які можна транслювати всередині Туреччини. Підписання меморандуму про участь Туреччини у відбудові інфраструктури України – один з компонентів цього пошуку. Посередництво у російсько-українській війні попри крах Стамбульського комюніке – не менш важливий та проблемний аспект збільшення ваги Туреччинин на міжнародній арені. Генеральний секретар ООН не має ані реальних важелів, ані належної  мотивації для впливу на припинення найбільшої у ХХІ столітті війни, проте за функціональними обов’язками повинен перебувати поряд з тими, хто намагається змінити ситуацію.

Звісно, виникає питання, чи варто Гутеррешу ближчим часом їхати до Москви (Реджеп Ердоган дав зрозуміти, що передасть Владіміру Путіну результати переговорів у Львові). Відповідь – негативна, адже столиця РФ знову і знову стає епіцентром геополітичних шабашів, де роль головного шаману відіграє особисто Путін. Дописи геополітичного ліліпутіна Дмітрія Медведєва та участь Сергєя Шойгу у «антифашистському конгресі» лише доповнюють картину. Огидні звинувачення на адресу України, Заходу та проєкції власного бачення «величі Росії» — от і весь великороський наратив останніх днів, втім, він залишається незмінним роками. Загибель євразійської пропагандистки Дар’ї Дугіної (Платонової) внаслідок вибуху автомобіля передбачувано була використана для нової хвилі істерії, спрямованої проти самого існування України та українців.

Приватна вечірка за участі прем’єрки Фінляндії Санни Марін стала предметом широкого обговорення не лише у країні, уряд якої вона очолює. Хоча політикиня розслаблялася у вузькому колі, вживала алкоголь та танцювала, цей епізод її приватного життя привернув значну увагу фінського суспільства, яке розділилося на прихильників та критиків пані Марін. Їй довелося здати тест на вживання наркотиків, або спробувати спростувати найбільш важкі звинувачення. Прихильникам конспірологічних теорій нагадаю, що Фінляндія та Швеція почали процедуру приєднання до НАТО, на яку намагається вплинути вищезгаданий Реджеп Ердоган.

Євген МАГДА, Інститут світової політики