Групи крові: що важливо знати

На сьогодні встановлено закономірність між груповою належністю крові та частотою деяких захворювань. Ці дослідження, можливо, призведуть до нових відкриттів у медицині.

З давніх-давен люди знали, що кров є носієм життя. Стародавня людина, будучи мисливцем, воїном, спостерігала, як у міру втрати крові згасає життя поваленої нею людини чи тварини. Вважалося, що за допомогою свіжої крові можна вилікувати чи омолодити людину. У Стародавньому Римі ослабленим людям і старим давали пити кров умираючих гладіаторів. Медицина минулого використовувала кров без будь-якого наукового обґрунтування, але сам напрям думки про заміну, переливання крові заслуговує на увагу.

Групи крові. Резус-фактор

Перше в історії медицини успішне переливання крові було здійснено в 1667 р. у Франції Жаком-Батистом Дені (який згодом став професором медицини) та хірургом Ефферезом. Шістнадцятирічному юнакові перелили 250 мл крові ягняти. Переливання виявилося успішним, хворий одужав.

У XVII столітті в Європі було зроблено близько 20 подібних переливань крові, багато з яких виявилися невдалими. Влада і церква заборонили переливання крові від тварини людині. Один із противників методу писав, що «…теляча кров, перелита у вени людині, може повідомити їй усі риси, властиві худобі, - тупість і худобські нахили».

Пізніше, коли практикувалися гемотрансфузії від людини людині, один із петербурзьких професорів зло зауважував: «…для переливання крові необхідно мати трьох баранів: одного, від якого переливають, іншого, якому переливають, і третього, який переливає».

Перше переливання крові людині від людини здійснив англійський професор акушерства та гінекології Дж. Бланделл (1819). Він перелив кров породіллі, яка помирала від крововтрати. У 1830 і 1832 рр. подібні операції були проведені в Росії акушером-педіатром С. Ф. Хотовицьким та акушером Г. С. Вольфом. Але не всі переливання крові закінчувалися одужанням, багато хворих гинули з незрозумілих для лікарів причин. Медицина впритул підійшла до з'ясування причин несумісності людської крові.

Найбільше відкриття в цій галузі зробив австрійський учений К. Ландштейнер. Експериментальні дослідження 1900–1907 рр. дозволили виявити групи крові людини, після чого з'явилася можливість уникнути смертельних ускладнень, пов'язаних із переливанням несумісної крові.

Тоді було широко поширене вчення про імунітет, згідно з яким при потраплянні в організм чужорідних білків (антигенів) відбувається утворення захисних речовин (антитіл) з подальшою фіксацією, склеюванням і знищенням антигенів. Виявилося, що склеювання (аглютинація) еритроцитів перелитої крові і є одним із проявів імунітету - захисту організму від проникнення чужорідних білків.

К. Ландштейнер припустив, а потім довів наявність двох реагуючих речовин в еритроцитах і двох, здатних вступати з ними в контакт, - у плазмі. Речовини, що містяться в еритроцитах, виявилися антигенами (ізоаглютиногенами) А і В, а речовини плазми чи сироватки, що вступають з ними в контакт і викликають аглютинацію, - антитілами (ізоаглютинінами) α і β. При зустрічі «однойменних» антигенів і антитіл (наприклад, А і α, В і β) відбувається склеювання еритроцитів. Отже, у крові кожної людини повинні міститися такі аглютиногени, які не склеювалися б аглютинінами власної плазми.

У результаті численних дослідів із кров'ю in vitro (у пробірках) та оцінки можливих комбінацій К. Ландштейнер встановив, що всіх людей залежно від властивостей крові можна розділити на три групи. Трохи пізніше (1906) чеський учений Ян Янський виділив четверту групу крові і дав усім групам позначення, що існують і нині. Слід зауважити, що Ян Янський був психіатром і своє відкриття зробив при вивченні крові хворих, вважаючи, що причина психічних захворювань - у властивостях крові.

• Перша група має позначення I 0 α β, тобто у людей цієї групи немає аглютиногенів (0), а в плазмі містяться аглютиніни α і β. Кров першої групи може бути перелита людям із будь-якою групою крові, тому осіб із першою групою названо універсальними донорами (слово «донор» походить від donare - дарувати).
• Друга група має формулу II A β, тобто еритроцити цієї групи містять аглютиноген А, а плазма - аглютинін β.
• У третій групі (III B α) еритроцити містять аглютиноген В, плазма - аглютинін α.
• В еритроцитах четвертої групи (IV АВ0) присутні обидва аглютиногени (А і В), але в плазмі немає аглютинінів, здатних склеювати чужі еритроцити. Людям, які мають четверту групу крові, можна переливати кров будь-якої групи, тому їх називають універсальними реципієнтами.

Найкраще переливати кров ідентичної групи, але у виняткових випадках:

• кров першої групи може бути перелита особам із будь-якою групою крові, реакції несумісності не буде;
• кров другої групи сумісна з другою та четвертою групами;
• третя - з третьою та четвертою;
• кров четвертої групи може бути перелита тільки особам, які мають четверту групу крові.

Можливі варіанти сумісності крові зображені на схемі (рис. 1).

Рис. 1. Варіанти сумісності груп крові

У 1930 р. за відкриття груп крові К. Ландштейнеру було вручено Нобелівську премію. На урочистій церемонії вручення він висловив припущення, що відкриття нових антигенів у клітинах людини триватиме доти, доки дослідники не переконаються, що на землі немає двох абсолютно тотожних в антигенному відношенні людей (крім однояйцевих близнюків).

У 1940 р. К. Ландштейнер і А. Вінер виявили в еритроцитах людини новий антиген, названий ними резус-фактором (Rh), оскільки його було знайдено в еритроцитах мавп породи макака-резус. Приблизно у 85 % людей в еритроцитах міститься цей фактор - вони називаються резус-позитивними (Rh+), а у решти 15 % резус-фактор відсутній, їх відносять до резус-негативних (Rh-).

Виявилося, що резус-фактор не пов'язаний із груповою належністю крові. Люди, які мають будь-яку групу крові, можуть бути і резус-позитивними, і резус-негативними.

Після відкриття резус-фактора з'ясувалися причини рідкісних ускладнень при переливанні правильно підібраної одногрупної крові: вони викликані незбігом резус-фактора.

• При переливанні резус-позитивної крові резус-негативному хворому в крові останнього на антиген Rh+ виробляються антитіла, які на повторне переливання такої ж крові відповідають склеюванням і руйнуванням еритроцитів донора. Тому хворим із резус-негативною кров'ю переливають кров від резус-негативних донорів.

Різницею в резус-належності матері та плода пояснюється і тяжке захворювання - гемолітична жовтяниця новонароджених. Вона виникає, коли майбутня дитина успадковує Rh+ фактор від резус-позитивного батька, при цьому мати - резус-негативна. Еритроцити плода з резус-позитивним фактором проникають через плаценту в кров матері, і в її організмі починають вироблятися резус-антитіла. Останні, потрапляючи в кров плода, руйнують його еритроцити. Між плодом і материнським організмом виникає резус-конфлікт. Дитина гине в утробі матері або ж народжується тяжко хворою: з жовтяницею, викликаною розпадом еритроцитів, анемією (недокрів'ям).

• Перша дитина від резус-позитивного батька і резус-негативної матері навіть при успадкуванні Rh+ народиться, як правило, здоровою, оскільки резус-конфлікт протягом вагітності не досягає критичного рівня.
• Під час другої та наступних вагітностей ймовірність конфлікту і трагічного результату вагітності зростають.
• Штучне переривання вагітності (аборт) також викликає в перспективі загрозу виникнення резус-конфлікту.

З метою профілактики можливих тяжких наслідків у жіночих консультаціях у всіх вагітних визначають резус-фактор. Вагітна з резус-негативною кров'ю підлягає особливому спостереженню.

Відмінності крові батьків за резус-фактором не завжди призводять до захворювання дитини. Якщо дитина, так само як і мати, резус-негативна і їй у спадок передається резус-належність матері, то кров дитини і матері не відрізняється, вона народжується здоровою. Якщо у резус-позитивної матері народжується резус-негативна дитина, то це теж безпечно.

На сьогодні існують способи боротьби з гемолітичною анемією новонароджених - обмінне переливання крові. Крім того, медицина має засоби, що гальмують утворення резус-антитіл.

Слід підкреслити:

1. Група крові та резус-фактор залишаються постійними протягом усього життя.

2. Відсутній зв'язок між групою крові та статтю. Усі чотири групи крові рівномірно розподіляються між чоловіками та жінками.

3. Групові властивості крові передаються у спадок згідно із законами генетики.

У наступні роки в еритроцитах людей виявили низку нових антигенів: нові варіанти аглютиногену А (А, А2, Аm і т. д.), системи, властиві багатьом людям, і системи, характерні для окремих сімей і навіть окремих осіб (М, N Р, Льюїс, Келл-Челано, Кідд, Даффі та ін.). Системи часто називають за прізвищами людей, у яких їх знайшли вперше.

На відміну від системи еритроцитів АВО, яка докладно обговорювалася вище, великого значення в гемотрансфузіології (переливанні крові) знову відкриті системи не мають.

Дослідження імуногематологів дозволили здійснити давню мрію людства - пересадку органів і тканин. Перші пересадки органів робилися лише з урахуванням групової належності - підбирали донора, у якого була та ж група крові, що й у реципієнта. Ефект «відторгнення» пересадженої тканини показав, що цього недостатньо.

У 60-ті рр. ХХ століття французьким професором Доссе було відкрито систему лейкоцитів, яка отримала міжнародну назву HL-A від перших літер латинських слів: «гуман» (людина), «лейкоцити» і «антиген». Завдяки відкриттю Доссе став можливим підбір найбільш оптимального донора при пересадці органів.

Успіхи імуногематології можуть бути використані в судовій медицині. Встановлено, що антигенний «візерунок» еритроцитів кожної людини значною мірою індивідуальний. Найчастіше повторювані комбінації крові можуть зустрічатися тільки у семи з кожної тисячі жителів нашої планети, але можливі комбінації, які спостерігаються лише в однієї людини з мільярда людей. Криміналісти навіть запропонували створити особливу картотеку, де були б зібрані дані про групову характеристику крові відомих злочинців.

Імуногематологію використовують у судовій медицині при спорах про батьківство, материнство та при втраті дітей у ранньому віці.

Існують закони успадкування групових ознак крові. Основні правила успадкування полягають у наступному. У дитини не можуть з'явитися групові ознаки А, В і резус, якщо вони відсутні у батьків. Якщо батьки (один або обоє) мають групу крові 0 (I), то їхня дитина не може мати групу АВ (IV). У шлюбах, в яких батьки (один або обоє) належать до групи крові АВ (IV), не може народитися дитина з групою крові 0 (I).

• Якщо у батька і в матері перша група крові, то й у дитини може бути тільки перша група.
• Якщо у батька і в матері друга група крові, то у дитини буде перша або друга.
• Якщо ж у батька і в матері третя група крові, то у дитини може бути тільки перша або третя група крові, але не друга чи четверта.

Дослідження групової належності крові не дозволяє стверджувати, що ця дитина народилася від цих батьків; можливий лише такий висновок: «Ця дитина може (або не може) належати цим батькам».

За результатами експертизи судять також про батьківство чи материнство щодо цієї дитини (табл. 2). Так, у матері з групою крові АВ (IV) діти успадкують або А, або В, але не можуть мати 0 (I) групу крові.

Таблиця 2. Успадкування груп крові

Дослідженнями імуногематологів зацікавилися вчені інших спеціальностей. Антигени А і В мають дивовижну стійкість. Вони зберігаються у висушеній тканині, у крові, що зазнала температурної обробки. Це не могло не зацікавити антропологів - з'явилася можливість дізнатися властивості крові далеких предків людини за збереженими останками, муміями, кістками.

Після відкриття груп крові виявився один цікавий факт: серед різних рас і народностей групи крові розподіляються нерівномірно. Виявилося, що:

• 80 % північноамериканських індіанців мають першу групу крові, а третя і четверта групи у них не зустрічаються.
• У жителів півночі Європи переважає друга група.
• Індіанці Південної Америки, аборигени Австралії - люди з першою групою.
• Серед жителів Центральної та Східної Азії переважає третя група крові.

Ці цікаві факти не залишилися без уваги. В етнографів з'явилася можливість вивчити походження рас і народів, простежити розселення і міграцію людей на нашій планеті, дізнатися причини розквіту і занепаду стародавніх держав.

На сьогодні встановлено закономірність між груповою належністю крові та частотою деяких захворювань. Ці дослідження, можливо, призведуть до нових відкриттів у медицині.

Отже, визначення групи крові та резус-фактора необхідне для переливання крові. На сьогодні без переливання крові не обходиться жоден медичний заклад. Кров потрібна при крововтраті, яка виникає при пораненнях, травмах, операціях, деяких захворюваннях (шлунково-кишкові, легеневі кровотечі та ін.). Переливання крові продовжує життя хворим на апластичні анемії (злоякісне недокрів'я). Кровотеча у породіль часто становить небезпеку для їхнього життя.

При деяких хворобах, інтоксикаціях, отруєннях необхідні обмінні переливання крові. Для операцій на серці, здійснюваних в умовах штучного кровообігу, необхідно 5–8 л донорської крові, для роботи апарату «штучна нирка» - 4–6 л.

В організмі людини кров становить 1/13-1/14 об'єму маси тіла. У людини з масою 80 кг циркулює близько 6 л крові. Допустима крововтрата у здорової людини може досягати 1/5 від загального об'єму крові. Втрата 300–400 мл крові (тобто тієї кількості, яку беруть у донора) для здорової людини абсолютно нешкідлива.

Широкого поширення в медичній практиці набули препарати крові.

• Наприклад, хворим, які страждають на недокрів'я, доцільно переливати еритроцитарну масу.
• Постраждалим внаслідок опіків переливають плазму крові. Переливання плазми проводять при травматичному шоці, септичних захворюваннях. Плазму застосовують також і як кровоспинний засіб. З плазми отримують альбумін, який використовують при деяких терапевтичних захворюваннях, для лікування виснажених, післяопераційних хворих, при опіковому шоці та крововтратах.

До кровоспинних засобів належить фібриноген, тромбін, антигемофільна плазма. З крові виготовляють місцеві кровоспинні препарати: «фібринні» плівки, гемостатичні губки та ін.

При деяких захворюваннях і операціях (видалення частини шлунка, кишечника, уражених виразкою або раковою пухлиною, опіках стравоходу) необхідне парентеральне (тобто минаючи шлунково-кишковий тракт) харчування. У цих випадках використовують плазму крові, альбумін, протеїн, амінокровін.

Імунологічну дію мають гамма-глобуліни, особливо спрямованої дії (антистафілококовий і антигрипозний), поліглобулін.

При переливанні крові її група визначається лікуючим лікарем і повторно - лікарем-лаборантом. Визначення резус-належності проводиться лікарем лабораторії. Визначення групи крові, що проводиться незалежно одне від одного двома особами, допомагає уникнути помилок. Дані про групову та резус-належність крові виносяться на першу сторінку історії хвороби.

Визначення групи крові проводиться зі стандартними сироватками або за допомогою цоліклонів анти-А та анти-В. Для визначення резус-належності слугують імунні антирезусні сироватки.

Безпосередньо перед переливанням крові проводять пробу на індивідуальну сумісність крові донора і хворого (реципієнта).

Щоб запобігти ускладненням навіть при переливанні одногрупної крові, проводять так звану біологічну пробу: триразово з перервами в 3 хв вводять по 25 мл донорської крові, спостерігаючи при цьому за станом хворого; за відсутності реакції (занепокоєння, неприємні відчуття) переливають намічену кількість крові.

З книги «Кишеньковий довідник медичних аналізів», Леонід Рудницький